Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С.
Провадження №22-ц/824/4007/2019 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
11 квітня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Матвієнко Ю.О.,
суддів Іванової І.В., Мельника Я.С.,
за участю секретаря Зубленка Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по виплаті аліментів та пені,
У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом та просила про його задоволення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, від якого вони мають трьох дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3.
23 вересня 2008 року шлюб між сторонами було розірвано в судовому порядку, місце проживання дітей рішенням суду визначено разом з матір»ю.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 03 вересня 2008 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання дітей в розмірі 1 500 грн. щомісячно.
Позивач посилалась на те, що з грудня 2013 року по сьогоднішній день відповідач припинив виплату аліментів, внаслідок чого за ними утворилася заборгованість в сумі 76 500,00 грн., яку ОСОБА_2 виплачувати в добровільному порядку відмовляється.
Державним виконавцем 29 березня 2018 року здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів з грудня 2013 року по лютий 2018 року включно, згідно якого розмір заборгованості за аліментами дорівнює 76 500 грн.
Оскільки заборгованість за аліментами утворилася з вини відповідача, який, будучи особою працездатного віку, має працювати та отримувати дохід, позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по виплаті аліментів в розмірі 76 500,00 грн. та неустойку за прострочення сплати аліментів за період з грудня 2013 року по лютий 2018 року в розмірі 23 265,00 грн. згідно положень ст. 196 СК України.
Під час розгляду справи позивачка подала до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій зазначила, що оскільки рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 червня 2010 року був зменшений розмір аліментів, що стягуються з відповідача на її користь, до 1200 грн. щомісячно, відповідно, розмір заборгованості по сплаті аліментів станом на квітень 2018 року становить 61 200 грн., а пеня за період з грудня 2013 року по квітень 2018 року складає 19 314 грн., які позивач просила стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 жовтня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 пеню по сплаті аліментів в розмірі 19 314 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким стягнути з нього на користь позивачки неустойку в розмірі 3 000 грн.
В судове засідання учасники процесу, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, не з»явились, однак їхня неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 03 вересня 2008 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 стягнуто аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, в розмірі 1 500 грн. щомісячно, починаючи з 28 липня 2008 року і до досягнення дітьми повноліття (а.с.9).
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 червня 2010 року задоволено частково позов ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів та зменшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2, з дня набрання рішенням законної сили, тобто з 16 липня 2010 року, до - 1 200 грн. щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с.53-55).
На виконання вказаного рішення видано виконавчий лист № 2-3673, який перебуває на виконанні в Подільському районному відділі ДВС м. Києва Головного територіального управління юстиції в м. Києві.
Також встановлено, що відповідно до довідки-розрахунку заборгованості по аліментам за період з 28 липня 2008 року по 01 вересня 2018 року розмір заборгованості по аліментам становить 137 338,71 грн. (152 438,71 грн. загальний розмір аліментів, з яких боржником сплачено за даний період 15 100 грн.) (а.с.96-97).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивачки пені по сплаті аліментів в розмірі 19 314,00 грн., суд першої інстанції виходив з наявності передбачених для цього законом підстав, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
За ст. 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.
Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Ст. 196 СК України передбачає що при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
При цьому право одержувача аліментів на стягнення неустойки, передбачене ст. 196 СК України, у випадках несвоєчасної виплати присуджених за рішенням суду аліментів виникає з часу набрання рішенням законної сили.
Як роз'яснено у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені), визначена у ст. 196 СК України, настає лише за наявності вини цієї особи; на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Таким чином, виходячи зі змісту ст. 196 СК України, суд відповідно до вимог ст.214 ЦПК України повинен встановити факт заборгованості за аліментами й наявність чи відсутність вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, у її виникненні, та залежно від цього вирішити питання про наявність чи відсутність у одержувача аліментів права на стягнення неустойки. При цьому право одержувача аліментів на стягнення неустойки, передбачене ст. 196 СК України, не пов'язується з дотриманням державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до вимог ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.
Виходячи з наведеного, законодавець не ставить обов'язок по сплаті аліментів, у разі обізнаності платника аліментів про їх стягнення, в залежність від стягнення таких за виконавчим листом шляхом відрахування із заробітної плати чи іншого доходу, оскільки судові рішення, що набрали законної сили, підлягають обов'язковому виконанню.
Судом вірно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 знав про судове рішення про стягнення з нього аліментів, тому заборгованість зі сплати аліментів виникла саме з його вини, в зв'язку із чим позивач ОСОБА_3 має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Отже загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:
?p=(A1?1%?Q1)+(A2?1%?Q2)+……….(An?1%?Qn), де:
?p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;
A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;
Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;
A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;
Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;
An - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;
Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Таким чином, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини 1 статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням встановленого - обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Такий висновок про правильне застосування норм права висловила ОСОБА_9 Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року в справі № 572/1762/15-ц.
Оскільки розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - 19 314,00 грн., позивачем правильно обчислений за вищенаведеною формулою, законним та обґрунтованим є висновок суду про стягнення неустойки саме у такому розмірі.
Погоджується колегія суддів і з рішенням суду в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості по аліментам, оскільки діюче сімейне законодавство можливість стягнення заборгованості по аліментам за рішенням суду передбачає для аліментів, які сплачуються в порядку, передбаченому ст. 187 СК України, що врегульовує відносини, пов'язані із відрахуванням аліментів на дитину за добровільною ініціативою платника шляхом подачі ним заяви за місцем роботи.
Правовий аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що ч. 3 ст. 194 СК України передбачає стягнення в судовому порядку лише тієї заборгованості за аліментами, яка виникла у зв'язку із сплатою аліментів, розмір яких визначений на підставі домовленості сторін, оформленої шляхом добровільної подачі платником відповідної заяви про відрахування аліментів за місцем роботи (ст. 187 СК України).
В даній справі аліменти на користь позивача вже стягнуті за рішенням суду від 03 вересня 2008 року і повторному стягненню в судовому порядку не підлягають, а визначена державним виконавцем заборгованість за аліментами підлягає стягненню з відповідача в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а не шляхом повторного судового стягнення.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин; ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_2 - без задоволення.
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 11 жовтня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: