17 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/2680/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Гінди О. М., Курильця А. Р.,
з участю секретаря судового засідання - Федчук М. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року у справі № 0740/1035/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Ужгородське лісове господарство" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
суддя в 1-й інстанції - Іванчулинець Д. В.,
час ухвалення рішення - 18.01.2019 року, 11:27 год.,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - 28.01.2019 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ДП “Ужгородське лісове господарство”, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо відмови у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання у власність, орієнтовною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населеного пункту на території Кам'яницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області; зобов'язати відповідача повторно розглянути його клопотання від 18 червня 2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання у власність, орієнтовною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населеного пункту на території Кам'яницької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що місце розташування земельної ділянки не відноситься до земель лісового фонду і не перебуває відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000386 від 03 грудня 1996 року у користуванні ДП “Ужгородське лісове господарство”, що підтверджується “Технічним звітом по виготовленню державного акту на право постійного користування землею Ужгородського державного лісогосподарського підприємства”, зафіксованими у звіті координатами про винесення у натуру при виготовленні акту на постійне користування. Вказана обставина також підтверджується довідкою ДП “Закарпатський науково-дослідний проектний інститут землеустрою” № 01-16/63 від 10 вересня 2018 року, в якій зазначено про те, що межі спірної земельної ділянки не накладаються на межі лісового фонду ДП “Ужгородське ЛГ”. Також апелянт вказав, що форма 6-зем не є правовстановлюючим документом, який встановлює право власності чи користування земельною ділянкою. Крім того, апелянт зазначив, що застосування до спірних правовідносин приписів п.5 Прикінцевих положень ЛК України можливе було тільки до виготовлення ДП “Ужгородське ЛГ” Державного акта на право постійного користування серії І-ЗК №000386, який встановив факт права користування, площу, межі та координати місцезнаходження земельних ділянок. Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що земельна ділянка, щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою якої звернувся позивач, у користуванні ДП “Ужгородське лісове господарство” відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000386, право на яку не припинено. Відповідно до інформації відділу в Ужгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області згідно з картографічними матеріалами земельна ділянка площею 2,0000 га розташована за межами населеного пункту на території Кам'яницької сільської ради Ужгородського району, відповідно до форми статистичної звітності 6-зем станом на 01 січня 2016 року; категорія земель - землі ліси та інші лісовкриті площі; форма власності - державна; агровиробнича група ґрунтів - відсутня, не включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які виставляються на земельні торги. Також вказав, що відповідно до індексної кадастрової карти земельна ділянка, яку ОСОБА_1 бажає отримати у власність, знаходиться у 26 контурі та перебуває у постійному користуванні ДП “Ужгородське лісове господарство”. Таким чином, оскаржувана відмова у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання у власність прийнята правомірно. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Представник відповідача - ОСОБА_2 та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 у судовому засіданні не погодилися з доводами апеляційної скарги і вважають, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Позивач (апелянт) у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи в їх відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 18 червня 2018 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населеного пункту на території Кам'яницької сільської ради, Ужгородського району Закарпатської області.
20 червня 2018 року Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області звернулось до відділу в Ужгородському районі Головного управління з листом №0-1399/0-2247/0/18-18 про надання всієї наявної інформації про земельну ділянку відповідно до поданого клопотання позивача у письмовому та електронному вигляді, згідно з відомостями з Державного земельного кадастру, а також викопіювання з індексної кадастрової карти (плану), на якій орієнтовно відображено запитувану земельну ділянку.
25 червня 2018 року листом №698/402-18-0-28 відділ в Ужгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області повідомив Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області про те, що відповідно до картографічних матеріалів земельна ділянка площею 2,0000 га розташована за межами населеного пункту на території Кам'яницької сільської ради Ужгородського району, відповідно до форми статистичної звітності 6-зем станом на 01 січня 2016 року; категорія земель - землі ліси та інші лісовкриті площі; форма власності - державна; агровиробнича група ґрунтів - відсутня, не включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які виставляються на земельні торги.
Листом №Б-1401/0-2708/0/18-18 від 11 липня 2018 року Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області повідомило позивача про те, що його клопотання не може бути задоволене у встановленому законом порядку, оскільки за інформацією відділу в Ужгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області вказана земельна ділянка перебуває у користуванні ДП “Ужгородське лісове господарство” відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000386, право на яку не припинено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відмова Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області у надані дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку із невідповідністю місцезнаходження земельної ділянки є правомірною, оскільки така земельна ділянка перебуває у користування ДП "Ужгородське ЛГ" та відноситься до земель лісогосподарського призначення.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Ч.1 ст.116 ЗК України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом.
Згідно з ч.4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Наказом Мінстату України від 07 грудня 1993 року № 273 затверджено форму державної статистичної звітності по земельних ресурсах "6-зем" ("Звіт про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях"), відповідно до якої формувалася статистична звітність про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях, а в звіті зазначався власник або користувач відповідної земельної ділянки.
Наказом Держкомстату України від 05 листопада 1998 року №377, який зареєстрований в Міністерстві юстиції 14 грудня 1998 року за № 788/3228, вищевказаний наказ Мінстату України скасовано, затверджено форми державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкцію з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми NN 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем).
Відповідно до вказаної Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель у звітах вказують площі земель і розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності в межах територій, які входять до адміністративно - територіальних одиниць, у тому числі окремо - в межах населених пунктів, зрошувані та осушені землі, розподіл земель за формами власності. У першому розділі форми N 6-зем у рядку 96 враховуються дані про землі запасу, а саме: землі, не передані у власність і не надані у користування, а також землі, право власності на які або користування якими припинено. Зазначені землі призначені для передання у власність або надання у користування і перебувають в межах населених пунктів.
Відповідно до наказу Держкомстату України № 190 від 19 серпня 2015 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 вересня 2015 року за № 1084/27529, наказ Держкомстату України від 05 листопада 1998 року № 377 втратив чинність з 01 січня 2016 року.
Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, щодо надання дозволу на відведення якої звернувся позивач, відповідно до форми статистичної звітності 6-зем станом на 01 січня 2016 року у рядку категорія земель зазначено: землі ліси та інші лісовкриті площі; крім того, вказано, що ця земельна ділянка не включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які виставляються на земельні торги.
Також, як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Ужгородської райдержадміністрації від 15 січня 1996 року №19 Кам'яницькому щебеневому заводу та території Кам'яницької сільської ради, квартал 26 та 27 надано в користування земельну ділянку площею 71,9 га.
Відповідно до інформації ДП “Ужгородське лісове господарство” (лист від 14 вересня 2009 року №03-436) земельна ділянка 8,95 га в 26 кварталі на території Кам'яницької сільської ради повернута в користування ДП “Ужгородське лісове господарство” на підставі розпорядження Ужгородської райдержадміністрації від 10 січня 2005 року №8.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до індексної кадастрової карти земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність знаходиться у 26 кварталі та перебуває у постійному користуванні ДП "Ужгородське лісове господарство".
Таким чином, така земельна ділянка перебуває у користування ДП "Ужгородське ЛГ" та відноситься до земель лісогосподарського призначення.
При цьому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги довідку ДП “Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” від 10 вересня 2018 року № 01-16/635 (наявна в матеріалах справи), в якій зазначається, що межі спірної земельної ділянки не накладаються на межі лісового фонду ДП “Ужгородське ЛГ”, оскільки листом від 24 жовтня 2018 року №01-16/733 ДП “Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” фактично спростувало наведене вище твердження та просило не брати до уваги при розгляді судових спорів зазначену вище довідку, обґрунтовуючи тим, що комплекс робіт із землеустрою, топографо - геодезичні роботи щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки відповідно до Державного акту ДП “Закарпатським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою” не здійснювалися.
Судом першої інстанції встановлено, що технічний звіт по виготовленню Державного акту на право постійного користування землею Ужгородському державному лісогосподарському підприємству - 1996 року на підставі якого ДП "Ужгородському лісовому господарству" виданий Державний акт на право постійного користування землею серія І-ЗК №000386 розроблений без прив'язки до сучасної геодезичної мережі Державної геодезичної референцної системи координат УСК-2000, а вище вказаний технічний звіт розроблений із використанням системи координат СК-63, яка була запроваджена ще на підставі постанови ЦК КПРС та ОСОБА_4 ОСОБА_5 СРСР від 14 лютого 1963 року № 208-76, що, в свою чергу, не дає змоги визначення точних меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), включених до Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК №000386 на місцевості.
Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вищевказаний Державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗК №000386Ю, виданий ДП "Ужгородському лісовому господарству", є належним правовстановлюючим документом, незважаючи на те, що право користування у визначеному законом порядку за ним не зареєстроване, виходячи з наступного.
Конституційним Судом України сформульовано загальний системний підхід до аналізу чинного законодавства, яке регулює земельні правовідносини з огляду на їх трансформацію у часі, незалежно від того, яка особа - фізична чи юридична є учасником даних правовідносин.
Зокрема, Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року у справі N5-рп/2005 визнав неконституційним положення п.6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм ЗК України не можуть мати їх на такому праві - без відповідною законодавчою, організаційного та фінансовою забезпечення. При цьому, Конституційний суд України вказав ,що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданою їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше) є дійсним та залишається чинним.
Тобто, право постійного користування земельною ділянкою набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, та на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення нього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.
Крім того, Законом України "Про Державний земельний кадастр" (чинний з 01 січня 2013 року) встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.
Також колегія суддів зазначає, що ст.114 ЗК України, яка визначає перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, не містить такої підстави як відсутність державної реєстрації прав відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", якщо право користування земельною ділянкою виникало до набрання чинності Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року.
Відповідно до п.5 Прикінцевих положень ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово картографічні матеріали лісовпорядкування.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування ДП "Ужгородське ЛГ" затвердженого 2011 року, зазначена земельна ділянка відноситься до лісового фонду та знаходиться у кварталі 26 виділу 7 Кам'яницького лісництва ДП “Ужгородське ЛГ”.
Таким чином, вищевказані матеріали лісовпорядкування, поряд із ОСОБА_3 Державного акта на право постійного користування серії І-ЗК №000386, є належним підтвердженням права постійного користування ДП "Ужгородське ЛГ" земельними лісовими ділянками, серед яких, зокрема, знаходиться земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмова Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області у надані дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку із невідповідністю місцезнаходження земельної ділянки є правомірною, оскільки така земельна ділянка перебуває у користування ДП "Ужгородське ЛГ" та відноситься до земель лісогосподарського призначення.
Земельні ділянки лісогосподарського призначення відповідно до ст.57 ЗК України повинні використовуватись для ведення лісового господарства.
Згідно з ч.4 ст.83 ЗК України землі лісогосподарського призначення перебувають у власності держави і не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Таким чином, враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_5 Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року у справі № 0740/1035/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий- суддя ОСОБА_6
судді ОСОБА_7
ОСОБА_8
Повне судове рішення складено 19 квітня 2019 року.