справа№1.380.2019.000679
15 квітня 2019 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Сакалоша В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області , в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що звернулася до відповідача із заявою від 26.12.2018 про встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак, листом від 03.01.2019 року №6/12/М-20/07-05-06 їй повідомлено, що оскільки згідно наданих документів відсутній факт примусового переселення, права на підвищення пенсії відповідно до згаданого закону не має. Позивачка вважає, що оскільки є особою, яка необгрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, що підтверджується відповідним посвідченням, тому згідно даного закону має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.
Ухвалою суду від 14.02.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Відповідач подав відзив на позовну заяву від 21.03.2019 (вх. № 9468), у якому зазначає, що пункт «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» чітко визначає, що право на підвищення мають тільки члени сім,ї, яких було примусово переселено. А як засвідчується документами, ОСОБА_1 не була примусово переселена, так як народилася 02.04.1958 у м.Прокопєвськ Кемеровської області. З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
Позивачка - ОСОБА_1 є громадянкою України, перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України, що підтверджується посвідченням АГ № 730247 від 20.09.2005 та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 Дошлюбне прізвище позивачки було ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження І-ФИ № 301139 видане Прокоп'євським міським бюро ЗАГС Кемеровської області від 22 квітня 1958 року, за актовим записом №2591. Після укладення шлюбу позивачка набула прізвище ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу ІІ-СГ № 295354 видане Красненською селищною радою Буського району Львівської області 21 листопада 1984 року, за актовим записом №56.
Відповідно до довідки про реабілітацію № 3502 вихідний № 10/31-3502 від 13.07.2005, виданою головним управлінням внутрішніх справ Кемеровської області позивачка реабілітована на підставі ч.1 ст. 1.1 Закону Російської Федерації «Про реабілітацію жертв політичних репресій».
Як вбачається з даної довідки позивачка народилась у м.Прокоп'євськ Кемеровської області 1958 року та проживала на спецпоселенні спільно із своїм батьком ОСОБА_2, який в 1947 році був виселений в адміністративному порядку із Львівської області на підставі наказу МДБ СРСР від 21.08.1947, як член сім'ї учасника ОУН і перебував на обліку спецпоселення в Кемеровській області до 29 квітня 1959 року.
На підставі ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» позивачка реабілітована.
Львівською обласною радою 14.02.2012 видано позивачці посвідчення № 11/16-П, згідно якого вона має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Позивачка 26.12.2018 звернулася до Буського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) територіального підрозділу відповідача із заявою щодо встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Листом від 03.01.2019 року №6/12/М-20/07-05-06 повідомлено, що оскільки згідно наданих документів відсутній факт примусового переселення права на підвищення пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не має, а з 01.09.2008 підвищення до пенсії їй виплачуються у розмірі визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008р. № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивачка звернулася до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального статусу та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Статтями 3, 4 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» встановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями$ поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», вирішення питань, пов'язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покладається на обласні, міські і районні ОСОБА_5 народних депутатів.
Згідно з п. 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка зареєстрована у Мінюсті 27.12.2005 за № 1566/11846, за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Львівською обласною радою 14.02.2012 видано позивачці посвідчення № 11/16-П, згідно якого вона має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Так, згідно з довідкою про реабілітацію № 3502 вихідний № 10/31-3502 від 13.07.2005, позивачка є особою, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій як член сім'ї репресованої з політичних мотивів родини, згодом була реабілітованою, що надає право на підвищення призначеної пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Пунктом «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50%, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25% мінімальної пенсії за віком.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 як примусово переселеного члена сім'ї особи, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії (26.12.2018).
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати. З приводу цього, суд зазначає, що оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, розподіл судових витрат у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 26.12.2018.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд.
Суддя В.М. Сакалош