П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 квітня 2019 р.м.ОдесаСправа № 420/6376/18
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Димерлія О.О.,
- ОСОБА_1,
за участю: секретаря судового засідання - Уштаніт Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду, яке прийнято 11 лютого 2019 року у складі суду судді: Харченко Ю.В. в місті ОСОБА_1 по справі за адміністративним позовом громадянина ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 Кок до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій щодо складання Висновку від 06.02.2012р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну, скасування Висновку від 06.02.2012р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну, зобов'язання здійснити обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні по досягненню ОСОБА_4 Кок 45 річного віку, -
06 грудня 2018 року громадянин ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 Кок звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, у якому просив суд визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо складання Висновку від 06.02.2012р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну, скасувати Висновок від 06.02.2012р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну, зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні по досягненню ОСОБА_4 Кок 45 річного віку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року адміністративний позов Громадянина СРВ ОСОБА_4 Кок був задоволений частково. Скасовано Висновок від 06.02.2012 р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_4 Коку, затверджений заступником начальника ГУМВС України в Одеській області 06.02.2012 р. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні по досягненню ОСОБА_4 Кок 45 річного віку. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені заявлених вимог повністю. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано всі обставини, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що 06.02.2012 ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області прийнято обґрунтований висновок, яким на підставі п. 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну та визнано недійсною посвідку на постійне проживання в Україні серії ОД №3114/05 від 16.12.2005 у зв'язку з недотриманням вимог законодавства та непредставлення всіх документів (листа-повідомлення Розівської сільської ради Саратського району Одеської області від 28.08.2006 №72). Таким чином, на момент звернення з заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні, а саме 18.05.2018, позивач не мав підстав для її отримання, оскільки виданий йому документ вважається недійсним та підлягає вилученню. Виходячи з наведеного, апелянт вважає, що позивач не вважається таким, що має дозвіл на імміграцію і на нього не поширюється норма пункту 2 частини 3 статті 4 розділу І Закону України «Про імміграцію», а саме: «дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України». Таким чином, позивач був необґрунтовано документований посвідкою на постійне проживання в Україні, рішення про документування посвідкою на постійне проживання було прийнято з порушенням вимог Закону. Висновком ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області від 06.02.2012 було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_4 Кок. Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі», п.73). Стосовно зобов'язання ГУДМС України в Одеській області здійснити обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні по досягненню ОСОБА_4 Кок 45-річного віку, апелянт зазначає, що стаття 6 Конституції України передбачає поділ державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову. Тобто, суб'єкти владних повноважень відповідно до актів законодавства користуються певною свободою розсуду при вирішенні питань, віднесених до їх компетенції, тобто наділені дискреційними повноваженнями. Отже, суд не може приймати рішення, яким накладати обов'язок на міграційну службу діяти всупереч законодавству України, а саме здійснити обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні по досягненню ОСОБА_4 Кок 45-річного віку, прийняття рішень має здійснюватися з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано. Таким чином, відсутній склад правопорушення з боку органів міграційної служби. Отже, апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням статті 19 та пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України, п. 4 розділу 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про імміграцію», п.п. 21 -23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (затвердженого постановою КМ України від 26 грудня 2002 року № 1983), та п. 4.5 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 №681 та зареєстрованого в МЮ України 6 серпня 2013 за № 1335/23867).
15.04.2019 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що не погоджується з доводами апелянта, вважає рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року таким, що відповідає нормам матеріального права та процесуального права, та просить: апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 року по справі № 420/6376/18 залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11.06.2018р. позивач - Громадянин СРВ ОСОБА_4 Кок звернувся до начальника ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_5 із Листом щодо надання рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, за результатами розгляду якого ГУ ДМС України в Одеській області на ім'я ОСОБА_4 Кок надіслано Лист-відповідь від 23.07.2018р. №Ф-831/6/5100-18/5100.5.3/11790-18, яким адресата повідомлено, що ГУМВС України в Одеській області 06.02.2012р. прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, згідно вимог розділу ІV статті 12 Закону України «Про імміграцію» посвідку на постійне проживання серії ОД №3114/05 від 16.12.2005р. визнано недійсною.
Не отримавши рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, позивач - громадянин ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 Кок 20.07.2018р. повторно звернувся до начальника ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_5 із заявою щодо надання інформації про стан справ, пов'язаних зі зміною посвідки, за наслідками розгляду якої ГУ ДМС України в Одеській області на ім'я ОСОБА_4 Кок надіслано Лист-відповідь від 09.08.2018р. №Ф-1064/6/5101-18/5100.5.3/13289-18, у якому зазначено, що ГУМВС України в Одеській області 06.02.2012р. прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, згідно вимог розділу ІV статті 12 Закону України «Про імміграцію» посвідку на постійне проживання серії ОД №3114/05 від 16.12.2005 р. визнано недійсною.
Судом першої інстанції також встановлено, що до вищевказаної відповіді ГУ ДМС України в Одеській області від 09.08.2018р. №Ф-1064/6/5101-18/5100.5.3/13289-18 було додано Висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 Коку, затверджений заступником начальника ГУМВС України в Одеській області 06.02.2012р.
Не погодившись із означеним Висновком про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_4 Коку, затвердженим заступником начальника ГУМВС України в Одеській області 06.02.2012р., позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Частково задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_4 Кок, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом порушено свій обов'язок щодо всебічності та повноти отримання необхідної інформації з різних, передбачених законодавством джерел (від ініціатора подання, органів виконавчої влади, відповідних юридичних і фізичних осіб), необхідної для вирішення питання щодо скасування відповідного дозволу на імміграцію. ОСОБА_4 видачі позивачу посвідки на постійне проживання в Україні в 2005 році свідчить про те, що уповноваженим на те органом було проведено перевірку та були наявні підстави для надання йому дозволу на імміграцію. При цьому, будь-яких порушень виявлено не було. Також, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було дотримано принципу пропорційності, що в свою чергу є підставою для визнання рішення протиправним і його скасування.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на таке.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію.
Статтею 1 Закону України «Про імміграцію» (в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; імміграційна віза позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця чи особи без громадянства на в'їзд в Україну для постійного проживання.
Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України «Про імміграцію» посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону України «Про імміграцію», згідно якої дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію» орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка мала до його надання статус біженця в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.
Судом першої інстанції вірно з'ясовано, що спірне Рішення щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_4 Вам Кок фахівцем контролюючого органу винесено на підставі ст. 12 Закону України «Про імміграцію». Водночас, суб'єктом владних повноважень, на якого покладає обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих рішень, не надано суду жодного доказу на підтвердження наявності, передбачених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», підстав для скасування позивачу дозволу на імміграцію.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах спірних правовідносин суб'єктом владних повноважень не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності, який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, за практикою Суду при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
Колегія суддів наголошує, що навіть якщо дозволи на імміграцію надано через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018року у справі №820/2262/17.
Щодо доводів апелянта, що на момент звернення позивача з заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні, а саме 18 травня 2018 року, позивач не мав підстав для її отримання, оскільки виданий йому документ вважається недійсним та підлягає скасуванню, колегія суддів зазначає.
Відповідно до п. п. 21-24 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого Постановою Кабінету ОСОБА_6 України від 26 грудня 2002 року №1983 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів
Абзацом 3 п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
З урахуванням наведених вище приписів вимог законодавства, колегія суддів зазначає, що станом на момент проведення перевірки у 2005 році підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію та ненадання посвідки на постійне місце проживання в Україні Громадянина СРВ ОСОБА_4 Кок не виявлено.
Положеннями статті 12 Закону України «Про імміграцію» передбачені виключні підстави згідно яких дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивача - громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_4 Вам Кок 11.02.2009 р. документовано Посвідкою на постійне проживання серії ОД №7894, терміном дії - «Безстоково».
Як вбачається з матеріалів справи, діти позивача ОСОБА_4 Донг, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7 Нга, ІНФОРМАЦІЯ_2, документовані посвідками на постійне проживання від 17.10.2018 р. №ІН174703, №ІН174702, відповідно.
Також, судом першої інстанції встановлено, що громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_4 Вам Кок на праві приватної власності належить квартира №92, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Михайла Грушевського,39/1, корпус 6, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією Свідоцтва про право власності на квартиру №92 від 01.10.2012р.
Отже, наведені факти з життя позивача, на думку колегія суддів, свідчать про стійкий правовий та соціальний зв'язок громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_4 Вам Кок з демократичною Державою Україна.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також з урахуванням відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження порушення громадянином ОСОБА_3 ОСОБА_4 Вам Кок положень законодавства про імміграцію, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовної вимоги громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_4 Вам Кок про скасування Висновку від 06.02.2012 р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Щодо доводів апелянта про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні по досягненню ОСОБА_4 Кок 45 річного віку, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з Рекомендаціями Комітету ОСОБА_6 Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_6 11.03.1980 р., під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, колегія суддів вважає, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту порушеного права беззаперечно повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 15 Указу Президента України від 17.07.2012 року №1085/2012, на Державну міграційну службу України покладаються функції з реалізації державної політики з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, а також у справах міграції в межах законодавства України про біженців.
17.07.2012 року, Міністерством внутрішніх справ України (на виконання Указів Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» та № 405/2011 від 06.04.2011 року «Питання Державної міграційні служби України», а також, постанови КМ України №346 від 28.03.2011 року «Про ліквідацію урядових органів»), - видано наказ № 626 від 17.07.2012 року «Про функціонування Державної міграційної служби». Цим наказом з 1 серпня 2012 року всі повноваження, що входили до сфери Державного департаменту імміграції та реєстрації фізичних осіб передані до Державної міграційної служби України.
07.12.2012 року, на виконання цього наказу, Міністерством внутрішніх справ України та Державною міграційною службою України видано спільний наказ № 1132/289 «Про здійснення передачі-приймання документів, справ видань, картотек», у відповідності до якого (п.п.1.1) були створені комісії передачі від ДГІРФО (та їхніх підрозділах у областях, містах, районах, в АРК, містах Києві та Севастополі) і приймання Державною міграційною службою (та їхніх підрозділах у областях, містах, районах, в АРК, містах Києві та Севастополі) документів, справ, видань, журналів і картотек, які необхідні для виконання покладених на ДМС завдань і функцій,та який потрібно було виконати до 19.12.2012 року. Пунктом 1 додатку до вищезазначеного спільного наказу було затверджено перелік документів, справ, видань, картотек, які необхідно для виконання покладених на ДМС завдань та функцій, пов'язаних з видачею: дозволів на імміграцію в Україну, посвідок на постійне проживання, посвідок на тимчасове проживання, запрошень на отримання короткострокових віз, посвідчень для осіб без громадянства для виїзду за кордон, здійснення продовження терміну перебування іноземцям та особам без громадянства.
Враховуючи викладене, всі повноваження з поновлення та видачі посвідок на постійне проживання в Україні передані від ДДГІРФО до Державної міграційної служби.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що судом встановлено протиправність Висновку від 06.02.2012 р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну, суд, з метою ефективного захисту прав, свобод, та охоронюваних законом інтересів позивача, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні по досягненню ОСОБА_4 Кок 45 річного віку.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо складання Висновку від 06.02.2012р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну, суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується апеляційний суд.
Питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог, та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та контролюючим органом, протиправними діями (рішеннями) якого, на суб'єктивну думку позивача, порушено його право. Водночас, факт порушення права позивача, та як наслідок, наявність спірних правовідносин потребують доведення та встановлення в ході судового розгляду справи.
Зокрема, судом встановлено, що інспектором ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області Швець Т.П. складено Висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_4 Коку, котрий затверджено заступником начальника ГУМВС України в Одеській області 06.02.2012р., яким скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_4 Вам Кок, визнано недійсною посвідку на постійне місце проживання в Україні серії ОД №3114/05 від 16.12.2005р.
Натомість, колегія суддів вважає за доцільне наголосити, що можливість скасування контролюючим органом дозволу на імміграцію в Україну, належить до його законодавчо встановлених повноважень, та відповідно вказані дії є частиною процесу їх реалізації.
Таким чином, виключно результат реалізації повноважень контролюючого органу, зокрема, рішення, котрим власне і породжуються ті чи інші юридичні наслідки, може бути предметом судового оскарження, та жодним чином не процес реалізації таких повноважень (як то дії щодо складання висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну, тощо).
Між тим, метою адміністративного судочинства є захист прав, свобод та охоронюваних законом інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а тому вирішуючи спір по суті необхідно встановити наявність порушених прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів позивача, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені приписами чинного законодавства, чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
При цьому, невідповідність обраного позивачем способу захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів, способам, котрі визначено приписами чинного законодавства, може бути підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відтак, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо безпідставності, та необґрунтованості позовної вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо складання Висновку від 06.02.2012р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_6 Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оцінюючи наведені вище обставини в їх сукупності, зокрема те, що позивач проживає на території України 29 років та має родину - дітей, онуків, які є громадянами України, зайняття позивачем підприємницькою діяльністю в Україні, має власне житло та автомобіль, а також те, що орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію наданням безстрокової посвідки на постійне проживання в Україні у 2005 році перевірено законність перебування іноземця в Україні, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення вимог громадянин ОСОБА_2 Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 Кок, є правильним.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року по справі за адміністративним позовом Громадянина СРВ ОСОБА_4 Кок до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій щодо складання Висновку від 06.02.2012 р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну, скасування Висновку від 06.02.2012 р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну, зобов'язання здійснити обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні по досягненню ОСОБА_4 Кок 45 річного віку - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М.П. Коваль
Суддя: О.О. Димерлій
Суддя: О.В. Єщенко