11 квітня 2019 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 753/13249/18
номер провадження: 22-ц/824/3766/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року у складі судді Цимбал І.К., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що 08 квітня 2011 року він позичив ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 51 870 грн 00 коп. для придбання професійної швейної машини КІNGТЕХ NТ67, про що відповідач написав розписку. Вказував, що наявність у нього розписки свідчить про існування зобов'язання відповідача. У розписці не вказано терміну повернення коштів, а тому позивач відповідно до вимог ч.1 ст.1049 ЦК України30 травня 18 року направив відповідачу лист з проханням повернути йому вказані кошти. Однак, відповідач протягом місяця з дня отримання листа борг не повернув та заперечує факт написання розписки і отримання коштів.
З урахуванням наведеного, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь борг за договором позики від 08 квітня 2011 року у сумі 51 870 грн 00 коп.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 51 870 грн00 коп. та судові витрати у розмір 752 грн 70 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тим обставинам, що у розписці не вказано про отримання відповідачем коштів в борг та з її змісту не вбачається, що вказана розписка підтверджує укладення договору позики, оскільки сторони не встановили обов'язок повернення коштів та строк їх повернення. Вказує, що за відсутності таких обов'язкових умов надана позивачем розписка не є борговим документом, не підтверджує отримання відповідачем коштів у борг та, відповідно, не підтверджує укладення між сторонами договору позики. Тому, на думку відповідача, відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_2
Представник позивача - адвокат Павлюк М.В. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що доводи відповідача про те, що надана позивачем розписка не являється договором позики, є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Вказує, що вже сама форма письмового оформлення передачі коштів боржнику передбачає надання йому коштів за умови їх повернення, а тому по своїй суті є договором позики. Крім того, безповоротне надання коштів не тягне за собою оформлення розписки, а тим більше звернення до суду з вимогою про повернення коштів. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Вказує, що доводи апеляційної скарги щодо усної домовленості про спільну підприємницьку діяльність теж є необґрунтованими, оскільки сам факт таких домовленостей позивачем заперечується, а відповідач на підтвердження цих обставин доказів не надав. Зазначає, що надання коштів боржнику із вказаним цільовим використанням не свідчить про наміри проводити спільну підприємницьку діяльність. Відповідач не надав доказів того, що відносини між сторонами мають іншу правову природу, а тому вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що написана відповідачем розписка свідчить про існування між сторонами договору позики. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 51 870 грн 00 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договору позики, що підтверджується розпискою відповідача від 08 квітня 2011 року.На письмову вимогу позивача від 30 травня 2018 року про повернення грошових коштів відповідач кошти позивачу не повернув, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що отримана відповідачем грошова сума у розмірі 51 870 грн 00 коп. підлягає стягненню з нього на корись позивача.
Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно письмової розписки від 08 квітня 2011 відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 51 870 грн 00 коп. для придбання професійної швейної машини КІNGТЕХ NТ67 (а.с. 4).
30 травня 2018 року ОСОБА_2 направив ОСОБА_1 письмову вимогу про повернення грошових коштів, яку відповідач отримав 04 травня 2018 року (а.с.12, 13).
Вказану письмову вимогу відповідач залишив без реагування, надані за розпискою кошти у розмірі 51 870 грн 00 коп. ОСОБА_1 не повернув ОСОБА_2
На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із ч.2 ст.1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Крім того, ч.1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 686/2873/16-ц.
Встановлено, що договір про отримання відповідачем коштів, в письмовій формі укладений між сторонами у справі, не містить обов'язку відповідача повернення ОСОБА_2 цих коштів.
Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що давав відповідачу грошові кошти в сумі 51 870 грн 00 коп. саме в борг, оскільки додана до позовної заяви розписка ОСОБА_1 про отримання грошових коштів не містить зобов'язання про їх повернення ОСОБА_2
Отже, враховуючи наведені обставини, колегія суддів приходить до висновки про відсутність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів відповідно до ст.ст.1047, 1049 ЦК України та, відповідно, для задоволення позову.
При цьому, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не довів наявність між сторонами інших правовідносин ніж тих, що випливають з договору позики та не зазначив, чи було придбано відповідне майно і подальше спрямовування отриманих коштів, є помилковим, оскільки ці обставини не спростовують зміст наявної в матеріалах справи розписки, яка не містить зобов'язання ОСОБА_1 повернути позивачу кошти. До того ж колегія суддів враховує, що виходячи із встановлених цивільним процесуальним законодавством України принципів доказування, саме позивач повинен довести факт передачі коштів відповідачу в борг та довести існування між сторонами правовідносин, що випливають із договору позики.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України на вказані вище вимоги закону та обставини справи, належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 з наведених вище підстав.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1 057 грн 20 коп. (а.с.67).
Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і в позові ОСОБА_2 відмовляє, тому з нього на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 057 грн 20 коп.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 057 грн 20 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді