П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 квітня 2019 р.м.ОдесаСправа № 815/1761/18
Категорія: 3.1.2. Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В.
Час і місце ухвалення:15:59, м. Одеса.
Дата складання повного тексту: 20.11.18 р.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- ОСОБА_1
при секретарі - Рощіній К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_2 адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 до Татарбунарського районного сектору Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2018 року ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Татарбунарського районного сектору Головного управління державної міграційної служби (далі ТРС ГУ ДМС) України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби (далі ГУ ДМС) України в Одеській області про зобов'язання видати ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що 06 лютого 2018 року вони з чоловіком звернулись до ТРС ГУ ДМС України в Одеській області в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_5 з проханням видати їхньому 16-тирічному сину паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки. Позивач вказала, що це прохання мотивовано тим, що вся їхня сім'я є віруючою в Бога, вони є християнами і вважають, якщо їхньому сину буде виданий паспорт у формі картки, яка містить електронний носій, це буде порушення прав сина, як віруючої людини. На її думку, оформлення паспорту зразка 1994 року ніяким чином не порушує законодавство України та не суперечить йому, а відмова у видачі такого паспорту, явно грубо порушує права людини на вільний вибір у видачі документу. Позивач зазначила, що у відмові відповідача видати її сину паспорт громадянина України зразка 1994 року вона вбачає грубе порушення його прав громадянина України і грубе порушення міжнародних прав, і свобод як людини, яка має свої релігійні переконання.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що 30 травня 2018 року представник відповідачів надав письмовий відзив, в якому зазначив, що 06 лютого 2018 року до ТРС ГУ ДМС України в Одеській області звернувся неповнолітній ОСОБА_4 та його мати ОСОБА_3, батько ОСОБА_6 із заявою про видачу бланка паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки. Заява ОСОБА_5 від 06 лютого 2018 року не відповідала встановленому зразку заяви для отримання паспорту громадянина України.
Представник відповідачів вказав, що сама по собі заява про видачу бланка паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, подана 06 лютого 2018 року ОСОБА_5 до ТРС у довільній формі - не є підставою для видачі паспорту будь-якого зразку (у тому числі і у вигляді книжечки). Представник відповідачів зазначив, що на день звернення позивача із заявою, у ГУ ДМС України в Одеській області були відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_5 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки. Заяву ОСОБА_5 від 06 лютого 2018 року було розглянуто на підставі ОСОБА_7 України "Про звернення громадян" та 07 лютого 2018 року надано відповідь на порушені в заяві питання.
Представник відповідачів вважав, що рішення про відмову в оформлені паспорту громадянина України не приймалось та не могло бути прийняте враховуючи той факт, що з заявою встановленого зразку про отримання паспорта громадянина України позивач не звертався.
Також представник відповідачів зазначив, що жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорту ані Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", ані Положення про паспорт громадянина України, затвердженого 26 червня 1992 року Постановою Верховної ОСОБА_8 України №2503-ХІІ (далі Положення №2503-ХІІ), на день звернення позивачів до суду - не містили.
ГУ ДМС України в Одеській області не вважає відмову відповідача від надання позивачу паспорту у вигляді книжечки як неспіврозмірне обмеження свободи позивача на вираження своїх релігійних поглядів та переконань, втручання в особисте та сімейне життя, оскільки держава має право мати інформацію щодо своїх громадян для захисту суспільної безпеки і порядку.
Представник відповідачів зазначив, що оскільки кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України, то ОСОБА_5 не може відмовитись від виконання обов'язку отримання паспорту, посилаючись на релігійні переконання.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року позовну заяву ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 (адреса: вул. Л. Українки, 175, с. Дивізія, Татарбунарський район, Одеська область, поштовий індекс 68145) до ТРС ГУ ДМС України в Одеській області (адреса: вул. Центральна, 15, м. Татарбунари, Татарбунарський район, Одеська область, поштовий індекс 68100), ГУ ДМС України в Одеській області (адреса: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, поштовий індекс 65014, код ЄДРПОУ 37811384) задоволений повністю.
Зобов'язано ТРС ГУ ДМС України в Одеській області видати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Дивізія Татарбунарського району Одеської області, паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_8 України від 26 червня 1992 року №2503-XII.
В апеляційній скарзі ГУ ДМС України в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також що у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги:
- протиправність дій відповідачів, у даному випадку відсутня, оскільки до зазначеної заяви не було додано необхідних документів, за відсутності будь-яких даних особи та за відсутності необхідних документів відповідач позбавлений можливості видати паспорт громадянина України будь-якого зразка. Відповідно, оцінюючи вимоги позивача про покладення на відповідача обов'язку щодо видачі паспорта громадянина України у Формі книжечки довідно до Положення №2503-ХІІ, слід вказати, що оскільки позивачем не надано всіх необхідних документів, відповідно такий обов'язок у даному випадку відсутній. Отже, враховуючи те, що позивач не звернувся із відповідною заявою для отримання адміністративної послуги - оформлення та видача паспорта громадянина України та за відсутності необхідних документів (фотокартки, свідоцтва про народження тощо), то можливо дійти до висновку про відсутність бездіяльності відповідача щодо не оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_4, а так само відсутні підстави для зобов'язання відповідача видати такий паспорт. Вирішення питання щодо оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки не віднесено до компетенції суду, а належить до дискреційних повноважень ГУ ДМС України в Одеській області;
- ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що Постанова Верховної ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" від 26 червня 1992 року, є актом нижчої юридичної сили та повинна застосовуватись виключно в тій частині, яка не перешкоджає ОСОБА_7 України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-УІ від 20 листопада 2012 року. Так, ч.1 ст. 14 цього ОСОБА_7 є загальною нормою, яка передбачає форму всіх вищезазначених документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Однак, відповідно до ч.4 ст. 21 ОСОБА_7 (спеціальна норма) паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
- доводи позивачів щодо дискримінації громадян з боку ГУ ДМС України в Одеській області за релігійною, віковою ознакою або порушення права на ім'я, нічим не підтверджені та спростовуються тим, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Статтею 35 Конституції України кожному гарантовано право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
- у ст. 4 ОСОБА_7 України "Про свободу совісті та релігійні організації" зазначено, що громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.
- вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки пов'язана саме з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних. Під час надання відповіді від 07 лютого 2018 року ТPC не було зазначено, що ОСОБА_4 відмовлено у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки пов'язана саме з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних. Враховуючи викладене, зобов'язавши ТPC ГУ ДМС України в Одеській області видати ОСОБА_4 паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки суд першої інстанції зобов'язав орган державної влади діяти всупереч ст. 19 Конституції України та чинного законодавства.
Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не подано.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУ ДМС України в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.
Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження:
ОСОБА_4 народився 26 січня 2002 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про народження серії І-ЖД №369768 від 19 лютого 2002 року (а.с. 10).
06 лютого 2018 року ОСОБА_4, його матір - ОСОБА_3 та батько - ОСОБА_6 звернулися до ТРС ГУ ДМС України в Одеській області із заявою, якій вказали, що не мають наміру оформляти ОСОБА_4 паспорт у формі пластикової картки типу ID-1 та просили видати бланк паспорта громадянина України виключно у вигляді паспортної книжечки та проставити відмітку реєстрації місця проживання у паспорті (а.с. 11-12).
Листом від 07 лютого 2018 року ТРС ГУ ДМС України в Одеській області надав позивачам відповідь за №5146/201, згідно якої зазначив, що в ТРС ГУ ДМС України в Одеській області відсутні правові підстави для видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки (а.с. 13-15).
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що ТРС ГУ ДМС України в Одеській області листом від 07 лютого 2018 року протиправно відмовив позивачу у видачі паспорту громадяни на України у вигляді паспортної книжечки, передбаченої Положенням №2503-XII, а тому позовні вимоги ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 22, 32 Конституції України, ст.ст. 2, 6-14, 73, 74, 77, 78 КАС України, ст.ст. 1, 2, 6 ОСОБА_7 України "Про захист персональних даних" №2297-VI від 01 червня 2010 року, ст.ст. 13, 14, 21 ОСОБА_7 України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20 листопада 2012 року, п. 1 Постанови Кабінету ОСОБА_8 України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", п.п.3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_8 України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, якими регулюються правовідносини між сторонами.
Судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Позовна заява ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 мотивована тим, що відповідачем порушене право позивача як особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від внесення інформації (персональних даних) до безконтактного електронного носія, що імплантований у відповідний бланк документа (паспорта у формі картки).
Як вбачається з заяви позивача до ТРС ГУ ДМС України в Одеській області від 06 лютого 2018 року та відповіді на неї від 07 лютого 2018 року, позивач не надав згоду на обробку його персональних даних, відмовляючись від отримання паспорта з електронним безконтактним носієм чи з електронним чіпом, на яких такі персональні дані зберігаються та в подальшому використовуються.
Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Отже, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства.
Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до вимог ст. 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
За приписами ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 13, ч.1 ст. 21 ОСОБА_7 України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року №5492-VI (далі Закон №5492), паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Частиною 3 ст. 13 ОСОБА_7 України №5492 визначено, що паспорт громадянина України, містить безконтактний електронний носій.
За приписами ст. 14 ОСОБА_7 №5492 форма кожного документа встановлюється цим ОСОБА_7. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Отже, у зв'язку із відсутністю у неповнолітнього сина позивача паспорта громадянина України, вона не мала підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Положенням №2503-ХІІ, відповідно до вимог п.п. 2, 3, 5, 8 якого, встановлено що паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України, після досягнення 16- річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом ОСОБА_8 України.
Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом ОСОБА_8 України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Разом з тим, п.1 Постанови Кабінету ОСОБА_8 України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25 березня 2015 року №302 (далі Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п.2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
- з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог п. 2 Положення №2503-XII;
- з 01 січня 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією Постановою.
Пунктом 3 Постанови №302 встановлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією Постановою, з 01 січня 2016 року припиняється.
Згідно до вимог ч.1 ст. 6 ОСОБА_7 України "Про захист персональних даних" від 01 червня 2010 року №2297-VI (далі Закон №2297) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Статтею 2 ОСОБА_7 №2297 визначено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч.ч.5, 6 ст. 6 ОСОБА_7 №2297).
Тобто, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи. Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
ОСОБА_7 України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене ОСОБА_7") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст.8 Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по зразковій справі № 806/3265/17.
Дана справа є типовою та відповідає ознакам зразкової справи.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Подання документів для отримання паспорту саме до територіального підрозділу ДМС відповідає приписам п.20 Порядку №302, відповідно до якого документи для оформлення паспорта подаються особою або її законним представником/уповноваженою особою до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта за зареєстрованим місцем проживання особи. Особа, яка досягла 14-річного віку та місце проживання якої не зареєстровано, для оформлення паспорта вперше подає документи до територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта за місцем фактичного проживання в Україні.
Щодо дискреційних повноважень апелянта, то за усталеною судовою практикою дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету ОСОБА_8 Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом ОСОБА_8 11.03.1980 р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
За таких обставин, судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судове рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав не обґрунтував її.
Також, судова колегія не приймає до уваги посилання представника апелянта на те, що заява позивача, з якою він звернувся до відповідачів для видачі паспорту громадянина України, була викладена ним у довільній формі, а не за встановленою формою, а тому у відповідачів були відсутні підстави для видачі йому будь-якого паспорту, у тому числі, у формі книжечки.
З даного приводу судова колегія зазначає, що будь-яких зауважень щодо невідповідності заяви позивача формі встановленого зразку або відсутності в останнього необхідних документів на час звернення із такою заявою, суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення покладено не було та не було зазначено про це заявнику в надісланому йому листі від 07 лютого 2018 року №5146/201.
За таких підстав, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 та протиправність відмови ТРС ГУ ДМС України в Одеській області (лист від 07 лютого 2018 року №5146/201) позивачу у видачі паспорту громадяни на України у вигляді паспортної книжечки, передбаченої Положенням №2503-XII, отже позовні вимоги підлягають задоволенню, що було вірно встановлено судом першої інстанції.
Судова колегія не змінює розподіл судових витрат (ст. 139 КАС України).
Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції суду набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 19 квітня 2019 року.
Головуючий: ОСОБА_9
Суддя: Суддя: ОСОБА_1 ОСОБА_2