Справа № 2340/4612/18 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко
18 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Губської О.А.,
Беспалова О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року (прийняте в порядку письмового провадження, суддя Гаращенко В.В.) у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Черкаській області №0003325213 від 18.10.2018;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Черкаській області №0003335213 від 18.10.2018;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Черкаській області №0003625213 від 18.10.2018.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, в якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не зупиняє виконання боржником поточних зобов'язань та зобов'язань зі сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, тому і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Зазначено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.
29.03.2019 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому такий просить залишити без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки прийняття відповідачем спірного рішення стосовно нарахування пені та штрафних санкцій щодо ПАТ «Черкасиобленерго», яке перебуває в банкрутстві на стадії розпорядження майном є протиправним.
Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції з позовної заяви встановлено, що Головним управлінням ДФС у Черкаській області винесено рішення від 18.10.2018 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0003325213, згідно з яким на підставі ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування" до позивача (Уманські електричні мережі) застосовано штраф у розмірі 80 560 грн. 62 коп. за період з 21.09.2018 по 12.10.2018 та нараховано пеню у розмірі 6381 грн. 62 коп.
Крім того Головним управлінням ДФС у Черкаській області винесено:
- рішення від 18.10.2018 №0003335213, згідно з яким до позивача (Жашківський район електричних мереж) застосовано штраф у розмірі 41 964 грн. 81 коп. за період з 21.09.2018 по 12.10.2018 та нараховано пеню у розмірі 284 грн. 63 коп.;
- рішення від 18.10.2018 №0003625213, згідно з яким до позивача (Христинівський район електричних мереж) застосовано штраф у розмірі 13092 грн. 20 коп. за період з 21.09.2018 по 08.10.2018 та нараховано пеню у розмірі 1125 грн. 64 коп.
Вважаючи, що рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 07.08.2018 № 0096731309 є протиправними та такими, що прийняті відповідачем всупереч дії мораторію на задоволення майнових вимог кредиторів, на підставі ухвали господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 у справі № 01/1494, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного позову, виходячи з наступного.
Підставою для винесення відповідачем вказаного рішення є сплата позивачем єдиного внеску з порушенням строку встановленого чинним законодавством України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений статтею 9 Закону № 2464-VI.
Абзац перший частини сьомої цієї статті передбачає, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Статтею 10 Закону № 2464-VI встановлено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до пункту 2 статті 11 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Разом з цим, протиправність спірного рішення податкового органу позивач доводить тією обставиною, що ПАТ "Черкасиобленерго" перебуває у процесі банкрутства.
Так, ухвалою господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі №01/1494 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Черкасиобленерго" (згодом ПАТ "Черкасиобленерго"), одночасно із прийняттям якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а відтак, за положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 № 2343-XII, які діяли на час введення мораторію, штраф та пеня за неналежне виконання зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не застосовуються.
Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Частина 4 ст. 12 даного Закону встановлює, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.
Отже, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходів, спрямованих на забезпечення їх виконання.
Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Отже, системний аналіз наведених норм свідчить, що ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначала абсолютну заборону на застосування під час мораторію всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому санкції за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.
У подальшому, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року № 4212-VІ внесені відповідні зміни до Закону № 2343-XII, у тому числі і до положень щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII (в редакції, чинній з 19 січня 2013 року), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію (частина перша статті 19).
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій (частина 3 статті 19).
Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється зокрема на вимоги поточних кредиторів (частина 5 статті 19).
Відповідно до ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, відповідно до правової позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 823/2240/17, вирішуючи питання щодо того, в якій редакції має бути застосований Закон № 2343-XII до спірних правовідносин, має бути врахована норма пункту 1-1 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року № 4212-VI, відповідно до якої положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Положення Закону застосовуються господарськими судами у розгляді справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19 січня 2013 року.
Розгляд справи про банкрутство за новою редакцією Закону здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. При цьому правові підстави прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідації процедури - за його новою редакцією. У зв'язку з здійсненням переходу до застосування нової редакції Закону необхідно привести реєстр вимог кредиторів у відповідність до вимог статті 45 Закону в новій редакції і з урахуванням його вимог вирішити питання щодо переобрання представницьких органів кредиторів (зборів кредиторів та комітету кредиторів).
У межах спірних відносин постанова господарського суду про визнання позивача банкрутом відсутня, справа про його банкрутство порушена до набрання чинності Законом 2343-XII в новій редакції, а відтак застосуванню підлягає цей закон в редакції до 19 січня 2013 року.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача про необхідність врахування висновків Київського апеляційного адміністративного суду у справах №823/2026/17, №823/2028/17, №823/2065/17, №823/2063/17, та висновків Верховного суду України у справах №21-289а11, №21-179а12 та ін., колегія суддів зазначає, що такі не можуть бути враховані, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні та не можуть бути підставою для його скасування.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді О.А. Губська
О.О. Беспалов