Справа № 454/3361/18
(з а о ч н е)
19 квітня 2019 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Адамович М. Я. ,
за участю секретаря Мандрик І.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сокалі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням,
Позивач звернулася в суд з даним позовом та просить визнати відповідачів такими, що втратили право на користування житловим будинком.
Свої вимоги мотивує наступним.
Даний будинок належить їй на праві власності.
В даному будинку зареєстровані відповідачі: чоловік сестри ОСОБА_3 та її син ОСОБА_2
ОСОБА_3 не прожвиає за місцем реєстрації з 2007 року, відколи виїхав в Канаду, а ОСОБА_2 - з 2013 року, з часу. Коли поїхав на заробітки в Російську Федерацію.
Оскільки відповідачі добровільно не знялися з реєстрації в даному житлі, вона змушена звернутися до суду з даним позовом.
Позивач в судове засідання не прибула, подала заяву, в якій зазначила, що позов підтримує та просить розгляд справи проводити у її відсутності. Проти заочного розгляду справи не заперечила.
Відповідачі в судове засідання також не з'явилися, причини неявки не повідомили, заяв про розгляд справи у їх відсутності суду не подали.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Зі згоди позивача суд ухвалює у справі заочне рішення.
Дослідивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.
Позивачу належить на праві власності будинок №1 по вул.Шевченка в с.Бояничі Сокальського району Львівської області, що стверджується свідоцтвом про право на спадщину від 25.10.2018р., витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Згідно витягу з будинкової книги та актів №356 від 22.10.2018р. і №357 від 22.10.2018р., відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрована в належному позивачу житловому будинку, однак не проживають там: ОСОБА_3 з 2007 року, ОСОБА_2 - з 2013 року.
Положеннями статтей 156 ЖК України та 405 ЦК України регламентовано збереження права користування житлом лише за членами сім'ї власника цього життла.
Відповідно до ч.2 ст.64 ЖК України, членами сім'ї є подружжя, їх діти, та батьки. Членами сім'ї власника також може бути визнано інших, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
В той же час, відповідач не є членом сім'ї позивача та створює йому перешкоди в користуванні таким.
З огляду на зазначене, цивільне законодавство не передбачає права користування житлом за особами, які хоча правомірно вселилися у житло власника, але на час розгляду справи не є членами її сім'ї та не проживають у належному позивачці будинку. Тому, власник має право звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні правом власності.
Враховуючи положення ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Дана норма визначає право власника, в тому числі житлового будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який він вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
За порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України суд дійшов до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач не має жодних підстав збереження за відповідачами права користуватися належним позивачці житловим будинком, а тому позов підлягає задоволенню.
З огляду на зазначене, суд дійшов до висновку, що позов є підставним та підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_3, 03.04.1958р.н. та ОСОБА_2, 10.02.1974р.н. такими, що втратили право користування житловим будинком №1 по вул.Шевченка в с.Бояничі Сокальського району Львівської області.
Заочне рішення може бути переглянуто за заявою відповідача, поданою до Сокальського районного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, або двадцяти днів з дня отримання копії рішення, якщо воно не було вручене в день його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Апеляційного суду Львівської області.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сокальський районний суд Львівської області.
Позивач: ОСОБА_1, 10.07.1951р.н., місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідач: ОСОБА_2, 10.02.1974р.н., зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідач: ОСОБА_3, 03.04.1958р.н., зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1.
Головуючий: М. Я. Адамович