19 квітня 2019 року Справа № 915/165/19
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши матеріали
за позовом: Компанії "Лардіана Компані Лімітед" (місцезнаходження: 69 Арк, Макариу ІІІ Ейв., Тлаис Тоуер, офіс 301, 1070 Нікосія, Кіпр), представник Сорочан Василь Васильович, адреса місцезнаходження: 54001, м. Миколаїв, вул. Пушкінська, 58/3, адреса для листування: 54020, м. Миколаїв, а/с 67
до відповідача: Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Київська місцева прокуратура №3 (Деснянський район) (02225, м. Київ, вул. Каштанова, 9)
про: усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном, -
встановив:
24.01.2019 позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 24.01.2019 до відповідача: Фонду державного майна України по Миколаївській області, із залученням третьої особи: Київської місцевої прокуратури №3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2019, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/165/19 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
Ухвалою суду від 25.01.2019 позовну заяву залишено без руху з підстав недодержання вимог, викладених у ст. ст. 162, 164, 172 ГПК України, а саме: до позовної заяви не додано належних доказів направлення іншим учасникам копії позовної заяви і доданих до неї документів; у позовній заяві відсутній виклад обставин щодо підстав залучення до участі у справі в якості третьої особи Київської місцевої прокуратури №3, у тому числі з урахуванням положень ст. 50, ч. 3 ст. 53 ГПК України; позовна заява не містить змісту позовних вимог в частині стягнення судового збору; а також позовна заява містить ряд недоліків у переліку додатків, які зазначено у акті відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2019.
06.02.2019 позивачем подано до господарського суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач просить суд: прийняти до розгляду заяву про усунення недоліків позовної заяви Компанії "Лардіана Компані Лімітед" від 24.01.2019; у додатку до позовної заяви виправити допущені описки.
Ухвалою суду від 11.02.2019 позовну заяву б/н від 24.01.2019 та додані до неї документи повернуто Компанії "Лардіана Компані Лімітед".
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 апеляційну скаргу Компанії "Лардіана Компані Лімітед" задоволено, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 11.02.2019 у справі №915/165/19 скасовано, справу №915/165/19 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційною інстанцією зазначено, що позивачем до місцевого господарського суду разом з позовною заявою в якості доказів відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви та доданих до неї документів подано описи вкладень у цінні листи. Зі змісту зазначених документів вбачається, що на адресу учасників справи було надіслано позовну заяву від 23.01.2019 та додані до неї документи. Направлення учасникам справи позовної заяви, датованої іншою датою (на день раніше), ніж подано до місцевого господарського суду стало підставою для повернення її без розгляду. Однак судом першої інстанції при цьому не було встановлено, що скаржником на адресу інших учасників справи направлено іншу позовну заяву, ніж та, яку було подано до суду першої інстанції, а наявних у Господарського суду Миколаївської області документів було недостатньо для висновку про те, що направлена 23.01.2019 позовна заява є відмінною за змістом від позовної заяви, поданої 24.01.2019 до суду.
Оцінивши наведені вище обставини виходячи зі свого внутрішнього переконання головуючим суддею в цій справі В.О.Ржепецьким 19.04.2019 заявлено про самовідвід.
Статтею 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Далі в цій нормі наводиться перелік основних засад (принципів) господарського судочинства, зокрема:
1) верховенство права;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
4) змагальність сторін;
7) обов'язковість судового рішення;
10) розумність строків розгляду справи судом;
11) неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно приписів ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців); відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи;
10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 164 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують:
1) відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів;
2) сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
У разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 172 ГПК України, позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.
Судом було встановлено, що до позовної заяви не додано належних доказів відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів, оскільки подані позивачем поштові квитанції свідчать про направлення учасникам справи позовної заяви 23.01.2019, в той час як позовну заяву, подану до суду, датовано днем пізніше - 24.01.2019.
Судом в ухвалі про повернення позовної заяви без розгляду відзначено, що статтею 172 ГПК України встановлено обов'язок позивача надіслати учасникам справи копії позовної заяви та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.
Як витікає зі змісту цих норм, відповідний обов'язок позивача вважається виконаним у разі надсилання відповідачеві копії саме тієї позовної заяви, яка подається до суду. Отже обов'язковою ознакою копії позовної заяви в розумінні наведених положень Закону є її ідентичність з позовною заявою. А відтак, надання доказів надсилання копії позовної заяви, яка тим чи іншим чином відрізняється від тієї, яку подано до суду, не свідчить про дотримання позивачем обов'язку, визначеного ст. 172 ГПК України.
Господарський суд відзначає, що за умови наявності в процесуальному законодавстві норм, які покладають обов'язок надсилання копії позовної заяви на позивача, відповідальність за будь-які недоліки, пов'язані із цією дією та доказами, які її підтверджують, покладається саме на позивача.
Суд не зобов'язаний (а на стадії відкриття провадження у справі - об'єктивно не може) досліджувати, що саме було надіслано, він встановлює тільки відповідність дій сторони передбаченій в законі процедурі.
Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов'язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов'язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)
Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов'язку учасників справи.
В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.
Так, дійсно, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
У рішенні від 13.01.2000 у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Разом з тим, не може йтися про надмірний формалізм там, де недотримання встановленого Законом порядку однією стороною тягне за собою порушення прав іншої сторони.
В даному випадку недобросовісне ставлення позивача до своїх обов'язків, яке виразилось в поданні до суду доказів надсилання відповідачеві іншої позовної заяви, ніж подано до суду, об'єктивно порушено цілий спектр визначених законом прав останнього, серед яких, право на подання відзиву, право на розгляд справи у встановлені строки тощо.
Прийняття такого позову було б спотворенням принципу рівності сторін.
Господарський суд, відповідно до завдання покладеного на нього, зобов'язаний не допускати умов, за яких одній стороні надаються послаблення в доступі до засобів процесуального захисту, невиправдані жодними доводами, які б витікали з суспільного інтересу дотримання завдань справедливого розгляду спору.
Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом
забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий
режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав (пункт 3.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини першої статті 111-13 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України).
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рішення у справах «DomboBeheer B.V. v. theNetherlands» від 27 жовтня
1993 р., заява № 14448/88, п. 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., заява № 17748/91 п. 38.
Наявність обґрунтованих сумнівів, що виникають у суду щодо добросовісності дотримання позивачем обов'язку надсилання іншій стороні позовної заяви та доданих до неї доказів, не може бути проігнорована з огляду на наявність тих чи інших доводів сторони, а має бути ліквідована стороною в процедурі усунення недоліків позовної заяви, яку судом в цій справі було надано позивачеві.
Якби суд діяв в інший спосіб, було б недотримано також і одну із найважливіших складових права на справедливий судовий розгляд, а саме - право на змагальне провадження.
Наприклад, у справі «Мантованеллі проти Франції» ЄСПЛ дійшов висновку про порушення ст. 6 Конвенції, зазначивши таке: 33. Суд відзначає, що одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні п. 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях
впливу на думку суду, і коментувати їх (див., mutatismutandis, рішення у справах «Лобо Мачадо проти Португалії» (LoboMachado v. Portugal) і «Фермьойлєн проти Бєльгії» (Vermeulen v. Belgium) від 20 лютого 1996 р., ReportsofJudgmentsandDecisions 1996-I, сс. 206-07, п. 31 і п. 23, п. 33, відповідно, та рішення у справі «Нідерост-Губер проти Швейцарії» (Nidero?stHuber v. Switzerland) від 18 лютого 1997 р., Reports 1997-I, с. 108, п. 24).
Європейським судом з прав людини в своїх рішеннях визначено наступний підхід до оцінки безсторонності суду, що розглядає справу.
Зокрема в п. 66 рішення у справі "Мироненко і Мартенко проти України" (заява № 4785/02) від 10 грудня 2009 року, судом відзначено, що згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі.
Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria), рішення від 24 лютого 1993 року, серія A, № 255, с.12, п.27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), заява №33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. the United Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38).
Судом зазначається, що особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 43).
Застосовуючи об'єктивний критерій, слід з'ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть служити підставою для сумніву в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об'єктивно обґрунтованими (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 44, та рішення у справі "Феррантеллі та Сантанджело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), рішення від 7 серпня 1996 року, Reports 1996-III, с. 951-952, п. 58).
У цьому зв'язку навіть видимі ознаки можуть мати певне значення або, іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що здійснюється" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), рішення від 26 жовтня 1984 року, серія A, N 86, с. 14, п. 26). Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (див.
згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), там само, та рішення у справі "Кастільо Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3116, п. 45).
Наявність зазначених вище обставин, навіть за відсутності тих чи інших об'єктивних чинників, може бути підставою для виникнення у сторін та інших учасників справи почуття упередженості судді в цій справі, створити перешкоди для вирішення справи у відповідності до засад господарського судочинства, в тому числі у зв'язку з вірогідними зловживаннями сторонами процесуальними правами, та зашкодити законності прийнятих рішень, за рахунок наявності додаткових підстав для їх оскарження, пов'язаних із згадуваними обставинами.
Відповідно до приписів ст. 35 ГПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до ч. 2 ст. 39 ГПК України, питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
При цьому, як витікає з положень частини першої цієї норми, питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Отже, враховуючи положення ч. 1 ст. 35 ГПК України та наведені вище міркування в їх сукупності, господарський суд вважає наявними підстави для задоволення заяви про самовідвід.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 12, 13, 35, 36, 38, 39, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1.Визнати заяву головуючого судді Ржепецького В.О. про самовідвід обгрунтованою.
2.Задовольнити заяву головуючого судді Ржепецького В.О. про самовідвід.
3.Ухвалу надіслати учасникам справи.
4.Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя В.О.Ржепецький