П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 квітня 2019 р.м.ОдесаСправа № 1540/3949/18
Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Потапчука В.О.
суддів: Шляхтицького О.І. , Семенюка Г.В.
при секретарі Алексєєвій Н.М.
за участю представника відповідача ОСОБА_1
скаржника ОСОБА_2
представника скаржника ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року прийнятого у відкритому судовому засіданні о 11:50 год. (суддя:ОСОБА_4М.) за правилами загального позовного провадження у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Короткий зміст позовних вимог.
У серпні 2018 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_2, ОСОБА_3, позивач/скаржник) звернулися до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області від 23 квітня 2018 року №0194478-1311-1554; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС України в Одеській області від 10 квітня 2018 року №0066426-1311-1554.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21 березня 2016 року позивачі набули права спільної часткової власності по ? на виробничий будинок загальною площею 901,8 м2, який знаходиться за адресою: Балтська дорога, 23а, м. Одеса. 14 травня 2018 року та 16 квітня 2018 року позивачами було отримано податкові повідомлення-рішення №0194478-1311-1554 та №0066426-1311-1554 щодо сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік. На думку позивачів, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем не було враховано того факту, що в розумінні п.п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об'єктами нежитлової нерухомості є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема: ґ) будівлі промислові та склади. Позивачі є власниками нежитлових будівель, які за вимогами ДК 018-2000 належать до класу (код 1251) “Будівлі промисловості”, а тому відповідно до п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПУ України не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Враховуючи те, що будинок за своїм призначенням відноситься до будівель промисловості, то у силу наведених приписів ПК України цей об'єкт звільняється від оподаткування, а винесені відповідачем ППР, на думку позивачів є протиправними. При цьому, позивачі вважають, що об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт як власник такої нерухомості. Отже, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у задоволенні адміністративного позу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначено, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до приписів ст. 310 КАС України справу розглянуто у відкритому судовому засіданні.
Обставини справи.
ОСОБА_2А та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності (розмір частки по ?) належить виробничий будинок загальною площею 901,8 кв.м за адресою: Одеська область, м. Одеса, Балтська дорога, будинок 23а (884452751101), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та наявною в матеріалах справи копією технічного паспорту на виробничий будинок від 28 березня 2012 року №112н-168-1274.
Вказаний об'єкт нерухомості загальною площею 901,8 кв.м в цілому складається з будівель літ. “А”, “А1”, “Б”, “В”, “Г”, “Ж”, “З”, “Л”, “К”, “М” та літ. “И”.
10 квітня 2018 року Головним управлінням ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0066426-1311-1554 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на суму 14 428 грн. 80 коп. відносно ОСОБА_3, яке отримане останнім 16 квітня 2018 року.
23 квітня 2018 року Головним управлінням ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0194478-1311-1554, яким встановлено ОСОБА_2 суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на суму 14 428 грн. 80 коп.
Вищевказане податкове повідомлення-рішення позивачем отримано 14 травня 2018 року.
Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленням-рішеннями позивачі 26.04.2018 року та 24 травня 2018 року оскаржили їх в адміністративному порядку до ДФС України, однак 06 липня 2018 року та 30 липня 2018 року відповідно, позивачі отримали рішення ДФС України про результати розгляду скарг від 02 липня 2018 року № 9416/С/99-99- 11-02-01-14 та від 25 липня 2018 № 10816/Б/99-99-11-02-01-14, якими у задоволенні скарг позивачів було відмовлено.
Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0194478-1311-1554 від 23 квітня 2018 року та №0066426-1311-1554 від 10 квітня 2018 року, позивачі звернулись до суду з вимогою їх скасування.
Висновок суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що належний позивачам на праві спільної часткової власності об'єкт нерухомості - виробничий будинок загальною площею 901,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, Балтська дорога, 23а (реєстраційний номер 884452751101) та складається в цілому з будівель літ. “А”, “А1”, “Б”, “В”, “Г”, “Ж”, “З”, “Л”, “К”, “М” та літ. “И”. не підпадає під дію пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки даною нормою не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою або фізичною особо-підприємцем у власній господарській діяльності.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та таким, що відповідає вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту - КАС України), Податкового кодексу України (надалі по тексту - ПК України), Господарського кодексу України (надалі по тексту - ГК України).
Джерела права й акти їх застосування.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно п. 12.3. статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Оцінка суду.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Одеської міської ради від 08 лютого 2017 року №1601-VII встановлено ставку податку по нежитловим приміщенням у розмірі 1 відсоток мінімальної заробітної плати (32 грн.) встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр.
Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Підпунктом 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.6 статті 266 ПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, будівлі, що належать позивачам, використовуються у їх власній господарській діяльності.
Відповідно до підпункту “є” 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 ПК України, не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Тобто, згідно пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як “будівлі промисловості промислових підприємств”. При цьому законодавець використав прислівник “зокрема”, який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт “ґ”).
Згідно пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Суд зазначає, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала “промислове підприємство”.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B “Добувна промисловість та розроблення кар'єрів”, C “Переробна промисловість”, D “Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря”, E “Водопостачання; каналізація, поводження з відходами” та F “Будівництво”.
Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Статтею 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застосування пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Отже, об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 806/2676/17, від 02 жовтня 2018 року у справі №823/1702/16.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову позивачам у задоволенні позову, оскільки належний позивачам на праві спільної часткової власності об'єкт нерухомості - виробничий будинок загальною площею 901,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, Балтська дорога, 23а (реєстраційний номер 884452751101) та складається в цілому з будівель літ. “А”, “А1”, “Б”, “В”, “Г”, “Ж”, “З”, “Л”, “К”, “М” та літ. “И”. не підпадає під дію пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, так як даною нормою не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою або фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
З урахуванням викладеного, колегія суддів, як і суд першої інстанції не приймає до уваги доводи позивачів, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на такі спірні об'єкти не повинен нараховуватись та сплачуватись, оскільки вказані об'єкти нерухомості належать позивачам, а не промисловому підприємству, зокрема на яке розповсюджується дія пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Водночас, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів віднесення об'єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: Балтська дорога, 23а, м. Одеса до певного класу відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року №507 суд критично оцінює твердження позивачів, що належним підтвердженням промислового призначення будівель є відповідні відмітки в технічному паспорті №112н-168-1274 від 28 березня 2012 року про те, що об'єкт нерухомості складається саме з виробничих будівель.
З системного аналізу вказаних обставин справи та вимог чинного законодавства колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем обґрунтовано, правомірно, у межах його повноважень, а тому позовні вимоги про визнання їх протиправними та скасування є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат згідно вимог ст.139 КАС України не підлягає.
Керуючись ст.ст. 316, 322, 325 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року прийнятого у відкритому судовому засіданні о 11:50 год. (суддя:ОСОБА_4М.) за правилами загального позовного провадження у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений та підписаний 19 квітня 2019 року.
Головуючий суддя ОСОБА_5
Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7