16 квітня 2019 року м. Дніпросправа № 280/4127/18
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року в адміністративній справі №280/4127/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,-
Позивач 02.10.2018 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Запорізькій області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу №ЗП1648/581/НД/АВ/ТД-ВС в розмірі 111690 грн..
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.12.2018 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову про накладання штрафу за №ЗП1648/581/НД/АВ/ТД-ВС, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф в розмірі 111690 грн..
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення в повному обсязі та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Учасники справи в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 28.08.2018 року за результатами інспекційного відвідування ГУ Держпраці у Запорізькій області ФОП ОСОБА_1, складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ЗП1648/581/НД/АВ (а.с.12-15).
Висновком вказаного акту виявлені порушення а саме: ФОП ОСОБА_1В не оформлено з працівником ОСОБА_2 трудовий договір у письмовій формі, не видано наказ про прийняття на роботу, у зв'язку з чим здійснено допуск вказаної особи до роботи без належного оформлення трудового договору, а цивільно-правова угода - договір про надання послуг за №1 від 04.07.2018 року, укладена ФОП ОСОБА_1 з ОСОБА_2, містить ознаки трудового договору.
Крім того, в порушення постанови Кабінету Міністрів України за №413 від 17.06.2015 року ФОП ОСОБА_1 не надіслано повідомлення до органів фіскальної служби України про прийняття на роботу ОСОБА_2.
На підставі вказаного акту 20.09.2018 року контролюючим органом винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП1648/581/НД/АВ, якою у відповідності до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України за порушення позивачем вимог частини 3 статті 24 КЗпП України застосовано до ФОП ОСОБА_1В штраф в розмірі 111690 грн. (а.с.10).
Зазначена постанова одержана позивачем 25.09.2018 року, відповідно до рекомендованого повідомлення, що міститься в матеріалах справи (а.с.11).
Не погодившись з вказаною постановою, позивач оскаржив її до суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно із частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Пунктом 6 частини 1 статті 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.3 ст.24 КЗпП України).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа-підприємець 03.07.2018 року і здійснює діяльність в сфері розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання (код КВЄД 55.20) в смт.Кирилівка Якимівського району Запорізької області. Тобто його діяльність пов'язана з розміщенням відпочиваючих в літній період на базах відпочинку чи в приватному секторі цього приморського курорту.
04.07.2018 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір про надання послуг №1 строком дії - до повного його виконання (а.с.20). Як вбачається з даного договору, ФОП ОСОБА_1 виступає в якості замовника, а ОСОБА_2 є виконавцем щодо надання послуг сезонного характеру, оплата за які буде нараховуватися відповідно до фактично виконаних послуг, виходячи з потреб позивача. Також угодою встановлено, що замовник оплачує виконавцю ОСОБА_2 винагороду, розмір якої визначено в акті прийому-передач роботи.
30.07.2018 року ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склали акт №1 прийому-передачі виконаних робіт по договору №1 від 04.07.2018 року, про те, що виконавець згідно договору №1 від 04.07.2018 року своєчасно та в цілому обсязі виконав визначену сторонами роботу. Сума оплати за здійснену роботу складає 3730 грн. Претензій один до одного сторони не мають.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно статті 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
З аналізу вказаних норм вбачається, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Таким чином, між позивачем та ОСОБА_2О було укладено не трудовий договір, а саме цивільно-правовий, для досягнення результатів праці - отримання певних послуг, та вказаний договір не регулював сам процес праці, що властиво трудовому договору. Надані ОСОБА_2 послуги лише в літній період, не потребували зарахування такої особи до штату організації та запису у трудовій книжці.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийняття постанови про накладення на позивача штрафу №ЗП1648/581/НД/АВ/ТД-ВС в розмірі 111690 грн..
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
За приписами пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 24 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня 2019 року становить 1921 гривню, тобто до незначних у 2019 році відносяться справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує 192100 гривень.
Позивач оскаржує постанову відповідача про накладення штрафу на суму, яка не перевищує 192100 гривень, у зв'язку з чим справа, що розглядається, на час прийняття постанови суду апеляційної інстанції є справою незначної складності, а тому постанова суду апеляційної інстанції не може бути оскаржена в касаційному порядку.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року в адміністративній справі №280/4127/18 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко
суддя С.Ю. Чумак