вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"11" квітня 2019 р. Справа № 911/399/19
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Лилака Т.Д. за участю секретаря судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства “Київобленерго” (адреса: 08132, Київська обл.., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, 2-Б, код 23243188)
Адреса для листування: 04136, м. Київ, вул. Стеценка, 1-А
до Приватного підприємства “Юлком-Сервіс” (адреса: 09611, Київська обл., Рокитнянський район, село Житні Гори, вул. Гагаріна, 41, код 34856197)
про стягнення 164669,06 грн
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2
відповідача - ОСОБА_3
Приватне акціонерне товариство “Київобленерго” звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Приватного підприємства “Юлком-Сервіс” про стягнення 164669,06 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.11.2015 між сторонами був укладений договір поставки, згідно якого відповідач поставляє, а позивач купує на умовах цього договору поставки матеріалів для систем протипожежного захисту в приміщеннях. Позивач на виконання умов рахунку на оплату №152 від 20.11.2015 та рахунку на оплату №161 від 04.12.2015 здійснив передплату в розмірі 164669,06 гривень, що підтверджується платіжними дорученнями: 20006422189 від 27.11.2015 на суму 136909,16 гривень (призначення платежу: передплата За ТМЦ, рах. №152 від 20.11.2015); №2006443406 від 09.12.2015 на суму 27759,90 гривень (призначення платежу: передплата за ТМЦ, рах. №161 від 04.12.2015). Однак, поставка передплаченого товару згідно виставлених рахунків-факту №152 від 20.11.2015 та №161 від 04.12.2015 відповідачем здійснено не була. Позивач листом від 06.12.2018 №11/200/8925 повідомив відповідача про розірвання договору поставки від 27.11.2015 №4600011117 з 17.12.2018 та вимагав повернути суму попередньої оплати товару 164669,06 гривень. Відповідач звернення позивача про повернення суми передплати за непоставлений товар залишив без реагування, що стало підставою звернення позивача із даним позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).
20.02.2019 через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.02.2019 задоволено клопотання позивача, призначено розгляд справи №911/399/19 в судовому засіданні з повідомленням сторін.
21.02.2019 через канцелярію суду представник відповідача подав заяву про закриття провадження по справу, у задоволенні якого судом відмовлено, оскільки в даному спорі інший предмет спору.
У судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позову повністю.
Згідно з ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадках розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
11.04.2019, після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
27.11.2015 між позивачем як покупцем та відповідачем як постачальником укладено договір поставки № НОМЕР_1.
Відповідно до пункту 1.1. Договору постачальник поставляє, а покупець купує на умовах цього договору поставки матеріали для системи протипожежного захисту в приміщеннях, що є в наявності у постачальника (далі-товар) партіями, в кількості та номенклатурі відповідно до окремих належним чином оформлених попередніх запитів покупця, що оформлюється за зразком, який наведений у додатку 1, що є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 2.1 Договору визначено, що загальна сума договору складається з вартості товару, що поставлений постачальником покупцю згідно з накладними, і не має перевищувати 830000,00 грн., крім того, ПДВ-16600,00 грн., всього - 996000,00 грн.
Згідно з пунктом 2.3 Договору покупець оплачує поставлену постачальником партію товару протягом десяти банківських днів з дати поставки, що підтверджується видатковою накладною підписаною уповноваженими представниками сторін, згідно виставленого рахунку-фактури на основі підтвердженого покупцем попереднього запиту. Постачальник зобов'язаний виставити рахунок - фактуру протягом одного робочого дня з дати отримання підтвердженого попереднього запиту. Покупець залишає за собою право здійснити оплату раніше вказаного терміну згідно виставленого постачальником рахунку.
Перехід права власності на товар здійснюється в момент передачі-прийняття товару та за умови надання оригіналів відповідних документів: видаткова накладна в 2 прим., податкова накладна в електронній формі, рахунок - фактури в 1 прим. Датою поставки товару є дата, що зазначена в видатковій накладній (п.п. 4.7., 4.12. договору).
Відповідно до п. 6.1. договору передача (приймання-здача) товару здійснюється в пункті поставки за кількістю та якістю, при цьому підтвердження прийому передачі товару є підпис уповноваженого представника покупця в видатковій накладній на отримання матеріальних цінностей.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом одного року з моменту набрання ним чинності (п. 8.1. договору).
Судом встановлено, що відповідач виставив позивачу рахунки на оплату №152 від 20.11.2015 на суму 136909,16 гривень, №161 від 04.12.2015 на суму 27759,90 гривень.
На підставі рахунку-фактури №152 від 20.11.2015 та рахунку-фактури №161 від 04.12.2015 позивачем попередньо сплачено на поточний рахунок відповідача суму коштів в розмірі 164669,06 гривень.
Позивач зазначає, що поставка предоплаченого товару згідно виставлених рахунків-фактур №152 від 20.11.2015, №161 від 04.12.2015 відповідачем здійснена на була.
Згідно п. 13.2. договору покупець має право у будь-який момент в односторонньому порядку відмовитись від цього договору за умовами направлення відповідного письмового повідомлення постачальнику не пізніше ніж за 10 днів до дати розірвання цього договору.
Позивач листом від 06.12.2018 №11/200/8925 повідомив відповідача про розірвання договору поставки від 27.11.2015 №4600011117 з 17.12.2018 та вимагав повернути суму попередньої оплати товару 164669,06 гривень. Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді.
Відповідач звернення позивача про повернення суми передплати за непоставлений товар залишив без реагування, що стало підставою звернення позивача із даним позовом до суду.
Суд зазначає, що позивач та відповідач не вірно встановили відносини які склались між ними.
За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення (ч. 1, 2 ст. 265 Господарського кодексу України).
Положення ст. 181 Господарського кодексу України встановлюють загальний порядок укладання господарських договорів. Так, згідно з ч. 1 вказаної статті господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним на виконання умов договору поставки від 27.11.2015 було сплачено, а відповідачем отримано, згідно виставлених відповідачем рахунків-фактури №152 від 20.11.2015 та №161 від 04.12.2015. Однак виставлені рахунки-фактури містять посилання на зовсім інші договори - 152, основний.
На думку суду, між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб (формі) шляхом направлення на адресу покупця рахунків-фактур №152 від 20.11.2015 та №161 від 04.12.2015, оскільки виставлені рахунки не відносяться до договору поставки №4600011117 від 27.11.2015.
Порядок поставки і строки визначені в рахунках на оплату №152 від 20.11.2015, №161 від 04.12.2015, зверху зазначено наступне: «Увага! Оплата цього рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов'язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р постачальника, само вивозом, за наявності довіреності та паспорта»
Матеріалами справи підтверджено, що позивач (покупець) в свою чергу, здійснив передплату за обумовлений товар, що підтверджується платіжними дорученнями:
- 20006422189 від 27.11.2015 на суму 136909,16 гривень (призначення платежу: передплата За ТМЦ, рах. №152 від 20.11.2015);
- №2006443406 від 09.12.2015 на суму 27759,90 гривень (призначення платежу: передплата за ТМЦ, рах. №161 від 04.12.2015).
За приписами ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч.1). Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч.2).
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Норма ст. 639 вказаного Кодексу визначає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до приписів ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, з якими кореспондується ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Строки і порядок поставки визначені ст. 267 Господарського кодексу України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 267 Господарського кодексу України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.
Тобто, наведена норма врегульовує такі правовідносини, в яких сторони не визначили строк дії договору поставки (правовідносини, що скалилися між сторонами), та визначає, що строк дії такого договору становить один рік.
Суд зазначає, що сторони, в порядку ст. 181, 265, 267 Господарського кодексу України та ст. 205, 207, 639 Цивільного кодексу України досягли згоди щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб шляхом направлення рахунків на оплату (з умовами договору) та безпосередня оплата позивачем вказаних рахунків. Тобто сторонами вчинено конклюдентні дії, що підтверджують їх волю на укладення договору поставки.
Дослідивши питання наявності у позивача права вимагати повернення суми попередньої оплати товару 164669,06 гривень, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до умов договору, які викладені у рахунках №№ 152, 161, товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р постачальника (відповідача), самовивозом, за наявності довіреності та паспорта.
Тобто, хоча договором відповідно до ст. 693 ЦК України було встановлено попередню оплату товару та умови його отримання позивачем (самовивозом, за наявності довіреності та паспорта), проте строків поставки товару сторонами погоджено не було.
Так, за приписами ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Строк постави товару сторонами у договорі встановлено не було.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до умов договору (рахунок №152, 161), товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р постачальника, самовивозом, за наявності довіренності та паспорту.
Проте належних доказів (вимоги поставити товар з доказами її направлення або вручення відповідачу), що позивач вимагав у відповідача поставити передплачений по вищеописаному рахунку товар, або звертався до відповідача у встановленому договором порядку - про отримання самовивозом, за наявності довіреності та паспорта, але відповідачем було відмовлено у передач товару, суду надано не було.
Отже, строки поставки товару між сторонами встановлені не були, позивач у відповідача поставити товар не вимагав, договір поставки не є припиненим у зв'язку з визнанням недійсним, розірванням або закінченням строку його дії (матеріали справи не містять доказів протилежного), тому у відповідача обґрунтовано були відсутні підстави виконувати вимогу позивача про повернення коштів, так як за приписами ст. 693 ЦК України вимогу про повернення коштів позивач має пред'являти у разі невиконання вимоги поставити товар, однак вимоги поставити товар позивач відповідачу не пред'являв.
Підсумовуючи вищенаведене суд зазначає, що оскільки за ст. 693 ЦК України позивач поставити товар не вимагав, і відповідач йому не відмовляв, то у відповідача не виникло обов'язку повернути суму попередньої оплати, тому з боку відповідача відсутнє порушення грошового зобов'язання з повернення суми попередньої оплати.
На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 7, 42, 73-74, 77, 80, 86, 129, 201-221, 234-235 ГПК України, суд, -
В задоволені позову відмовити.
У судовому засіданні 11.04.2019 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 19.04.2018.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.Д. Лилак