вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"19" квітня 2019 р. Справа № 911/434/19
Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши матеріали справи
за позовом Науково-виробничого приватного підприємства “Пласт”
(адреса: 04107, м. Київ, вул. Тропініна, 1, код 14347180)
до Дочірнього підприємства “РІТЕЙЛ ВЕСТ”
(адреса: 08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Лісова, будинок 6-Г, код 38733983)
про стягнення 70459,89 грн.
без виклику представників сторін
Науково-виробниче приватне підприємство “Пласт” звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Дочірнього підприємства “РІТЕЙЛ ВЕСТ” про стягнення 70459,89 гривень, у тому числі 49606,62 гривень основного боргу за договором поставки №РВ020311 від 22.01.2014, 3% річних у розмірі 1547,75 гривень, інфляційних втрат у розмірі 1175,70 гривень, пеню в розмірі 18129,79 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого згідно договору поставки № РВ020311 від 22.01.2014 товару.
Ухвалою господарського суду Київської області від 18.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).
28.03.2019 через канцелярію суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував повністю, та просив суд відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
22.01.2014 між ДП «Рітейл Вест» (покупець) та НВПП «Пласт» (постачальник) укладено договір №РВ020311 (договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності з замовленням покупця, поставити товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікації. Поставка товару постачальником здійснюється з метою його оптово/роздрібної реалізації через мережу магазинів «Фуршет».
Відповідно до п. 3.1. договору товар поставляється постачальником у відповідності з замовленням покупця по асортименту, кількості та цінам в строк, зазначений в замовленні.
Перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця. Приймання-передача товару за кількістю та якістю здійснюється на складі покупця в порядку, передбаченому чинним законодавством України (п.п. 5.1., 5.2. договору).
Покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами у специфікації та підтвердженими у накладних. Ціна на товар в специфікації вказується в гривнях. Ціна повинна відповідати законодавству України та включати не більше 2-х знаків після коми. Загальна сума цього договору складається з суми накладних, по яким було здійснена поставка товару. Оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 30 днів. При цьому сторони домовились про те, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500,00 гривень (п.п. 7.1., 7.8., 7.9. договору).
Даний договір набирає силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017.
Позивач зазначає, що станом на момент закінчення строку дії договору - 28.02.2018, заборгованість відповідача за поставлений товар склала 76488,33 гривень, що підтверджується актом перевірки розрахунків між сторонами за період з 01.01.2018 по 23.03.2018, даний акт підписаний відповідачем.
Після визнання відповідачем заборгованості в сумі 76488,33 гривень, відповідач частково сплатив суму боргу в розмірі 28763,42 гривень.
В підтвердження погашення боргу позивач надав виписки платіжного доручення №101196490 від 09.07.2018 про погашення 10000,00 гривень, платіжного доручення №101198419 від 16.07.2018 про погашення 5000,00 гривень та платіжного доручення №101207668 від 13.08.2018 про погашення 10000,00 гривень. Всього перераховано коштів за поставлений товар в сумі 25000,00 гривень.
Оскільки між сторонами існувала домовленість про маркетингові послуги, дані послуги біли надані відповідачем у липні 2018 року на суму 1129,02 гривень та в серпні 2018 року на суму 752,69 гривень, дані послуги підтверджені актами прийому-передачі наданих услуг, які складені в електронному вигляді і є документами, що є підставою для проведення взаєморозрахунків між сторонами договору, тому позивач прийняв дані акти та зробив взаємозалік, зменшивши суму боргу згідно даних актів.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом про стягнення з відповідача 49606,62 гривень основного боргу за договором поставки №РВ020311 від 22.01.2014, 3% річних у розмірі 1547,75 гривень, інфляційних втрат у розмірі 1175,70 гривень, пеню в розмірі 18129,79 гривень.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з вимогами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до п. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається зі змісту договору (п. 7.9. договору) обов'язок оплати поставленого товару пов'язано із настанням певної події - реалізації товару.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
В силу статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Частиною першою статті 212 Цивільного кодексу України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Отже, укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов'язують виникнення прав і обов'язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.
Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.
Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.
Як вже зазначалося п. 7.9. договору погоджено, що оплата за товару здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 30 днів, що свідчить про визначення обов'язку відповідача провести оплату із настанням певної події, а саме реалізації отриманого товару, що є відкладальною обставиною у розумінні ч.1 ст. 212 ЦК України.
Станом на час розгляду справи позивачем не доведено настання події (обставини), з якою сторони узгодили настання обов'язку з оплати отриманого товару.
Водночас, судом встановлено, що поставка товару на користь відповідача відбулася ще у 2017 році, що підтверджується матеріалами справи.
Пунктом 5.1. договору встановлено, що перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця.
Відповідно до п. 3.7.1. договору у випадку, якщо товар не виходить на необхідний рівень продаж в мережі покупця для вказаної категорії товару або якщо товар не був реалізований на протязі строку його придатності, або товар виявився не якісним при тестуванні, покупець направляє на адресу уповноваженого представника постачальника повідомлення про обсяг та причини повернення товару, який постачальник зобов'язаний протягом 5 календарних днів з моменту одержання повідомлення від покупця, вивезти такий товар зі складу покупця.
В матеріалах справи відсутні докази, що відповідач звертався до позивача із повідомленням про вивезення поставленого товару.
Так, згідно п. 7.13 договору не рідше ніж кожні три місяці, з моменту укладення договору, сторони зобов'язані підписувати акти звірки взаєморозрахунків. Акти звірки розрахунків по цьому договору підписуються не пізніше кожного 30 числа першого місяця наступного кварталу.
Позивачем долучено до матеріалів справи акт від 23.03.2018 перевірки розрахунків за період з 01.01.2018 по 23.03.2018, відповідно до якого борг відповідача складав 76488,84 гривень.
Згідно ч.3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Наведене дає суду підстави дійти висновку, що правила ведення господарської діяльності передбачають здійснення її на умовах добросовісності, умовах, за яких сторони будь взаємно поважати права та охоронювані законом інтереси одна одної.
Отже, не дивлячись на те, що положення договору пов'язують виникнення у відповідача обов'язку із оплати отриманого у власність товару із фактом його реалізації, ця обставина не може давати відповідачу підстав для зловживання цим правом, адже таке право не може бути необмеженим у часі бо інакше призведе до невиправданого погіршення становища позивача, порушення балансу інтересів сторін, принципу справедливості та добросовісності під час здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.
Наведені обставини дають суду підстави дійти висновку про наявність ознак зловживання відповідачем правом на оплату по факту реалізації товару адже за період дії договору відповідач лише раз виконав обов'язок по складанню акту перевірки, що є свідченням приховування, перешкоджання з'ясуванню обставин, від настання яких залежить виникнення його обов'язку з оплати отриманого товару, що може кваліфікуватися судом як недобросовісне перешкоджання відповідачем встановлення цієї обставини, що є для нього невигідним.
Таким чином, станом на момент розгляду справи судом встановлено факт отримання відповідачем товару. Відповідач жодним чином не спростував існування заборгованості, правом на повернення товару не скористався, не надав суду доказів оплати товару, що дає суду підстави дійти висновку про необхідність стягнення 49606,62 гривень основного боргу на користь позивача, що, в даному випадку, є необхідним для забезпечення судом справедливого вирішення спору.
Щодо стягнення 1547,75 гривень 3% річних за загальний період з 01.03.2018 по 03.01.2019 та 1175,70 гривень інфляційних втрат за загальний період з 01.03.2018 по 03.01.2019 суд зазначає наступне.
Згідно ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Розмір 3% річних, заявлених до стягнення позивачем, 1547,75 гривень, нарахованих на прострочену заборгованість за період з 01.03.2018 по 03.01.2019, є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Розмір інфляційних втрат, заявлених до стягнення позивачем, 1175,70 гривень, нарахованих на прострочену заборгованість за період з 01.03.2018 по 03.01.2019, є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення пені за неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань, суд зазначає наступне.
Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Виходячи зі змісту ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
У вчиненому сторонами договорі №РВ020311 від 22.01.2014 розмір та базу нарахування пені за несвоєчасну оплату поставленого товару не визначено, обов'язковість її сплати, виходячи із суті спірних правовідносин, чинним законодавством не передбачено, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для її стягнення.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні докази передачі товару позивачем відповідачу, оскільки позивачем долучено до матеріалів справи копії видаткових накладних та товарно-транспортних накладних за період дії договору що підтверджують факт поставки товару.
Доводи відповідача про те, що позивач не надав доказів реалізації відповідачем поставленого ним товару судом до уваги не береться, оскільки реалізацією товару займається відповідач, повинен вести облік проданого ним товару та розраховуватись з позивачем, за проданий товар. Таким чино
Твердження відповідача про те, що оскільки позивач не довів існування основного боргу, то і штрафні санкції, індекс інфляції та 3% річних нараховані безпідставно судом до уваги не береться, оскільки факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, в свою чергу відповідачем не спростований.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 49606,62 гривень основного боргу за договором поставки №РВ020311 від 22.01.2014, 3% річних у розмірі 1547,75 гривень, інфляційних втрат у розмірі 1175,70 гривень.
Судовий сбір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Дочірнього підприємства “РІТЕЙЛ ВЕСТ” (адреса: 08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Лісова, будинок 6-Г, код 38733983) на користь Науково-виробничого приватного підприємства “Пласт” (адреса: 04107, м. Київ, вул. Тропініна, 1, код 14347180) 49606,62 гривень основного боргу, 3% річних у розмірі 1547,75 гривень, інфляційних втрат у розмірі 1175,70 гривень та 1426,71 гривень судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 19.04.2019.
Суддя Т.Д. Лилак