79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
15.04.2019 Справа №914/291/19
За позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,
до відповідача: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Голосіївське», м. Львів,
про: стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені за неналежне виконання грошового зобов'язання.
Суддя Синчук М.М.
за участю секретаря судового засідання Лащ Х.Л.
Представники учасників процесу:
позивача: ОСОБА_1 - представник.
відповідача: ОСОБА_2 - керівник.
Представникам сторін, що з'явились в судове засідання, роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 46 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. У відповідності до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.
На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/291/19 за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Голосіївське» про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені за неналежне виконання грошового зобов'язання.
Ухвалою суду від 19.02.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, проведення судового засідання для розгляду справи по суті призначено на 18.03.2019 р.
Ухвалою суду від 18.03.2019 р. розгляд справи відкладено на 15.04.2019 р.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем у порушення умов укладеного Договору постачання природного газу від 14.09.2016 №5070/1617-ТЕ-21, у визначений строк не проведено оплату отриманого газу, що стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача 17 867,11 грн - пені, 3 020,40грн. 3% річних та 6 500,78 грн. інфляційних втрат.
Позиція відповідача. Надав письмові пояснення по суті заявлених позовних вимог, зокрема вказав, що заборгованість згідно Договору, яка виникла за спожитий газ перед позивачем за 2017 рік, відповідачем погашена повністю. Просить суд не нараховувати відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні втрати у зв'язку з важким матеріальним становищем.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фактичні обставини справи встановлені судом:
Між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник, позивач у справі) та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Голосіївське» (споживач, відповідач у справі) було укладено Договір постачання природного газу від 14.09.2016 р. №5070/1617-ТЕ-21 (надалі - договір).
Згідно умов якого постачальник зобов'язався передати у власність споживача у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Згідно п. 1.2 договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
У відповідності до п. 2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01.10.2016 року по 31.03.2017 року (включно) природний газ обсягом до 150,0 тис.куб.м.
Пунктом 5.2 договору, зокрема, визначено до сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ 4 942,00 грн.
Згідно п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 10.3 договору визначено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.
Згідно положень розділу 12, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 року до 31.03.2017 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.
При цьому, під час дії договору сторонами укладались додаткові угоди №№1, 2 у відповідності до яких, вносились зміни у договір №5070/1617-ТЕ-21 від 14.09.2016 р., зокрема, в частині обсягів газу його вартості, порядку та умов передачі газу.
На виконання умов договору №5070/1617-ТЕ-21 від 14.09.2016 р. між сторонами у справі було складено 31.10.2016р. акт приймання-передачі природного газу у жовтні 2016 року на суму 79 585,97 грн., 30.11.2016р. акт приймання-передачі природного газу у листопаді 2016 року на суму 108 217,94 грн., 31.12.2016р. акт приймання-передачі природного газу у грудні 2016 року на суму 129 798,66 грн., 31.01.2017р. акт приймання-передачі природного газу у січні 2017 року на суму 155 204,50 грн, 28.02.2017р. акт приймання-передачі природного газу у лютому 2017 року на суму 127 301,96 грн, 31.03.2017р. акт приймання-передачі природного газу у березні 2017 року на суму 113 733,32 грн, 30.04.2017р. акт приймання-передачі природного газу у квітні 2017 року на суму 57 940,01 грн, 31.05.2017р. акт приймання-передачі природного газу у травні 2017 року на суму 37 883,40 грн, 30.06.2017р. акт приймання-передачі природного газу у червні 2017 року на суму 35 137,62 грн, 31.07.2017р. акт приймання-передачі природного газу у липні 2017 року на суму 33 008,60 грн, 31.08.2017р. акт приймання-передачі природного газу у серпні 2017 року на суму 32 451,14 грн, 30.09.2017р. акт приймання-передачі природного газу у вересні 2017 року на суму 34 182,83 грн.
Як вбачається із розрахунку позивача, відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлений газ, так вартість поставленого газу була прострочена.
Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобовязань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За результатами розгляду справи судом встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, відповідач у встановлений договором строк не здійснив в повному обсязі сплату вартості фактично отриманого газу за договором №5070/1617-ТЕ-21 від 14.09.2016 р.
Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Водночас, згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У відповідності до ч.1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобовязання.
За умовами п. 8.2 договору, у разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобовязується сплатити постачальнику, пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Згідно ч. 2 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожний день прострочення виконання.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобовязання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобовязання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Суд перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача 17 867,11 грн - пені, 3 020,40грн. 3% річних та 6 500,78 грн. інфляційні втрати, окремо щодо кожного акту приймання-передачі з яких допущено прострочення платежу, вважає його вірним та таким, що підлягає задоволенню.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про не нарахування відповідачу пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з важким матеріальним становищем, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що відповідно до статті 627 ЦК України та статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, укладаючи з позивачем договір постачання природного газу №5070/1617-ТЕ-21 від 14.09.2016 року відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу (підпункт 6 пункту 7.2.) в розмірі та порядку, що передбачені цим договором. Тяжкий фінансовий стан підприємства не може бути підставою для звільнення повністю чи частково відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов'язання та не є винятковим випадком, який є підставою для зменшення розміру пені. Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що у нього взагалі були відсутні кошти на рахунках у банківських установах у період прострочення платежів, що дало б змогу вчасно розрахуватись із заборгованістю, яка виникла на виконання умов договору.
Щодо посилання відповідача на норми Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання ті водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016 р. №1730, щодо списання заборгованості у зв'язку із сплатою основної заборгованості, суд зазначає наступне.
Частиною 3 статті 7 Закону України № 1730 передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка, інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
З огляду на вищевикладене, безпідставним є посилання відповідача на норми Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання ті водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016 р. №1730.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та обєктивного зясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст.13, 73, 86, 129, 202, 233, 237, 240, ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2.Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Голосіївське» (79020, м. Львів, вул. Під Голоском, 17-Б, ідентифікаційний код 36544717) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 3 020,40 грн - 3% річних, 6 500,78 грн - інфляційних втрат, 17 867,11 грн пені, 1 921,00 грн судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлено 19.04.2019.
Суддя Синчук М.М.