Справа № 351/2092/17
Номер провадження №2/351/26/19
28 березня 2019 року м. Снятин
Снятинський районний суд Івано-Франківської області
в складі : головуючого-судді Калиновського М.М.,
секретаря Равлюк М.І.
представника позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Снятині цивільну справу за позовом ОСОБА_5 від імені якого діє згідно довіреності ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, договору дарування, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, -
Позивач звернувся до суду із позовом в якому просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, договору дарування, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, свої позовні вимоги мотивував тим, що ОСОБА_7 у 1945 р. була переселена з ПНР в с. Хутір- Будилів разом з дітьми ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочками ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3 останнім надано житловий будинок по вул. Прутівська, 36 в с. Хутір-Будилів, Снятинського району, Івано-Франківської області. ОСОБА_1 та відповідачка - ОСОБА_6 народилися в спірному господарстві, яке до ІНФОРМАЦІЯ_4 відносилось до суспільної групи «колгоспний двір», до складу якого входило 7 осію : ОСОБА_8, його дружина - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, їхні діти Яремак (ОСОБА_12Й.), ОСОБА_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3 та голова двору ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6 - мати останніх. Кожному з вищезазначених осіб належала часка в будинковолодінні, що було встановлено рішенням Тлумацького районного суду від 22.11.1971 р.
ОСОБА_7 за життя посвідчила на користь своїх чотирьох дітей заповіт.
Рішенням Тлумацького суду від 22.11.1971 р. встановлено, що в господарстві станом на 1953 р., на час перетворення господарського двору на робітничий двір проживало 7 членів двору. Членам даного господарства, а саме: ОСОБА_7 та ОСОБА_10 вищезазначеним рішенням було виділено в натурі житлову кімнату Б-1 площею 17, 50 кв.м., кухню Б-3 площею 11,10 кв.м., сіни Б-2 площею 4, 90 кв.м., кладовку Б-4 площею 8,20 кв.м., інша частина будинковолодіння належала чотирьом членам колишнього «колгоспного двору» ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_1 та ОСОБА_6
Державним нотаріусом Снятинської державної нотаріальної контори після смерті ОСОБА_8 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 08.12.1984 р. реєстровий №4007 дружині померлого ОСОБА_11 свідоцтво видано на 3/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями по вул. Прутівська, 36 в с. Хутір-Будилів, Снятинського району Івано-Франківської області.
ОСОБА_11 в свою чергу на підставі договору дарування від 24.12.1997 р. посвідченого першою Снятинською нотаріальною конторою подарувала ОСОБА_3 11/100 частини спірного житлового будинку.
Окрім того ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_11 на 16/100 житлового будинку по вул. Прутівська, 36 в с. Хутір- Будилів, Снятинського району.
Позивач просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від ІНФОРМАЦІЯ_7 видане Сняитинською державною нотаріальною конторою на 3/4 спадкового майна виданого на ОСОБА_13 недійсним оскільки виходячи зі змісту рішення Тлумацького районного суду спірне будинковолодіння, що знаходиться в с. Хутір- Будилів по вул.Прутівська, 36, Снятинського району в цілому нікому не могло належати, а тому воно є незаконне. Крім того, на день смерті ОСОБА_8 в даному житловому будинку проживали та були зареєстровані ОСОБА_14 - дружина та дочка - ОСОБА_1 Останні в рівних частках успадкували належну частку померлому ОСОБА_8 Окрім того просить визнати недійним договір дарування від 24.12.1997 р., реєстровий № 610, посвідчений першою Снятинською нотаріальною конторою та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане державним нотаріусом Першої Снятинської нотаріальної контори 11.08.2014 р. за №1967 після смерті ОСОБА_11 - ОСОБА_6 на 16/100 житлового будинку по вул. Прутівська, 36 в с. Хутір- Будилів Снятинського району Івано-Франківської області, оскільки дане свідоцтво є недійсним, оскільки рішенням Тлумацького районного суду від 22.11.1971 р. було встановлено, що спірне господарство станом на день смерті голови двору було сільськогосподарським (колгоспним ) двором до складу якого входило 7 осіб. Однак ОСОБА_11 не належало 3/4 частини житлового будинку, а частка в «колгоспному дворі». Вище зазначеним рішенням зустрічний позов ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним було задоволено з тих підстав, що голові двору не належав на праві власності весь будинок, оскільки дане господарство відносилось до суспільної групи « колгоспний двір».
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала з підстав викладених у позові та зазначила, що рішенням Тлумацького районного суду від 22.11.1971 р. 1/4 частки житлового будинку було визнано за ОСОБА_15 та ОСОБА_7, сестрами ОСОБА_8 та виділено їх частки в натурі. 3/4 частки належали чотирьом членам колишнього селянського двору, а саме: ОСОБА_8 - батькові, ОСОБА_11 - матері, ОСОБА_6 - дочці, ОСОБА_1 На момент ліквідації селянського двору всі члени мали право на долю (частку) в даному дворі. У 1984 р. помер ОСОБА_8 , після його смерті його дружина звернулась до нотаріуса за оформлення спадщини. Однак Снятинська міська рада видала недостовірну довідку, згідно якої ОСОБА_8 належало 3/4 частини житлового будинку, не дивлячись на та те, що згідно рішення Тлумацького районного суду всім вищезазначеним особам належало по 1/4 частці кожному, в тому числі і ОСОБА_8 Нотаріусом було видано на ім'я ОСОБА_16 свідоцтво про право на спадщину на 3/4 частки . ОСОБА_6 у липні 1971 р. вибула з будинку і більше в ньому не проживає. ОСОБА_1 в даному житловому будинку проживає постійно. 24.12.1997 р. ОСОБА_11 подарувала 11/100 частини даного житлового будинку з конкретними приміщеннями, що становить 41,3 кв.м. житлової площі -ОСОБА_3, оскільки житловий будинок не був поділений в натурі і ОСОБА_11 належала тільки 1/4 частка в спірному будинку то дарувати конкретні приміщення в будинку вона не могла. Окрім того 11/100 будинку не могло становити половину площі всього будинку, так як площа цілого будинку становить 88,6 кв.м. зважаючи на те, що ОСОБА_11 не належало 3/4 частини будинку, то вона не вправі була розпоряджатись цією частиною будинку, а тому всі наступні свідоцтва про право на спадщину необхідно визнати недійсними.
Відповідач та його представник позов не визнали та подали до суду відзив . В судовому засіданні просили в позові відмовити. Оскільки рішенням Тлумацького районного суду від 21.11.1971 р. частки в будинковолодінні не були визначені між сімома членами даного селянського двору. Даним рішенням майно в селянському дворі визнавалося за трьома особами ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_17, а ОСОБА_18 отримала грошову компенсацію в розмірі 192 крб. 29 коп., за належну їй частку, у зв'язку з неможливістю виділити в натурі майно на вищевказану суму. Також даним рішенням стягнуто з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_7 та ОСОБА_10 грошову компенсацію за належні їм частки у майні.
ОСОБА_8 не розпоряджався всім домоволодінням, а тільки належною йому 3/4 часткою, тому посилання позивача на рішення Тлумацького районного суду є необгрунтованим. Окрім того, в рішенні Тлумацького районного суду від 12.11.1971 р. не вказано точної адреси господарства, яке було предметом спору, просто зазначено «с.Хутір-Будилів», отже не зрозуміло чи воно стосується спірного на даний час господарства, яке знаходиться по вул.Прутівська, 36 в с. Хутір- Будилів, Снятинського району.
Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, повно та всебічно дослідивши докази по справі, встановивши дійсні обставини справи, приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст.4 ЦПК України).
Згідно вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими. Речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч.2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звернутися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Зі змісту ст. 175 ЦПК України вбачається, що у позовній заяві зазначається виклад обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
З рішення народного суду Тлумацького району Івано-Франківської області від 22.11.1971 р. слідує, що присуджено виділити ОСОБА_19 майна сільськогосподарського двору на 769 крб. 16 коп. та спадкового майна на 192 крб. 29 коп. виділити ОСОБА_10 майна с/г двору на 769 крб. 16 коп. та спадкового майна на 192 крб. 29 коп., а всього виділити їм майна на 1922 крб. 61 коп. В натурі на вказану суму призначити за ними право власності на частину будинку «Б», яка складається з житлової площі, кімнати «Б»-1 площею 17,50 м. кв., кухні «Б»-3 площею 11,10 м.кв., сіней «Б» -2 площею 4,90 м.кв., кладової «Б» -4 площею 8,20 м.кв. і підвал під приміщеннями на першому поверсі з північно західної сторони, а всього на 1 649 крб. 37 коп. Стягнути з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_7 та ОСОБА_10 грошової компенсації на суму 283 крб. 24 коп. виділити ОСОБА_18 спадкового майна а 192 крб. 29 коп., які стягнути як компенсацію за майно з ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_10
З свідоцтва про смерть ОСОБА_20 І-НМ №178566, виданого на ОСОБА_11, слідує, що вона померла 21.01.2014 р.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20.10.2014 р., виданого державним нотаріусом Першої Снятинської нотаріальної контори слідує, що спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка померла 21.01.2014 р. є її дочка ОСОБА_6 Спадщина на яку видано це свідоцтво складається з 16/100 частки житлового будинку №36 з відповідною часткою господарських будівель і споруд, що знаходиться по вул. Прутівська в с. Хутір-Будилів, Снятинського району, Івано-Франківської області.
З договору дарування від 24.12.1997 р. слідує, що ОСОБА_11 подарувала ОСОБА_3 11/100 житлового будинку, що знаходиться по вул. Прутівська, 36, у с. Хутір-Будилів, Снятинського району, Івано-Франківської області.
З свідоцтва про смерть ОСОБА_21 №424454, виданого на ОСОБА_22, слідує, що останній помер 05.06.1984 р.
З свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.12.1994 р. виданого нотаріусом Снятинської державної нотаріальної контори слідує, що спадкоємцем майна ОСОБА_8 є його дружина ОСОБА_11
З довідки від 06.07.1984 р. № 12, виданої виконавчим комітетом Снятинської міської ради, вбачається, що згідно з записом в погосподарській книзі виконавчого комітету Снятинської міської ради № 284 за ОСОБА_8, який помер 05.06.1984 р., значився житловий будинок 3/4 частини.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. При цьому право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за Законом.
Статтею 1222 ЦК України визначено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї (ст. 1268 ЦК України). Для прийняття спадщини встановлюється строк у 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Статтею 1296 ЦК України передбачено, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування, за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 1298 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Згідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Як вбачається із роз'яснень, викладених в п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Згідно ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.
Згідно ст. 719 ЦК України Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_10 України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно з п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно зіст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:1)чи мали місце обставини(факти),якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; 2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3)які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4)яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судом встановлено, що рішенням Тлумацького районного суду від 22.11.1971 р. не виділялися частки членам сільськогосподарського двору, а стягнуто грошові компенсації на користь позивачів за належні їм частки. Стягнення коштів за належні їм частки виключає право позивачів на ці частки.
Посилання представників позивача на неправомірність оскаржуваних свідоцтва про право на спадщину за законом, договору дарування, свідоцтва про право на спадщину за заповітом не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки спадкодавці та даруватель були належними власниками спадкового та подарованого майна.
Також слід зазначити, що у рішенні Тлумацького районного суду від 22.11.1971 р., яке покладається в основу обгрунтованих позовних вимог, не вказана адреса місця знаходження сільськогосподарського двору, яке було предметом спору у судовому розгляду в 1971р.
Зі змісту ст. 89 ЦПК України слідує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд вважає, що позивачем не надано доказів, якими обгрунтовані підстави для про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, договору дарування, свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.15, 16, 21, 257, 328, 1298, 1301 ЦК України, ст.ст. 259, 263-265, 268 ЦПК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_5 від імені якого діє згідно довіреності ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, договору дарування, свідоцтва про право на спадщину за заповітом - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції з дня його проголошення. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий: підпис
Суддя Снятинського районного суду Калиновський М.М.