Справа № 758/4878/18 Головуючий у 1-й інст. - Войтенко Т.В.
Апеляційне провадження 22-ц/824/6134/2019 Доповідач - Рубан С.М.
16 квітня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.
при секретарі Клець О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 лютого 2019 року, ухвалене у складі судді Войтенко Т.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва, третя особа: в.о. директора Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва Манько Ольга Іванівна, про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва, третя особа в.о. директора Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва Манько Ольга Іванівна, в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просилапоновити її на посаді діловода Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва, стягнути на її користь середній заробіток у розмірі 153 639,72 грн., а також 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Посилається на те, що 01.03.2010 року її було прийнято роботу до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва та призначено на посаду інспектора кадрів. Жодних порушень трудової дисципліни вона не допускала, роботу виконувала якісно та вчасно. В жовтні 2017 року в.о. директора Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва Манько О.І. викликала позивачку до себе та запропонувала їй звільнитися із займаної посади, мотивуючи тим, що позивачка пенсіонер і на її місце є інша людина.
На прохання залишити позивачку на роботі, в.о. директора Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва Манько О.І. запропонувала ОСОБА_1 перевестися на посаду діловода, яку займала ОСОБА_4, на період її відпустки по догляду за дитиною.
10.11.2017 року згідно наказу №189 від 09.11.2017 року позивачку було переведено на посаду діловода, а 23.02.2018 року наказом №23 звільнено із займаної посади у зв'язку із закінченням строку трудового договору згідно п. 2 ст.36 КЗпП України.
Відповідно до наказу про звільнення підставою для звільнення позивача з посади стала заява ОСОБА_4, яка згідно наказу №21 від 20.02.2018 року зобов'язана була приступити до роботи 26.02.2018 року у зв'язку з перериванням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Позивач зазначає, що при видачі їй копії наказу про звільнення 14.03.2018 року стало відомо, що ОСОБА_4 відкликала свою заяву та до роботи не приступала, тобто посада діловода була вільною з 26.02.2018року, а звільнення позивачки відбулося незаконно.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 01 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва, третя особа: в.о. директора Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва Манько Ольга Іванівна, про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Посилається на те, що наказ про звільнення позивача від 23.02.2018 року у зв'язку із закінченням строку трудвого договору за п.2 ст.36 КЗпП України винесений з порушенням трудового законодавства, оскільки строк дії договору не закінчився (не настала подія - ОСОБА_4 не вийшла з відпустки) та ОСОБА_1 звільнена в період тимчасової непрацездатності. Доводи суду про те, що після відкликання 26.02.2018 року заяви ОСОБА_4 посада діловода впродовж декількох місяців була вільною, однак заява про прийняття на роботу від ОСОБА_1 не надходила безпідставні, враховуючи, що позивач не повинна була звертатися з вказаною заявою так як незаконно була звільнена зі своєї посади, а звернувшись вона б підтвердила, що згодна з таким порушенням своїх прав. Суд дійшов помилкового висновку, що за день до можливого виходу особи з декретної відпустки необхідно звільняти працівника та, що саме в цей день закінчується дія трудового договору, а не з настанням відповідної події.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив.
Посилається на те, що на момент укладення строкового трудового договору та видання наказу про призначення на посаду діловода ОСОБА_5 була обізнана про умови такого трудового договору та про можливість тимчасової її роботи на цій посаді, оскільки ОСОБА_4 мала право на продовження роботи (вихід із відпустки по догляду за дитиною) за місцем її роботи на посаді діловода в будь - який зручний для неї період у межах встановленого строку. 07.02.2018 року ОСОБА_4 надала заяву про переривання відпустки по догляду за дитиною та наміром приступити до роботи з 26.02.2018 року, про що завчасно було повідомлено ОСОБА_1 20.02.2018 року відповідачем видано наказ про переривання відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4 та про вихід її на роботу з 26.02.2018 року. Після попередження ОСОБА_1 про подальше звільнення, 23.02.2018 року видано наказ про її звільнення з посади діловода. Підставою припинення трудового договору з ОСОБА_1 є заява ОСОБА_4 про дострокове закінчення строку перебування у відпустці по догляду за дитиною, тому звільнення позивача відбулося без порушення норм трудового законодавства. Позивачем не обґрунтовано розмір моральної шкоди у сумі 10 000 грн.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва, третя особа: в.о. директора Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва Манько Ольга Іванівна, в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просила поновити її на посаді діловода Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва, стягнути на її користь середній заробіток у розмірі 153 639,72 грн., а також 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Посилається на те, що відповідно до наказу про звільнення від 23.02.2018 року підставою для звільнення позивача з посади стала заява ОСОБА_4, яка згідно наказу №21 від 20.02.2018 року зобов'язана була приступити до роботи 26.02.2018 року у зв'язку з перериванням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Позивач зазначає, що при видачі їй копії наказу про звільнення 14.03.2018 року стало відомо, що ОСОБА_4 відкликала свою заяву та до роботи не приступала, тобто посада діловода була вільною з 26.02.2018року, а звільнення позивачки відбулося незаконно.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що згідно наказу №189 від 09.11.2017 року ОСОБА_1 переведено на посаду діловода за строковим трудовим договором по 07.02.2020 року з окладом згідно штатного розпису на час відпустки по догляду за дитиною до 3-х років діловода ОСОБА_4 Наказом №23 від 23.02.2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади 23.02.2018 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України. Підстава звільнення значиться як «Заява ОСОБА_4.». При звільненні ОСОБА_1 з посади, яку вона обіймала на час відпустки основного працівника ОСОБА_4, відповідач діяв відповідно до КЗпП України.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 01.03.2010 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва та призначена на посаду інспектора кадрів.
10.11.2017 року згідно наказу №189 від 09.11.2017 року ОСОБА_1 переведено на посаду діловода за строковим трудовим договором по 07.02.2020 року з окладом згідно штатного розпису на час відпустки по догляду за дитиною до 3-х років діловода ОСОБА_4 (а.с.6).
Наказом №23 від 23.02.2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади 23.02.2018 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України. Підстава звільнення значиться як «Заява ОСОБА_4.» (а.с. 8).
Своє звільнення позивачка вважає незаконним, у зв'язку з чим звернулася до суду з даним позовом.
Судом встановлено, що 07.02.2018 року ОСОБА_4 звернулася до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м.Києва із заявою про переривання наданої їй відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років та повідомила про намір приступити до роботи з 26.02.2018року(а.с.55, 57).
На підставі даної заяви ОСОБА_4 Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва було видано наказ від 20.02.2018 року «Про переривання відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4.», відповідно до якого наказано ОСОБА_4 приступити до роботи з 26.02.2018 року (а.с.7).
Враховуючи, що особа може бути прийнята на роботу лише на вільну посаду, в останній робочий день перед запланованим виходом на роботу ОСОБА_4 було звільнено з посадиділовода ОСОБА_1
Листом №201/101 від 23.02.2018 року позивача повідомлено про розірвання трудового договору з Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва та запропоновано їй отримати трудову книжку (а.с. 16).
В матеріалах справи відсутні докази про те, що позивачку примушували до написання заяви про переведення її на декретну посаду (а.с.56).
Після відкликання 26.02.2018 року заяви ОСОБА_4 (а.с.59) посада діловода в Комунальному підприємстві по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва впродовж декількох місяців була вільною, про що у судовому засіданні повідомив представник відповідача, однак нової заяви про прийняття на роботу на дану посаду від ОСОБА_1 не надходило.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, щопри звільненні ОСОБА_1 з посади, яку вона обіймала на час відпустки основного працівника ОСОБА_4 відповідач діяв відповідно до Кодексу законів про працю України, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду враховуючи наступне.
Судом встановлено, що 01.03.2010 року ОСОБА_1 прийнята на роботу до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва на посаду інспектора кадрів.
Наказом №189 від 09.11.2017 року ОСОБА_1 з 10.11.2017 року переведено на посаду діловода за строковим трудовим договором по 07.02.2020 року (на час відпустки по догляду за дитиною до 3-х років діловода ОСОБА_4.) (а.с.6).
07.02.2018 року ОСОБА_4 звернулася до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м.Києва із заявою про переривання наданої їй відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років та повідомила про намір приступити до роботи з 26.02.2018року(а.с.55, 57).
20.02.2018 року відповідачем видано Наказ №21 «Про переривання відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4.», відповідно до якого наказано ОСОБА_4 приступити до роботи 26.02.2018 року (а.с.7).
Листом №201/101 від 23.02.2018 року ОСОБА_1 була повідомлена про розірвання трудового договору з Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва та запропоновано їй отримати трудову книжку(а.с.16).
Наказом № 23 від 23.02.2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади діловода з 23.02.2018 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору за п.2 ст.36 КЗпП України. Підстава звільнення: заява ОСОБА_4 (а.с.8).
Як встановлено в апеляційному суді з 22.02.2018 року по 28.02.2018 року позивач перебувала на лікарняному, що підтверджується випискою з медичної карти амбулаторного хворого.
Про перебування на лікарняному з 22.02.2018 року позивач повідомила відповідача, що підтверджується табелем робочого часу наданого відповідачем на вимогу суду.
26.02.2018 року ОСОБА_4 надала заяву Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва, в якій просить відкликати її заяву про достроковий вихід з відпустки по догляду за дитиною та продовжити її відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку по 07.02.2020 року (а.с.59).
Тобто, в період перебування позивача на лікарняному ОСОБА_4 відкликала свою заяву про достроковий вихід із відпустки та посада діловода була вільна.
Згідно ст. 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є: закінчення строку (п.п.2 і 3 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
В п.7 Постанови №9 Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказано, що при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (зокрема, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для звільнення позивача ОСОБА_1 з моменту відкликання ОСОБА_4 26.02.2018 року її заяви про достроковий вихід з відпустки по догляду за дитиною та продовження її відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку по 07.02.2020 року у відповідача не було.
Згідно п.17 Постанови №9 Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обгрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
Апеляційним судом встановлено, що в період з 22.02.2018 року по 28.02.2018 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, що підтверджується табелями робочого часу за січень, лютий наданих відповідачем та випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 084134, яка була надана позивачем апеляційному суду у судовому засіданні.
Оскільки по закінченню лікарняного позивача - 28.02.2018 року були відсутні підстави для звільнення її із займаної посади, колегія суддів дійшла висновку, що Наказ від 23.02.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади діловода є незаконним та позивач підлягає поновленню на посаді діловода, яка була вільна на момент виходу позивача з лікарняного.
Згідно статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Здійснення відповідних розрахунків визначається в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Заробітна плата за два останні повні місяці роботи позивача становить за листопад 2017 року - 10 162 грн.17 коп. та за грудень 2017 року - 15 416 грн. 68 коп.
Фактично відпрацьовані дні у листопаді 2017 року - 22 дні, у грудні - 20 днів.
Таким чином, середньоденна заробітна плата становить 609,020238 грн.
(10 162 грн. 17 коп. + 15 416 грн. 68 коп. = 25 578 грн. 85 коп. : 42 дні = 609,020238 грн.)
Враховуючи заяву про збільшення позовних вимог колегією суддів встановлено, що за період з 26.02.2018 року (наступний день після незаконного звільнення позивача) по 01.02.2019 року спливло 234 робочих днів.
Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 142 510 грн. 74 коп. (609,020238 грн. середньоденний заробіток х 234 дні).
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Незаконне звільнення ОСОБА_1 з посади призвело до фінансових незручностей, позивач залишилася без роботи. Враховуючи, що вказані обставини завдали їй моральних страждань, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 1000 грн.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, поновлення ОСОБА_1 на посаді діловода Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва та стягнення з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 142 510 грн. 74 коп. та 1000 грн. моральної шкоди.
Судові витрати належить розподілити відповідно до ст.141 ЦПК України враховуючи обставини справи та зміст позовних вимог.
Таким чином, з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 425 грн. 11 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 лютого 2019 року - скасувати, ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 на посаді діловода Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва.
Стягнути з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 142 510 грн. 74 коп.
Стягнути з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва на користь ОСОБА_1 1000 грн. моральної шкоди.
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середньомісячного заробітку.
Стягнути з Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва судовий збір в дохід держави у розмірі 1 425 грн. 11 коп.
Стягувач - ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1.
Боржник - Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Подільського району м. Києва, код ЄДРПОУ 03359701, м. Київ, вул. Дмитрівська, 16А.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 17 квітня 2019 року.
Головуючий Рубан С.М.
Судді Желепа О.В.
Іванченко М.М.