Справа № 755/11267/18 Головуючий 1 інстанція- Виниченко Л.М.
Провадження № 22-ц/824/4534/2019 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
18 квітня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Вергелес О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 28 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивований тим, що він зареєстрований і мешкає у квартирі АДРЕСА_1. Він є власником 1/2 частини вказаної квартири, а власником іншої 1/2 частини є кваритир ОСОБА_2 Квартира має один електролічильник і особовий рахунок оформлено на співвласника ОСОБА_2 Оскільки він має численні претензії до енергопостачальника, то до їх вирішення за електроенергію він не сплачує, інший співвласник за спожиту електроенергію сплачує повністю і вчасно.
Зазначав, що між ним і ОСОБА_2 21 вересня 2017 року було укладено договір про встановлення пропорцій щодо розміру споживання кожним із співвласників комунальних послуг: електричної енергії, холодної води та водовідведення, згідно якого ним визнано споживання електроенергії у розмірі 60%, а ОСОБА_2 - 40 % та зазначено, що він не сплачує за спожиту електроенергію, а ОСОБА_2 сплачує в повному обсязі. Вказаний договір було надіслано до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» з проханням провести перерахунок спожитої електричної енергії відповідно до досягнутої між співвласниками домовленості. Однак, відповідач листом від 07 березня 2018 року запропонував мешканцям квартири самостійно розрахувати суму до сплати згідно укладеного договору щодо встановлення пропорцій споживання електроенергії.
Вказував, що листом від 27 березня 2018 року він надіслав відповідачу підписаний ними акт звірки від 01 березня 2018 року, який прийнятий до уваги, про що ззаначено в листі відповідача від 14 травня 2018 року. Незважаючи на це відповідач 17 травня 2018 року здійснив попередження ОСОБА_2 про відключення електроенергії, а 20 липня 2018 року працівники відповідача зателефонували ОСОБА_2 і повідомили про відключення
- 2 -
електроенергії на протязі 5 днів у випадку несплати боргу за електроенергію. Останнього разу він із ОСОБА_2 направили відповідачу листа яким надіслали другий акт-звірки розрахунків від 08 червня 2018 року, проте відповідач надав відповідь від 26 червня 2018 року, яка повністю суперечить попередній відповіді від 07 березня 2018 року.
У зв'язку з цим він надіслав на адресу відповідача чергового листа від 02 липня 2018 року з проханням провести його розгляд компетентними особами (керівництвом) за його особистої участі, водночас всупереч вимогам закону відповідач направив йому листа від 19 липня 2018 року, в якому по суті його звернення не надано жодної відповіді. Такі дії відповідача, пов'язані із розглядом звернення у його відсутність, є порушенням вимог закону та його прав. Відповідач своїми діями заподіяв йому також моральну шкоду, що полягає у душевних стражданнях через неотримання відповідей на поставлені питання та конфліктах із іншим співвласником квартири, які виникають у зв'язку з погрозами відімкнути електропостачання та провокаціями з боку відповідача, що завдає йому великих хвилювань та нервового напруження.
З огляду на викладене, після уточнення вимог просив зобов'язати керівництво ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» розглянути його звернення від 02 липня 2018 року у його присутності, надати можливість уточнити свої вимоги, надати додаткові докази в обґрунтування своєї правової позиції та стягнути моральну шкоду у розмірі 2500 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 28 листопада 2018 року позов задоволено частково. Зобов'язано ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» розглянути звернення ОСОБА_1 від 02 липня 2018 року у його присутності з наданням можливості заявнику подати додаткові матеріали при розгляді звернення. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати частково рішення суду першої інстанції і у відповідній частині ухвалити нове, яким зобов'язати саме керівництво відповідача розглянути його звернення та стягнути моральну шкоду, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матріального права. Скарга мотивована тим, що суд не врахував його позовні вимоги, зокрема те, що він просив саме керівництво ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», а не інших працівників, розглянути його звернення від 02 липня 2018 року. Окрім того, відмовляючи у відшкодуванні моральної шкоди, суд не дав належну оцінку його показам у якості свідка по справі, а також факту доведеності складу цивліьного правоворушення щодо завдання шкоди.
Відповідач ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його позов, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Просив розглядати справу у відсутність представника відповідача.
ОСОБА_1 належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи вимоги частково, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки
- 3 -
тим, що при розгляді звернення ОСОБА_1 від 02 липня 2018 року відповідач допустив порушення вимог Закону України «Про звернення громадян». При цьому суд виходив з того, що всупереч приписам вказаного Закону та змісту звернення позивач не запрошувався для його розгляду.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Згідно ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.15 вказаного Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Стаття 18 цього Закону визначає, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, серед іншого, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований і мешкає у квартирі АДРЕСА_1, власником якої він є у рівних частинах із ОСОБА_2
У позивача існують претензії до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» як енергопостачальника, у звязку з чим він не сплачує за спожиту електричну енергію.
02 липня ОСОБА_1 подавав ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» письмове звернення стосовно попередньої письмової переписки щодо сплати рахунків за електроенергію пропорційно із ОСОБА_2 У зверненні просив його розгляд провести за його участі та участі керівництва, повідомивши його завчасно поштою, під час розгляду звернення за його участю надати можливість уточнити вимоги та надати додаткові докази в обґрунтування його правової позиції.
Також судом встановлено, що розгляд вказаного звернення проведений ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» без запрошення та участі ОСОБА_1, а останньому було надіслано лист від 19 липня 2018 року, яким ОСОБА_1 повідомлено про наявну заборгованість за спожиту електричну енергію станом на 07 червня 2018 року у розмірі 3186,44 грн. та попереджено про припинення електропостачання у разі несплати наявної заборгованості.
За таких обставин з огляду на недотримання відповідачем ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» вимог, викладених у зверненні позивача щодо його участі у розгляді звернення, та порушення у зв'язкеу з цим вимог ст.18 Закону , суд першої інстанції вірно
- 4 -
задоволитв вимоги і зобов'язав відподіача розглянути звернення позивача в його присутності.
Доводи скарги про те, що суд не врахував його позовні вимоги, зокрема те, що він просив саме керівництво ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», а не інших працівників, розглянути його звернення від 02 липня 2018 року є необгрунтованими з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.42 ЦПК Україниу справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Відповідно до положень ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Згідно ч.1 ст.47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Отже, за змістом даних норм учасником справи, який особисто здійснює цивільні процесуальні права та виконує свої обов'язки в суді, може бути виключно юридична особа.
Така категорія як керівництво юридичної особи не має правового статусу, визначеного у процесуальному законі, а відтак не може мати процесуальних прав і нести процесуальні обов'язки, що у свою чергу спростовує висновки скарги про неправильність судового рішення в цій частині.
При цьому колегія суддів виходить з того, що позивач мав право пред'явити такі вимоги, до конкретного керівника ПрАТ, який є фізичною особою і може бути стороною у справі, проте таких вимог не пред'явив.
Також колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанцї щодо відмови у задоволенні позовний вимог про відшкодування моральної шкоди.
Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд вірно виходив із їх недоведеності, оскільки відсутні належні та допустимі докази заподіяння позивачу внаслідок неналежного розгляду його звернення від 02 липня 2018 року моральної шкоди, як і відсутні докази про моральни страждання позивача з цього приводу.
При цьому суд вірно врахував роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 що зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає за наявності: а) моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; б) неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювача шкоди; в) причинного зв'язку між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; г) вини заподіювача шкоди. Суд вірно виходив із недоведеності факту заподіяння моральної шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між неналежним розглядом звернення та душевними стражданнями позивача, не може бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.
З викладених вище підстав колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що, відмовляючи у відшкодуванні моральної шкоди, суд не дав належну оцінку показам позивача у якості свідка по справі, а також факту доведеності складу цивліьного правоворушення щодо завдання шкоди. Дані докази оцінені судом у сукупності із іншими і вірно не взяті до уваги.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення
- 5 -
колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 28 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України
Головуючий
Судді: