номер провадження справи 28/78/18
11.04.2019 Справа № 908/1771/18
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі колегії суддів: головуючий суддя - Федорова Олена Владиславівна, суддя - Азізбекян Тетяна Анатоліївна, суддя - Мірошниченко Михайло Володимирович, при секретарі Рикун А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні справу
за позовом заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 (вул. Залізнична, 17, м. Запоріжжя, 69002) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, -
позивача: Запорізької міської ради (просп. Соборний, 206, м. Запоріжжя, 69105)
до відповідача-1: Запорізького комунального автотранспортного підприємства 082801 “Комунсантрансекологія” (вул. Іванова, 99, м. Запоріжжя, 69068)
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Вельтум-Запоріжжя” (вул.Іванова, 99, м. Запоріжжя, 69068)
про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту
представники:
прокурор - Євтушок Ю.С., посвідчення №043113 від 06.05.2016; ОСОБА_1, посвідчення №037713 від 28.12.2015;
від позивача - ОСОБА_2, довіреність № 01/03-20/00546 від 27.02.2018;
від відповідача-1 - ОСОБА_3, ордер КВ №365237 від 22.10.2018;
від відповідача-2 - ОСОБА_4, ордер ЗП №015503 від 07.09.2018;
Заступник керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - позивача: Запорізької міської ради до відповідача-1: Запорізького комунального автотранспортного підприємства 082801 “Комунсантрансекологія”, до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Вельтум-Запоріжжя”, про визнання недійсним договору від 30.03.2018 про встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки кадастровий номер №2310100000:07:052:0016 площею 47,0707 га, що знаходиться за адресою: вул. Базова, 10-в, м. Запоріжжя, укладеного між відповідачами та зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.03.2018, номер запису про речове право: 25592622.
Підставою для звернення з позовом зазначено укладення сторонами удаваного правочину про встановлення земельного сервітуту, який по суті є договором оренди землі. Прокурор вважає, що вказаний договір укладений сторонами з порушенням процедури укладення договору оренди землі та за відсутності відповідного рішення власника земельної ділянки, що є підставою для визнання спірного договору недійсним відповідно до ст. ст. 13, 14, 131-1, 140, 142 Конституції України, ст. ст. 17, 78, 92, 98, 100, 122, 124, 134 Земельного кодексу України, ст. ст. 203, 215, 216, 235, 401, 404 Цивільного кодексу України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2018 позовну заяву передано на розгляд судді Федоровій О.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.09.2018 позовну заяву заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Запорізької міської ради залишено без руху.
Ухвалою від 28.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Присвоєно справі номер провадження 28/78/18. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.10.2018.
Ухвалою від 22.10.2018 відкладено підготовче засідання, судове засідання призначено на 19.11.2018.
Судове засідання 19.11.2018 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Федорової О.В на лікарняному з 14.11.2018 по 23.11.2018. Наступне судове засідання призначено на 27.11.2018 об 11-20 год., про що сторін повідомлено під розписку та телефонограмою №8/02-17 від 19.11.2018 та №7/02-17 від 19.11.2018.
Ухвалою від 27.11.2018 продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання, судове засідання призначено на 18.12.2018.
Ухвалою від 18.12.2018 у справі №908/1771/17 призначено колегіальний розгляд справи.
Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 19.12.2018 справу №908/1771/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Федорова Олена Владиславівна, суддя - Азізбекян Тетяна Анатоліївна, суддя - Мірошниченко Михайло Володимирович.
Ухвалою від 26.12.2018 прийнято справу до провадження визначеним складом колегії суддів, підготовче засідання призначено на 23.01.2019.
Ухвалою від 23.01.2019 відкладено підготовче засідання на 18.02.2019.
Ухвалою від 18.02.2019 продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання, судове засідання призначено на 14.03.2019.
Ухвалою від 14.03.2019 закрито підготовче провадження, справу №908/1771/18 призначено до судового розгляду по суті на 05.04.2019.
Ухвалою від 05.04.2019 відкладено розгляд справи на 11.04.2019 за клопотанням відповідача-2.
В судовому засіданні 11.04.2019 були присутні прокурор та представники сторін, здійснювалася фіксація судового процесу технічними засобами - програмно-апаратним комплексом «Оберіг».
Прокурор підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник позивача повідомив, що не підтримує позовні вимоги прокурора та просить у позові відмовити. У відзиві на позов позивач повідомив, що рішеннями Запорізької міської ради від 29.08.2018 №19, від 26.09.2018 №30 було створено тимчасову контрольну комісію для перевірки правомірності укладення спірного договору. Відповідно до витягу зі звіту тимчасової комісії, затвердженого на пленарному засіданні Запорізької міської ради від 28.11.2018 №35, за результатами перевірки не встановлено порушень законодавства при укладенні договору про встановлення земельного сервітуту від 30.03.2018. Позивач вважає, що відповідач-1 вправі укладати договори сервітуту щодо земельної ділянки, користувачем якої він є. Вказує також, що спеціально визначеним органом, який здійснює контроль за використанням та охороною земель та дотриманням вимог земельного законодавства, - Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області було проведено 11.09.2018 перевірку дотримання вимог земельного законодавства, в тому числі й при укладенні спірного договору, та не встановлено порушень земельного законодавства. Враховуючи те, що земельна ділянка не вибувала ні з державної, ні з комунальної власності, а користування на умовах сервітуту є оплатним, не змінено цільове призначення земельної ділянки, позивач вважає, що підстав для задоволення позову прокурора немає.
Представники відповідачів 1, 2 також заперечили проти задоволення позовних вимог, просили в позові відмовити.
Відповідач-1 у відзиві на позов зазначив, що спірний договір за своєю правовою природою є особистим сервітутом та не містить ознак договору оренди. Крім того, вважає, що прокурор не обґрунтував, у чому полягає неналежне здійснення захисту свої прав позивачем та звернувся з позовом в інтересах позивача безпідставно.
Відповідач-2 у відзиві на позов зауважив, що земельний сервітут може належати не лише власнику (володільцю) сусідньої земельної ділянки, а й іншій конкретно визначеній особі. Також зазначив, що перелік видів земельних сервітутів не є вичерпним. У зв'язку з цим відповідач-2 вважає, що за правовою природою спірний договір є особистим сервітутом. Посилається на те, що 11.09.2018 Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, в тому числі й при укладенні спірного договору, та не встановлено порушень земельного законодавства. Щодо доводів прокурора про наявність у спірного договору ознак договору оренди відповідач-2 відзначив, що характерною ознакою права оренди є не тільки право користування земельною ділянко, а й право володіння нею, що не є ознакою спірного договору. Відповідач-2 вважає, що відповідач-1 як законний користувач земельної ділянки не обмежений законодавством у праві укладати договори сервітуту щодо цієї земельної ділянки. Відповідач-2 не вбачає порушень інтересів держави при укладенні спірного договору, оскільки відповідач-1 перераховує отриману ним плату за встановлений земельний сервітут до бюджету в рахунок оплати земельного податку, а сам договір укладений для ефективного та якісного надання послуг населенню з вивезення побутових відходів.
Прокурор надав відповіді на відзиви сторін. Вважає, що укладення договору сервітуту можливе тільки у виключених випадках, за відсутності можливості задоволення потреби у будь-який інший спосіб. Вважає, що відповідачу-2 фактично було надано земельну ділянку поза процедурою укладання договору оренди та за відсутності відповідного рішення власника земельної ділянки з цього приводу, а відповідач-1, уклавши оспорюваний договір, безпідставно розпорядився земельною ділянкою. Щодо акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 14.08.2018, із яким відповідач-2 не згоден, прокурор відзначив, що цей акт не був оскаржений відповідачем у встановленому порядку. Наявність декількох актів перевірки одного і того ж контролюючого органу, на думку прокурора, не може свідчити про скасування висновків попереднього акту або надання прерогативи одному з актів. Щодо доводів відповідача-2 про сплату ним земельного податку за рахунок коштів, отриманих за користування сервітутом, прокурор зауважив, що як постійний користувач земельної ділянки відповідач-1 сплачує земельний податок у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки землі, а мінімальний розмір орендної плати не може бути меншим ніж 3% від нормативної грошової оцінки землі, що свідчить про наявність публічного інтересу у вирішенні спору в даній справі.
В судовому засіданні 11.04.2019 суд прийняв рішення, проголосив його вступну та резолютивну частини.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд
Відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №121664 від 04.06.2007 Запорізьке комунальне автотранспортне підприємство 082801 “Комунсантрансекологія” (відповідач-1) є постійним користувачем земельної ділянки площею 47.0707 га, що розташована в м. Запоріжжя, вул. Базова, 10-в, для розташування полігону побутових відходів.
30.03.2018 відповідач-1 уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю «Умвельт-Запоріжжя» договір про встановлення земельного сервітуту.
Відповідно до п. 1.1 цього договору відповідач-1 як володілець надав Товариству з обмеженою відповідальністю «Умвельт-Запоріжжя» як сервітуарію право на обмежене платне користування земельною ділянкою (надалі за текстом земельний сервітут) площею 47,0707 га відповідно додатку до договору, яка розташована на території м. Запоріжжя, вул. Базова, 10-в, кадастровий номер 2310100000:07:052:0016, надалі за текстом - земельна ділянка, на умовах, визначених даним договором.
Згідно з п. 1.2 договору, земельний сервітуту, встановлений даним договором, включає в себе право сервітуарія проходу та право проїзду на транспортному засобі по земельній ділянці, яка належить володільцю на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою (серія ЯЯ №121664 від 04.06.2007). Земельний сервітут встановлюється сервітуарію задля ефективного та якісного надання послуг населенню з вивезення твердих побутових відходів на земельну ділянку, зазначену в п. 1.1 договору.
Відповідно до умов розділу 2 договору земельний сервітут, встановлений даним договором, включає в себе права сервітуарія на:
- прохід, проїзд для нього самого, його працівників, службовців, агентів та співробітників, а також інших уповноважених сервітуарієм осіб (в тому числі, але не виключно: підрядників, субпідрядників та/або їх працівників) по земельній ділянці, зазначеній в п. 1.1 договору цілодобово;
- здійснення робіт (послуг), пов'язаних з вивезенням та захороненням твердих побутових відходів на полігоні №1, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, 10-в;
- прокладання та експлуатацію ліній комунікацій.
Також зазначено, що сфера дії земельного сервітуту поширюється виключно на частину земельної ділянки, визначену додатком 1 до договору. Користування сервітуарієм іншою частиною земельної ділянки володільця забороняється.
У пунктах 3.1, 3.2 договору встановлено, що за користування земельною ділянкою сервітуарій сплачує щомісячно володільцю плату в розмірі, що відповідає 100% оплаті податку на землю, яку сплачує володілець шляхом перерахування коштів в національній валюті на поточний рахунок володільця. Дана сума сплачується сервітуарієм до 28 числа кожного місяця на підставі рахунку, який надається володільцем не пізніше 10 числа кожного місяця.
Згідно з п. 5.1 договору цей договір набуває чинності з моменту державної реєстрації договору про встановлення сервітуту у відповідних державних органах за місцем знаходження нерухомого майна і діє до 30.04.2018.
16.04.2018 відповідач-1 та товариство з обмеженою відповідальністю «Вельтум-Запоріжжя» (відповідач-2) уклали додаткову угоду до договору про встановлення земельного сервітуту від 30.03.2018, згідно з якою замінили найменування сервітуарія з «Умвельт-Запоріжжя» на «Вельтум-Запоріжжя» та відповідно змінили реквізити сторін.
Сторони дійшли згоди, що умови даної додаткової угоди застосовуються до правовідносин сторін, які виникли щодо зміни назви сервітуарія з 06.04.2017. Втім, суд зауважує, що договір, у який вносяться зміни, укладений тільки 30.03.2018.
26.04.2018 сторони уклали додаткову угоду №2 до договору про встановлення земельного сервітуту від 30.03.2018, згідно з якою виклали пункт 5.1 договору в іншій редакції, відповідно до якої договір набирає чинності з моменту державної реєстрації договору про встановлення сервітуту у відповідних державних органах за місцем знаходження нерухомого майна і діє до 30.04.2019. Сторони погодили, що умови даного договору застосовуються до відносин, які виникли до його укладання, а саме: з 01.02.2018. Втім, суд зауважує, що договір, у який вносяться зміни, укладений тільки 30.03.2018.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 30.03.2018 зареєстровано право користування відповідача-2 земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:07:052:0016 на підставі договору про встановлення земельного сервітуту від 30.03.2018 строком дії до 30.04.2019.
Як вбачається з матеріалів справи, Державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у Запорізькій області відповідно до вимог статей 6, 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 13.08.2018 №457-ДК проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при укладенні договору про встановлення земельного сервітуту між Запорізьким комунальним автотранспортним підприємством 082801 “Комунсантрансекологія” та Товариством з обмеженою відповідальністю «Умвельт-Запоріжжя». Результати перевірки оформлені актом від 14.08.2018 №457/0/92-18-ДК/626/АП/09/01/-18.
За висновками перевірки, договір про встановлення земельного сервітуту укладено з порушенням ст. 402 Цивільного кодексу та ст. 100 Земельного кодексу України з користувачем земельної ділянки - Запорізьким комунальним автотранспортним підприємством 082801 “Комунсантрансекологія”, а не з її власником - Запорізькою міською радою. Крім того, зроблено висновок, що закріплені в. п.2.1.2 договору права на здійснення робіт, пов'язаних із вивезенням та захороненням твердих побутових відходів, суперечать виду сервітуту, встановленому в п. 1 договору (право проїзду та проходу на транспортному засобі через земельну ділянку) та видам земельних сервітутів, наведених у ст. 99 Земельного кодексу України. З огляду на викладене в акті перевірки зроблено висновок про те, що правовідносини сторін договору не мають ознак, які б характеризувалися як відносини сервітуту, а містять ознаки відносин з оренди землі.
На підставі вказаних обставин, з метою вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у сфері земельних відносин Запорізькою місцевою прокуратурою №1 були направлені запити Запорізькому міському голові (лист від 02.05.2018 №120-6043вих.18) та першому заступнику Запорізького міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (лист від 11.07.2018 №120-263вих.18) про надання інформації, чи звертались Запорізьке комунальне автотранспортне підприємство 082801 “Комунсантрансекологія” та Товариство з обмеженою відповідальністю «Вельтум-Запоріжжя» до Запорізької міської ради з приводу укладання договору про встановлення земельного сервітуту, чи надавалася Запорізькою міською радою згода на укладення цього договору.
На ці запити Виконавчий комітет Запорізької міської ради надав відповідь (листи від 16.05.2018 №06840/03-20/19, 18.07.2018 №10789/03-20/09) про відсутність правових підстав для надання запитуваної інформації.
Листом від 24.07.2018 №120-8837вих.18 Запорізька місцева прокуратура №1 звернулася до першого заступника Запорізького міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради із запитом про надання інформації, чи зверталася Запорізька міська рада із позовом до суду про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, укладеного між комунальним автотранспортним підприємством 082801 “Комунсантрансекологія” та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вельтум-Запоріжжя».
На цей запит Виконавчий комітет Запорізької міської ради також надав відповідь (лист від 02.08.2018 №11277/03-20/09) про відсутність правових підстав для надання запитуваної інформації.
Листом від 30.08.2018 №120-10407вих. 18 Запорізька місцева прокуратура №1 повідомила Запорізьку міську раду як власника земельної ділянки про направлення позову до господарського суду про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту.
24.09.2018 Заступник керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 (надалі - прокурор) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - позивача: Запорізької міської ради (надалі - позивач) до відповідача-1: Запорізького комунального автотранспортного підприємства 082801 “Комунсантрансекологія”, до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Вельтум-Запоріжжя”, про визнання недійсним договору від 30.03.2018 про встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки кадастровий номер №2310100000:07:052:0016 площею 47,0707 га, що знаходиться за адресою: вул. Базова, 10-в, м. Запоріжжя, укладеного між відповідачами та зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.03.2018, номер запису про речове право: 25592622.
Підставою для звернення з позовом зазначено укладення сторонами удаваного правочину про встановлення земельного сервітуту, який по суті є договором оренди землі. Прокурор вважає, що вказаний договір укладений сторонами з порушенням процедури укладення договору оренди землі та за відсутності відповідного рішення власника земельної ділянки, що є підставою для визнання спірного договору недійсним відповідно до ст. ст. 13, 14, 131-1, 140, 142 Конституції України, ст. ст. 17, 78, 92, 98, 100, 122, 124, 134 Земельного кодексу України, ст. ст. 203, 215, 216, 235, 401, 404 Цивільного кодексу України.
Позивач вважає дії прокурора безпідставними і такими, що не відповідають вимогам законодавства, пред'явлені в його інтересах позовні вимоги прокурора не підтримує.
Незгода з позивача із позовом, поданим прокурором в інтересах держави в особі позивача, не є перешкодою для розгляду цієї позовної заяви та не має правових наслідків у вигляді залишення цієї позовної заяви без розгляду відповідно до приписів ч. 4 ст. 55 ГПК України. Враховуючи викладене, позовна заява розглянута судом по суті.
Спірні правовідносини сторін є господарськими та виникли при укладенні договору про встановлення земельного сервітуту від 30.03.2018.
Статтею 98 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору (надалі - Земельний кодекс України), визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Статтею 99 Земельного кодексу України встановлено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:
а) право проходу та проїзду на велосипеді;
б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);
г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
є) право прогону худоби по наявному шляху;
ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
з) інші земельні сервітути.
Відповідно до ст. 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 3 ст. 101 Земельного кодексу України власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.
Суд зазначає, що сервітут є різновидом права користування чужим майном і зміст права сервітуту слід також розглядати через загальне поняття користування чужим майном, яке наведене у Цивільному кодексі України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Отже, визначальними ознаками сервітуту є його зміст - обсяг прав осіб, які не є власниками або володільцями майна, щодо користування чужим майном, та спеціальне призначення цього права - задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Згідно з ч. 1 ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.
Наведений у статті 99 Земельного кодексу України перелік видів права земельного сервітуту не є вичерпним. Втім, наведене у ст. 98 Земельного кодексу України визначення змісту земельного сервітуту означає, що земельний сервітут полягає тільки в користуванні чужою земельною ділянкою.
В даному випадку предметом спору є договір про встановлення земельного сервітуту від 30.03.2018. За змістом пункту п.1.1 цього договору предметом договору є саме користування земельною ділянкою, а не іншим майном. Тобто до спірного договору належить застосовувати норми законодавства, що регулюють порядок встановлення саме земельного сервітуту.
Всупереч положенням ст. ст. 98, 99 Земельного кодексу України, окрім права проходу, проїзду по земельній ділянці, оспорюваний договір у пункті 2.2 закріплює право сервітуарія на здійснення робіт (послуг), пов'язаних з вивезенням та захороненням твердих побутових відходів на полігоні №1, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, 10-в.
У п. 1 спірного договору також зазначено, що земельний сервітут встановлюється сервітуарію задля ефективного та якісного надання послуг населенню з вивезення твердих побутових відходів на земельну ділянку, зазначену в п. 1.1 договору.
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Вельтум-Запоріжжя» основним видом економічної діяльності відповідача-2 є збирання безпечних відходів.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 19.06.2018 №512 видано Товариству з обмеженою відповідальністю «Вельтум-Запоріжжя» ліцензію на право провадження господарської діяльності з захоронення побутових відходів за місцем провадження господарської діяльності з захоронення побутових відходів - Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Базова, 10-в.
Тобто за спірним договором передбачається використання земельної ділянки для провадження господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Вельтум-Запоріжжя» з вивезення та захоронення твердих побутових відходів. Фактична мета надання земельної ділянки - розміщення на ній побутових відходів.
Суд зазначає, що виконання робіт (послуг) не охоплюється правом земельного сервітуту, яке полягає тільки в користуванні земельною ділянкою.
Використання земельної ділянки як території, на якій ведуться вказані роботи, та для розміщення на ній побутових відходів, також не відповідає правовому змісту земельного сервітуту.
Виходячи з ч. ч. 1, 3 ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту передбачає обмежене право на користування земельною ділянкою та не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
За висновком суду, законодавство закріплює право особи вимагати встановлення сервітуту від власника (володільця) земельної ділянки, у тому числі в судовому порядку, відповідно до ст. 402, ч. 2 ст. 404 Цивільного кодексу України, ст. 100 Земельного кодексу України, з огляду на спеціальне призначення сервітуту як засобу задоволення потреб заінтересованої особи, які не можуть бути задоволені іншим способом (ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України). В іншому випадку - за наявності можливості задовольнити потреби заінтересованої особи іншим шляхом - зобов'язання власника (володільця) земельної ділянки встановити земельний сервітут суперечило би загальним принципам свободи договору, закріпленим у п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 Цивільного кодексу України.
В даному випадку, як вбачається зі змісту пунктів 1.1, 1.3, 2.1 спірного договору, предметом земельного сервітуту є вся площа земельної ділянки, яка перебуває в користуванні відповідача-1 згідно з актом на право постійного користування земельною ділянкою (47,0707 га).
В розділі 2 спірного договору зазначено, що сфера дії земельного сервітуту поширюється виключно на частину земельної ділянки, визначену додатком 1 до договору, однак відповідно до цього додатку площа земельної ділянки становить 47,0707 га.
Отже, фактично відповдіач-1 передав відповідачу-2 право користування не частиною, а всією земельною ділянкою, яка перебуває в його постійному користуванні.
За своїм змістом укладений договір не відповідає правовій природі земельного сервітуту, а фактично передбачає передання земельної ділянки в платне користування для здійснення господарської діяльності.
Потреби відповідача-2 на користування земельною ділянкою з метою використання в своїй господарській діяльності могли бути задоволені іншим способом - шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
За змістом закріплених у спірному договорі прав та обов'язків сторін укладений договір підпадає під ознаки договору оренди.
Згідно з ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Земельна ділянка, стосовно якої укладено спірний договір, перебуває у власності територіальної громади міста Запоріжжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Статтею 1 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Отже, усі майнові операції з комунальним майном від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють органи місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з п. п. «а», «в», «к» ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Таким чином, виключно Запорізькій міській раді, яка здійснює повноваження власника комунального майна, що належить територіальній громаді, належить право вирішувати питання про розпорядження земельною ділянкою. Запорізькою міською радою не приймалось рішення про передачу земельної ділянки в користування відповдіачу-2.
Відповідач-1 не наділений повноваженнями розпоряджатися земельною ділянкою, яка є предметом спірного договору, зокрема, передавати її в оренду.
За визначенням ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 95, п. «а» ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі; землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
З викладеного вбачається, що законодавство не надає повноважень постійним землекористувачам права розпоряджатися належними їм на праві постійного користування земельними ділянками.
Суд зазначає, що розпорядження є одним із правомочностей власника (поряд із володінням і користуванням) (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України), яке передбачає можливість визначати юридичну і фактичну долю речі.
Отже, відповідач-1 відповідно до наданого йому права постійного користування земельною ділянкою має право провадити на ній тільки свою господарську діяльність із збереженням при цьому цільового призначення земельної ділянки. Укладення договорів оренди передбачає вирішення фактичної та юридичної долі речі, тобто розпорядження земельною ділянкою, а у відповідача-1 відповідно до законодавства такі повноваження відсутні.
Таким чином, оспорюваний договір суперечить приписам законодавства як за своїм змістом, так в частині відсутності у відповідача-1 необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення даного правочину.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Встановлені судом порушення, які допущені при укладенні договору земельного сервітуту є підставою для визнання його недійсним.
Стосовно звіту тимчасової комісії, затвердженого на пленарному засіданні Запорізької міської ради від 28.11.2018 №35, та акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельні ділянки від 11.09.2018 №536/0/92-18ДК/663/АП/09/01-18, якими не встановлено порушень вимог законодавства при укладенні спірного договору, суд зауважує, що ці документи не є нормативно-правовими актами, що мають загальнообов'язковий характер, а також не є підставою для звільнення від доказування відповідно до ст. 75 ГПК України.
Отже, висновки, викладені в цих документах, підлягають доведенню на загальних підставах відповідно до приписів ч. 1 ст. 74 ГПК України шляхом подання відповідних доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Нормами ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до законів України та оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням.
Суд надав правову оцінку спірному договору з огляду на його зміст та норми законодавства і встановив, що спірний договір про встановлення змеленого сервітуту від 30.03.2018 укладений відповідачами всупереч вимог законодавства, що регулює порядок укладення договору сервітуту.
Укладення оспорюваного правочину між відповідачами порушує права Запорізької міської ради як розпорядника майна, що перебуває в комунальній власності, в частині позбавлення можливості ефективного використання земельних ділянок для задоволення потреб територіальної громади.
Згідно з ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Укладання оспорюваного договору про встановлення земельного сервітуту фактично привело до передачі відповідачем-1 в користування відповідачу-2 земельної ділянки всупереч встановленого законодавством публічного порядку шляхом надання необґрунтованих переваг відповідачу-2, а також позбавило територіальну громаду можливості отримувати грошові кошти за користування земельною ділянкою для потреб відповідача-2.
Посилання відповідачів на те, що отримані за сервітут кошти відповідач-1 перерахував до місцевого бюджету у вигляді земельного податку не спростовують цих висновків, оскільки обов'язок сплачувати земельний податок покладається на відповідача-1 згідно з підпунктом 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України і цей податок в будь-якому випадку мав бути сплачений відповідачем-1. У той же час місцевий бюджет недоотримав грошові кошти за час безпідставного користування відповідачем-2 земельною ділянкою для провадження свої господарської діяльності.
Позивач як власник земельної ділянки самостійно не здійснив захист порушених інтересів територіальної громади.
Прийняття Запорізькою міською радою рішення від 27.03.2019 №37 «Про припинення права постійного користування та надання у користування на умовах оренди ЗКАТП-082801 «Комунсантрансекологія» земельною ділянкою по вул. Базовій, 10-в», згідно з яким припинено право постійного користування відповідача-1 земельною ділянкою та надано відповідачу-1 в користування на умовах оренди цю ж земельну ділянку з правом передачі її в суборенду, не усуває виявленого судом порушення при укладенні спірного договору земельного сервітуту. При вирішенні спору про визнання правочину недійсним суд надає оцінку правомірності правочину саме на момент його укладання.
Посилання сторін на те, що відповідач-2 використовує земельну ділянку для мети, яка має соціальне значення (захоронення побутових відходів), не звільняє відповідача-2 від обов'язку дотримання встановленого законодавством порядку отримання земельної ділянки в користування.
Порушення встановленого державою публічного порядку отримання земельних ділянок в користування, який є загальнообов'язковим, свідчить про порушення інтересів держави у зв'язку з укладенням оспорюваного правочину.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі позивача як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, про визнання недійсним оспорюваного договору про встановлення змеленого сервітуту від 30.03.2018.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору в сумі 1762,00 грн. підлягають стягненню з відповідачів на користь прокуратури Запорізької області, якою сплачено судовий збір, в особі Запорізької місцевої прокуратури №1 в рівних частинах - по 881,00 грн. з кожного відповідача.
Керуючись 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір від 30.03.2018 про встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки кадастровий номер №2310100000:07:052:0016 площею 47,0707 га, що знаходиться за адресою: вул. Базова, 10-в, м. Запоріжжя, укладеного між Запорізьким комунальним автотранспортним підприємством 082801 “Комунсантрансекологія” (вул. Іванова, 99, м. Запоріжжя, 69068, ідентифікаційний код 03345685) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Вельтум-Запоріжжя” (вул. Іванова, 99, м. Запоріжжя, 69068, ідентифікаційний код 35924440), зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.03.2018, номер запису про речове право: 25592622.
Стягнути з Запорізького комунального автотранспортного підприємства 082801 “Комунсантрансекологія” (вул. Іванова, 99, м. Запоріжжя, 69068, ідентифікаційний код 03345685) на користь прокуратури Запорізької області в особі Запорізької місцевої прокуратури №1 (вул. Залізнична, 17, м. Запоріжжя, 69002, ідентифікаційний код 02909973, розрахунковий рахунок №35217095000271, відкритий у Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, ідентифікаційний код 02909973) витрати на оплату судового збору в сумі 881,00 грн. (вісімсот вісімдесят одна грн. 00 коп.).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Вельтум-Запоріжжя” (вул. Іванова, 99, м. Запоріжжя, 69068, ідентифікаційний код 35924440) на користь прокуратури Запорізької області в особі Запорізької місцевої прокуратури №1 (вул. Залізнична, 17, м.Запоріжжя, 69002, ідентифікаційний код 02909973, розрахунковий рахунок №35217095000271, відкритий у Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО820172, отримувач: прокуратура Запорізької області, ідентифікаційний код 02909973) витрати на оплату судового збору в сумі 881,00 грн. (вісімсот вісімдесят одна грн. 00 коп.).
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 17.5 Розділу ХI Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Апеляційна скарга може бути подана до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18.04.2019.
Головуючий суддя О.В. Федорова
Судді Т.А. Азізбекян
ОСОБА_5