Справа № 826/1560/17 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.
16 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Ісаєнко Ю.А.,
суддів: Лічевецького І.О., Земляної Г.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві до ОСОБА_2 про стягнення коштів,
Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 838 108,11 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 кошти в розмірі 838 108, 11 грн. з наявних рахунків у банку.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Доводи апелянта, зокрема, обґрунтовані тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а сума податкового боргу нарахована безпідставно. Крім того, апелянтом вказано, що наявність розгляду у касаційній інстанції пов'язаної справи № 826/17727/15 об'єктивно унеможливлює розгляд даної справи № 826/1560/17.
Справа розглянута у порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, з огляду на неявку сторін в судове засідання, призначене на 02.04.2019 о 15 год. 05 хв.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, результати якої оформлено актом від 29.07.2015 № 692/26-54-17-01-17-2778405894.
В результаті виявлених порушень контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.08.2015 № 0005191701 про донарахування податку з доходів фізичних осіб в розмірі 644 050, 75 грн.
Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням від 11.08.2015 № 0005191701 ОСОБА_2 оскаржив таке до суду. В результаті судового розгляду, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2016 у справі № 826/17727/15 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.08.2015 № 0005191701 відмовлено. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2016 у справі №826/17727/15 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2016 залишено без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В частині доводів апелянта щодо неможливості розгляду даної справи до розгляду у касаційній інстанції справи № 826/17727/15, колегія суддів критично оцінює такі посилання та погоджується з доводами суду першої інстанції, який вказав, що в контексті ч. 3 ст. 254 КАС України (в редакції на момент винесення ухвали Київським апеляційним адміністративним судом), у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Згідно з частиною п'ятою цієї ж статті, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Так, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2016 по справі № 826/17727/15 було проголошено у відкритому судовому засіданні, а відтак, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2016 № 826/17727/15 набрала законної сили 19.09.2016.
Враховуючи наведене, судове рішення у справі № 826/17727/15 набрало законної сили, а посилання апелянта на п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України є необґрунтованим, позаяк вказана норма передбачає можливість зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на положення п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України, якими серед іншого передбачено, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. В контексті наведеного, на переконання колегії суддів, матеріали справи № 826/1560/17, яка розглядається, є достатніми для розгляду даної справи та прийняття законного й обґрунтованого рішення у справі.
Як видно з матеріалів справи, контролюючим органом 30.09.2016 на підставі податкового повідомлення-рішення від 11.08.2015 № 0005191701, яке було предметом судового розгляду та не було скасовано, було виставлено ОСОБА_2 податкову вимогу № 7615-17 про сплату суми податкового боргу за узгодженим грошовим зобов'язанням у розмірі 838 278,11 грн.
В подальшому, в зв'язку з несплатою позивачем податкового боргу, державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві звернулась до суду з даним позовом про стягнення податкового боргу.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що узгоджена сума податкового зобов'язання набула статусу податкового боргу, а її розмір підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, беручи до уваги відсутність доказів добровільної сплати відповідачем суми боргу, а отже наявні підстави для стягнення з відповідача спірної суми заборгованості.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Імперативними приписами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Строки сплати податкового зобов'язання встановлені статтею 57 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Відповідно до вимог пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Відтак, у випадку, коли рішення контролюючого органу про нарахування грошових зобов'язань за результатами адміністративного та судового оскарження не було скасовано і є чинним, такі зобов'язання вважаються узгодженими.
Згідно з ч. 5 ст. 254 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду судової справи щодо скасування податкового повідомлення-рішення на підставі якого було винесено вимогу про стягнення боргу) постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Отже, суд першої інстанції вірно вказав, що згідно положень закону, узгодження податкового зобов'язання, у випадку оскарження податкового повідомлення пов'язується з моментом набрання законної сили рішенням суду апеляційної, а не касаційної інстанції. Аналогічного висновку щодо моменту узгодженості податкового зобов'язання дійшов і Верховний Суд у своїй постанові від 20.02.2018 у справі № 826/8923/14.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
А тому, податкове зобов'язання на підставі якого контролюючим органом було заявлено вимогу про сплату боргу є узгодженим, враховуючи, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2016 № 826/17727/15 набрала законної сили 19.09.2016.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, нормами пункту 95.1 статті 95 ПК України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).
За правилами пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Відтак, узгодження податкового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк. Невиконання обов'язку зі сплати узгодженого податкового зобов'язання призводить до набуття таким зобов'язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.
Станом на час розгляду справи судом першої інстанції та прийняття оскаржуваного рішення суду від 26.11.2018, яке переглядається в апеляційному порядку, встановлено, що сума податкового зобов'язання, яка є предметом розгляду в даній справі була узгодженою та набула статусу податкового боргу.
30.09.2016 було виставлено ОСОБА_2 податкову вимогу № 7615-17 про сплату суми податкового боргу за узгодженим грошовим зобов'язанням у розмірі 838 278,11 грн. Доказів оскарження податкової вимоги від 30.09.2016 № 7615-17 матеріали справи не містять.
Разом з тим, доводи ОСОБА_2, як в запереченнях на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі зводяться до того, що останній не погоджується з податковим повідомленням-рішенням від 11.08.2015 № 0005191701, яке, як зазначено вище, було предметом судового розгляду у справі № 826/17727/15, за результатом чого таке рішення контролюючого органу протиправним визнано не було, як і не було скасовано.
Враховуючи викладене, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта щодо правового статусу додаткового блага, та посилання на норми ст.ст. 14, 164, 165, 167, 176 ПК України, позаяк предметом даного спору є саме стягнення податкового боргу, а доказуванню підлягають підстави, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку, встановлення факту її сплати; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановленими Податковим кодексом України, про що вірно вказано судом першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що предметом даного спору є стягнення податкового боргу з платника податків, а не правомірність винесення податкового повідомлення-рішення, на підставі якого контролюючий орган звернувся до суду з даним позовом.
Питання правомірності застосованих контролюючим органом фінансових санкцій не охоплюється предметом даного позову, оскільки податкове повідомлення-рішення суб'єкта владних повноважень, згідно з яким визначено суму податкового боргу, не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз.
Аналогічний висновок щодо предмету доказування узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 18.06.2018 №805/3284/17-а, а отже в контексті ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для врахування судами.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.11.2018 у справі № 813/279/16, позаяк вона стосується правового статусу додаткового блага, яке включаються до оподатковуваного доходу платника податку, проте не охоплює питань стягнення податкового боргу, яке розглядається в межах даної справи, а тому застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
З урахуванням наведених норм закону та обставин справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскільки відповідачем не надано суду доказів сплати узгодженої суми податкової заборгованості, яка набула статусу податкового боргу, а її розмір підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
За приписами ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. На думку колегії суддів, вказаний обов'язок контролюючим органом виконано, та у встановленому порядку доведено обгрунтованість підстав звернення з даним позовом до суду. Разом з тим, апелянт в апеляційній скарзі не навів мотивованих аргументів, які б свідчили про неправомірність дій позивача вимогам чинного законодавства.
Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко
Суддя Г.В. Земляна
Суддя І.О. Лічевецький