Справа № 155/2236/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Адамчук Г. М.
Провадження № 22-ц/802/384/19 Категорія: 22 Доповідач: Грушицький А. І.
11 квітня 2019 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Грушицького А. І.,
суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
з участю секретаря судового засідання Вергуна Т. С.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору оренди легкового автомобіля дійсним та стягнення заборгованості по сплаті орендної плати згідно з договором оренди легкового автомобіля та інших стягнень за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 13 грудня 2018 року,
У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по орендній платі згідно з договором оренди легкового автомобіля.
У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4 про визнання договору оренди легкового автомобіля дійсним.
Ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 19 лютого 2014 року вказані цивільні справи об'єднані в одне провадження.
Позивач вказував на ті обставини, що 15 березня 2010 року між сторонами було укладено письмовий договір оренди легкового автомобіля, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_4 взяв у користування належний позивачу автомобіль Mercedes-Benz E-124, 1988 року випуску, реєстраційний номерний знак 63571ВО, вартість якого становила 70000 гривень. Під час укладання цього договору між сторонами було досягнуто згоди на те, щоб посвідчити його в нотаріальному порядку, оскільки це передбачено вимогами чинного законодавства. Також позивач зазначає, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, дані домовленості були викладені письмово та підписані обома сторонами. Ухилення відповідача ОСОБА_4 від нотаріального посвідчення вищевказаного договору порушує права позивача, адже без проведення нотаріального посвідчення договору даний договір є нікчемним.
Згідно заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог від 10 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача ОСОБА_4 12320 грн заборгованості по сплаті орендної плати згідно з договором оренди легкового автомобіля від 15 березня 2010 року, пеню за період з 2 лютого 2016 року по 2 вересня 2017 року в сумі 44968 грн, втрати від інфляції за період з 2 жовтня 2014 року по 2 жовтня 2017 року в сумі 10719,49 грн та три проценти річних від простроченої суми боргу за орендними платежами в сумі 1110 грн.
Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 13 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору оренди легкового автомобіля дійсним та стягнення заборгованості по сплаті орендної плати згідно з договором оренди легкового автомобіля та інших стягнень в сумі 69117,49 грн відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за нікчемним договором оренди у зв'язку із недотриманням сторонами вимог чинного законодавства України щодо його нотаріального посвідчення. Обґрунтувань та доводів щодо існування визначених законодавством підстав для визнання договору оренди легкового автомобіля дійсним подана позовна заява не містить.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними та відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_4 15 березня 2010 року було укладено письмовий договір оренди легкового автомобіля. Згідно з умовами даного договору відповідач ОСОБА_4 взяв у позивача ОСОБА_1 в користування належний останньому автомобіль Mercedes-Benz E-124, 1988 року випуску, реєстраційний номерний знак 63571ВО, вартістю 70000 гривень.
Згідно ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ст. 220 ЦК України).
За змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Як роз'яснено у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших
підстав нікчемності правочину.
Як правильно встановлено судом першої інстанції договір оренди легкового автомобіля від 15 березня 2010 року укладений між сторонами в простій письмовій формі та нотаріально посвідчений не був.
Небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.
Суду не було надано будь-яких належних доказів того, що ОСОБА_1 наполягав на нотаріальному посвідченні договору, а ОСОБА_4 ухилявся від вчинення такої дії.
В апеляційній скарзі позивач покликається на ту обставину, що суд першої інстанції не взяв до уваги факт письмового звернення на адресу відповідача з вимогою посвідчити договір оренди, проте із приєднаних до апеляційної скарги фіскального чеку від 11 серпня 2012 року та повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення від 14 серпня 2012 року (вручено матері відповідача) не вбачається, лист якого саме змісту направлявся. Вказані письмові докази подані з порушення порядку, встановленого ЦПК України, не були приєднані до матеріалів справи в суді першої інстанції, а тому не можуть братися до уваги.
Лист з пропозицією посвідчити нотаріально договір оренди легкового автомобіля від 15 березня 2010 року (або його копія), про існування якого позивач ствердив лише на стадії апеляційного оскарження рішення, в матеріалах справи відсутній.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов цілком правильного висновку, що за таких умов договір оренди легкового автомобіля від 15 березня 2010 року, яким на відповідача було покладено ряд обов'язків, є нікчемним правочином та не створює юридичних наслідків з моменту його підписання, а тому і не породжує у відповідача ОСОБА_4 правового зобов'язання сплачувати позивачу кошти в якості орендних платежів та відшкодовувати будь-які суми за неналежне його виконання, у зв'язку із чим підстав для задоволення позову немає.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги не є обґрунтованими, апеляційний суд приходить до висновку про залишення рішення місцевого суду без змін, а скарги без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 13 грудня 2018 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 квітня 2019 року.
Головуючий
Судді