04.04.2019 Справа № 920/240/18
Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/240/18 в порядку загального позовного провадження
за позовом - Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (вул. Кудрявська, буд. 26/28, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 30019775) в особі філії Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» (вул. Європейська, буд. 173, м. Полтава, 36008, ідентифікаційний код 00153100),
до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991),
про стягнення 205901,82 грн. штрафних санкцій за неналежне виконання договірних зобов'язань,
представники сторін:
позивач - ОСОБА_1 за довіреністю № 2-429д від 28.12.2018,
відповідач - ОСОБА_2 за довіреністю № 18-49/54 від 28.12.2018.
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 205901,82 штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань за укладеним між сторонами договором поставки компресорної установки (закупівля товару за власні кошти) № 199/17 від 28.02.2017 в частині строків поставки товару, в тому числі 90648,60 грн. штрафу та 115253,22 грн. пені, а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 3089,00 грн.
Позовні вимоги позивача обґрунтовані не належним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки компресорної установки (закупівля товару за власні кошти) № 199/17 від 28.02.2017, який укладено між сторонами, щодо своєчасної поставки товару. У зв'язку з невиконанням відповідачем договірних зобов'язань з поставки товару у визначений строк, позивачем нараховані штрафні санкції в сумі 205901,82 грн., з яких 115253,22 грн. пеня та 7% штрафу в сумі 90 648,60 грн.
Ухвалою Господарського суду Сумської область від 05.04.2018 відкрито провадження у справі № 920/240/18 та призначено підготовче засідання на 24.04.2018.
Ухвалою від 24.04.2018 у справі № 920/240/18 відкладено підготовче засідання на 22.05.2018.
10.05.2018 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву № 18-7/680 від 18.05.2018, де представник відповідача, посилаючись на норми статті 601 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; просить суд закрити провадження у даній справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.
В обгрунтування наведено представник відповідача зазначає, що у відповідності до вказаної правової норми, відповідач, заявою від 08.05.2018 № 18-7/678, здійснив припинення зобов'язання за договором поставки компресорної установки № 199/17 від 28.02.2017 з оплати пені та штрафу, зарахувавши вказану вимогу з вимогою до позивача на суму 205901,82 грн., що виникла з зобов'язань за договором 1/128 від 17.04.2000, та підтверджена рішенням Господарського суду Сумської області від 25.10.2005 року у справі № 5/229-04. Таким чином, як зазначає представник відповідача, зобов'язання відповідача з оплати штрафних санкцій за договором поставки компресорної установки № 199/17 від 28.02.2017 року на суму 205901,82 грн. є таким, що припинено в силу статті 601 Цивільного кодексу України, отже станом на день розгляду справи відсутній предмет спору у справі № 920/240/18.
У відповіді на відзив № юр-5774 від 17.05.2018 (3842 від 21.05.2018) представник позивача зазначає, за рішенням Господарського суду Сумської області від 25.10.2015р. у справі № 5/229-04, яке набрало законної сили, з позивача підлягає стягненню сума основного боргу 234 393,16 грн., тоді коли матеріально-правовими вимогами позивача до відповідача у даній справі є стягнення з останнього суми неустойки у вигляді пені та штрафу, яка виникла у зв'язку з несвоєчасною поставкою товару на підставі договору.
Представник позивача звертає увагу суду на те, що в даному випадку відповідач має на меті здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог, які за своєю природою не є однорідними, що унеможливлює здійснення такого зарахування зустрічних вимог, оскільки суперечить правилам, встановленим статті 601 Цивільного кодексу України. З урахуванням викладеного, зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 205901,82 грн. на підставі заяви відповідача від 08.05.2018 між сторонами неможливе.
Крім того, як зазначає представник позивача, відповідно до пункту 4 частини першої статті 602 Цивільного кодексу України, не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності. Відповідач не надав доказів того, що наказ Господарського суду Сумської області у справі № 5/229-04, який виданий на виконання рішення від 25.10.2005 про стягнення з Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі газопромислового управління «Полтавагазвидобування» заборгованості, знаходиться на виконанні у відділі державної виконавчої служби.
У письмових запереченнях № 18-7/816 від 07.06.2018 на відповідь на відзив представник відповідача зазначає, що здійснюючи зарахування грошових зобов'язань, що виникли з різних підстав, відповідач здійснив зарахування однорідних вимог, що мають одну правову природу - грошову. Також стосовно порушення вимог пункту 4 частини першої статті 602 Цивільного кодексу України, представник відповідача вважає за необхідне зазначити, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином у відповідності до вимог статті 202 Цивільного кодексу України, а тому направлений на припинення зобов'язань. У відповідності до вимог статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Станом на день розгляду справи правочин з припинення зобов'язань зарахуванням, що оформлений заявою відповідача № 18-7/678 від 05.08.2018 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог є дійсним.
А тому на підставі наведеного представник відповідач просить суд закрити провадження у даній справі.
У додаткових поясненнях б/н від 27.06.2018 (вх. № 4888 від 27.06.2018) представник відповідача зазначає, залік зустрічних однорідних вимог, проведений відповідачем відповідно до заяви № 18-7/678 є правомірним, посилань на норми законодавства, які б прямо встановлювали недійсність проведеного заліку позивачем не наведено, рішення суду про визнання недійсним такого заліку суду не надано. Також відповідач зазначає, що будь-які заперечення позивача з приводу правомірності проведення відповідачем заліку зустрічних однорідних вимог можуть бути розглянуті господарським судом в іншому позовному провадженні, при розгляді даної справи питання правомірності проведення відповідного заліку не є предметом судового розгляду.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 27.06.2018 у справі № 920/240/18 судом постановлено клопотання позивача від 18.06.2018 № юр-7167 про зміну найменування позивача на Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (вул. Кудрявська, буд. 26/28, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 30019775) в особі філії Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» (вул. Європейська, буд. 173, м. Полтава, 36008, ідентифікаційний код 00153100) задовольнити; повернути Публічному акціонерному товариству «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» зустрічну позовну заяву та додані до неї документи без розгляду.
Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом, ухвалою від 27.06.2018 у справі № 920/240/18 закрито підготовче провадження та призначено зазначену справу до судового розгляду по суті на 18.07.2018.
Ухвалою господарського суду від 18.07.2018 зупинено провадження у справі № 920/240/18 до закінчення апеляційного провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» на ухвалу господарського суду Сумської області від 27.06.2018 про повернення зустрічної позовної заяви.
27.09.2018 до суду надійшли матеріали оскарження ухвали Господарського суду Сумської області від 27.06.2018 у справі № 920/240/18.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 ухвалу Господарського суду Сумської області від 27.06.2018 у справі № 920/240/18 залишено без змін.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 28.09.2018 справу № 920/240/18 передано на розгляд судді Резніченко О.Ю. (підстава автоматизованого розподілу - тимчасова непрацездатність судді Заєць С.В.).
Ухвалою господарського суду Сумської області від 01.10.2018 поновлено провадження у справі № 920/240/18, призначено справу до судового розгляду по суті на 22 жовтня 2018 року на 11 год. 30 хв. з повідомленням сторін.
22.10.2018 до початку розгляду справи Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» подало заяву про відвід судді, вмотивовану тим, що судді Резніченко О.Ю. та членам її сім'ї належать 24 простих акції Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання», яке є відповідачем у справі № 920/240/18.
Ухвалою від 22.10.2018 задоволено заяву Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» про відвід судді (вх. № 2336к від 22.10.2018) у справі № 920/240/18.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 23.10.2018 справу № 920/240/18 передано на розгляд судді Спиридоновій Н.О. (підстава автоматизованого розподілу - відвід судді Резніченко О.Ю.).
23.10.2018 року до суду надійшла касаційна скарга № 18-7/1311 від 11.10.2018 (вх. № 7768 від 23.10.2018) Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» на ухвалу господарського суду Сумської області від 27.06.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 у справі № 920/240/18.
У зв'язку з направленням матеріалів справи № 920/240/18 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду разом з касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» № 18-7/1311 від 11.10.2018 (вх. № 7768 від 23.10.2018) на ухвалу Господарського суду Сумської області від 27.06.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 у справі № 920/240/18, провадження у справі № 920/240/18 зупинено ухвалою суду від 26.10.2018 до повернення матеріалів справи до суду першої інстанції.
Постановою Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 920/240/18 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Сумської області від 27.06.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2018 щодо повернення зустрічної позовної заяви у справі № 920/240/18 залишено без змін.
13.03.2019 матеріали зазначеної справи повернуто на адресу Господарського суду Сумської області.
Ухвалою від 25.03.2019 поновлено провадження у справі № 920/240/18 та призначено до судового розгляду по суті на 04.04.2019.
03.04.2019 від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення б/н, б/д (вх. № 2615 від 03.04.2019), в яких представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі, наполягає на їх задоволенні та зазначає, що відзив відповідача на позовну заяву містить єдине заперечення проти заявлених позовних вимог, а саме те, що відповідачем за заявою від 08.05.2018 № 18-7/678 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, здійснено одностороннє припинення зобов'язання по сплаті штрафних санкцій. Відповідач зарахував вимогу позивача зі своєю вимогою до ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» на суму 205901,82 грн., що виникла з зобов'язань за договором № 1/128 від 17.04.2000, та підтверджена рішенням Господарського суду Сумської області від 25.10.2005 у справі № 5/229-04, відповідно до якого стягнуто 234393,16 грн. основного боргу, 21354,50 грн. - 3% річних та 59297,36 грн. інфляційних збитків. Позивач просить стягнути з відповідача суми неустойки у вигляді пені та штрафу, яка виникла у зв'язку з несвоєчасною поставкою товару на підставі договору № 199/17 від 28.02.2017.
Позивач звертає увагу суду на те, що відповідач має намір здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог, які за своєю природою не є однорідними, що унеможливлює здійснення такого зарахування зустрічних вимог, оскільки суперечить правилам, встановленим статтею 601 Цивільного кодексу України.
Як уже зазначалося раніше, відповідач у відзиві на позовну, посилаючись на норми статті 601 Цивільного кодексу України, просить суд закрити провадження у даній справі у зв'язку з відсутністю предмета спору. У додаткових поясненнях б/н від 27.06.2018 представник відповідача зазначає, залік зустрічних однорідних вимог, проведений відповідачем відповідно до заяви № 18-7/678 є правомірним, посилань на норми законодавства, які б прямо встановлювали недійсність проведеного заліку позивачем не наведено, рішення суду про визнання недійсним такого заліку суду не надано.
Відповідач, обґрунтовуючи підстави для закриття провадження у справі, подав до суд заяву про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог № 18-7/678 від 08.05.2018, не погоджуючись з вказаною заявою, позивач заявив про застосування судом строків позовної давності стосовно вчинення вказаного правочину.
Суд, приймаючи до уваги заперечення представника позивача щодо заяви відповідача про закриття провадження у даній справі у зв'язку з відсутністю предмету спору, вважає за необхідне зазначити наступне.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 25.10.2005 у справі № 5/229-04, стягнуто з Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної компанії «Нафтогаз України», в особі Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» на користь ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» 234393,16 грн. основного боргу, 21354,50 грн. - 3% річних, 59297,36 грн. - інфляційних збитків, 307,88 грн. витрат по держмиту та 21,37 грн. судових витрат.
На підставі рішення Господарського суду Сумської області від 25.10.2005 року у справі № 5/229-04 судом видано наказ від 01.02.2016 про стягнення з Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної компанії «Нафтогаз України», в особі Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» на користь ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» 234393,16 грн. основного боргу, 21354,50 грн. - 3% річних, 59297,36 грн. - інфляційних збитків, 307,88 грн. витрат по держмиту та 21,37 грн. судових витрат.
Представник відповідача зазначає, що разом із заявою про примусове виконання наказу від 10.02.2006 № 18-7/318 вказаний судовий наказ пред'явлено до виконання до Державної виконавчої служби Жовтневого району м. Полтава.
11.03.2008 відповідачем отримано листа з Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції № 6119 від 07.03.2008, в якому орган виконавчої служби сповістив стягувача, що виконавче провадження за наказом Господарського суду Сумської області № 5/229-04 від 01.02.2006 зупинене постановою державного виконавця на підставі пункту 15 статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» від 12.01.2007 у зв'язку із внесенням боржника до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, та дією мораторію на задоволення вимог кредиторів, що встановлювався Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».
У відповідності до постанови державного виконавця Октябрського ВДВС Полтавського МУЮ від 06.03.2014 виконавче провадження № 1881905 по виконанню наказу № 5/229-04 від 01.02.2006 стосовно стягнення заборгованості з ДК «Укргазвидобування» на користь ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» в розмірі 315374,27 грн. закінчене на підставі пункту 10 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції закону 606-ХГУ від 21.04.1999) у зв'язку з тим, що на адресу органу ДВС надійшла ухвала Господарського суду Полтавської області, якою замінено сторону виконавчого провадження, а саме Дочірню компанію «Укргазвидобування» Національної компанії «Нафтогаз України», в особі Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» замінено на правонаступника Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування». Вказану постанову з оригіналом виконавчих документів було направлено до Шевченківського ВДВС Районного управління юстиції м. Києва.
На запит представника відповідача № 18-7/9 від 30.11.2018 Головне територіальне управління юстиції у м. Києві надало відповідь № 21561/1.3-18 від 06.12.2018, у відповідності до якої матеріали виконавчого провадження № 1881905 з примусового виконання наказу Господарського суду Сумської області від 01.02.20106 року № 5/229-04 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ ГТУЮ у м. Києві не надходили та на примусовому виконанні не перебувають.
09.01.2019 на запит представника відповідача № 18-7/10 від 22.12.2018 Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Полтава листом № 217 від 03.01.2019 повідомив відповідача про те, що виконавче провадження № 1881905 відкрито саме за наказом № 5/229-04 від 01.02.2006 року, виданим Господарським судом Сумської області стосовно стягнення заборгованості з ДК «Укргазвидобування» на користь ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» в розмірі 315374,27 грн., закінчене та передане до Шевченківського ВДВС Районного управління юстиції м. Києва.
З вказаних обставин відповідач зазначає, що наказ Господарського суду Сумської області від 01.02.2006 року у справі № 5/229-04 не був виконаний органами Державної виконавчої служби, та втрачений при пересиланні, а тому відповідач вважає, що строк пред'явлення вищевказаного наказу Господарського суду Сумської області від 01.02.2006 перервався, та не поновлювався, що свідчить про дійсність вимог відповідача до позивача за даним наказом.
Посилаючись на норми статті 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї, представник відповідача зазначає, що докази втрати органами державної виконавчої служби наказу Господарського суду Сумської області від 01.02.2006 року у справі № 5/229-04 отримані ним після закінчення підготовчого засідання у справі № 920/240/18, у зв'язку з чим, просить суд прийняти до розгляду судом вказані докази.
Разом з тим суд вважає вимогу представника відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, щодо закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору необґрунтованою та непідлягаючою задоволенню з огляду на наступне.
Суд зазначає, що предмет спору - це об'єкт спірних відносин, щодо якого виник спір між позивачем та відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 905/1688/15 предмет спору визначено як матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Згідно з постановою Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 905/1587/15 припинення (закриття) провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі. Предметом спору є об'єкт спірних правовідносин, тобто благо, відносно якого виникає спір між позивачем і відповідачем. Прикладом відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилось неврегульованих питань або самі сторони врегулювали спірні питання.
Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту; позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб'єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо: спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; відсутній предмет спору; суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 Господарського процесуального кодексу України; позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Згідно з пунктом 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», про відсутність предмета спору, зокрема, свідчить припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. (Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 404/251/17).
Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Під предметом позову розуміється об'єкт спірних правовідносин, щодо яких виник спір між позивачем та відповідачем. Предмет позову містить безпосередню матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд ухвалює рішення по суті. Предметом позову є позовні вимоги, які в даному випадку не припинили своє існування.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_3 Ганс- Адам II проти Німеччини» («Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany», № 42527/98) зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Відповідач зарахував вимогу позивача зі своєю вимогою до ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» на суму 205901,82 грн., що виникла з зобов'язань за договором № 1/128 від 17.04.2000, та підтверджена рішенням Господарського суду Сумської області від 25.10.2005 у справі № 5/229-04, за яким з позивача у даній справі стягнуто на користь відповідача 234393,16 грн. основного боргу, 21354,50 грн. - 3% річних та 59297,36 грн. інфляційних збитків, 307,88 грн. витрат по держмиту та 21,37 грн. судових витрат.
У відповідності до статті 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Саме таким чином сформульовані положення Господарського кодексу України щодо припинення зарахуванням господарських зобов'язань (частина третя статті 203 Господарського кодексу України). При цьому, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.
Відповідач має намір здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог, які за своєю природою не є однорідними, що унеможливлює здійснення такого зарахування зустрічних вимог, оскільки суперечить положенням статті 601 Цивільного кодексу України.
Матеріально-правовими вимогами позивача до відповідача у даній справі є стягнення з останнього суми неустойки у вигляді пені та штрафу, яка виникла у зв'язку з несвоєчасною поставкою товару на підставі договору № 199/17 від 28.02.2017.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 25.10.2005 у справі № 5/229-04 стягнуто суму основної заборгованості, 3 % річних, інфляційні збитки та судові витрати.
Пунктом 1.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України у від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 Цивільного кодексу України.
Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 205901,82 грн. на підставі заяви відповідача у даній справі від 08.05.2018 між сторонами неможливе.
Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
В судовому засіданні 04.04.2019 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
28.02.2017 між сторонами укладено договір поставки компресорної установки (далі - товар) № 199/17 (далі - договір). За умовами даного договору відповідач, як постачальник зобов'язувався поставити товар, зазначений в специфікації, щ є невід'ємною частиною договору, а позивач, як покупець зобов'язувався прийняти та оплатити товар (пункт 1.1 договору).
Найменування, асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість договору вказується у специфікації. Згідно специфікації, товаром є Установка компресорна 6ВШ1,6-2,3/400. Загальна вартість договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації і становить 1294980,00 грн.
Відповідно до пункту 1.3 договору, відповідач як постачальник гарантує, що товар, який є предметом договору, належить йому на праві власності або іншому речовому праві, що надає йому право розпоряджатися товаром, є новим і не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством
Відповідно до пункту 2.1 договору, відповідач повинен поставити позивачу товар, передбачений цим договором, якість якого відповідає сертифікатам якості або паспортам виробника, Держстандартам, технічним або іншим умовам, які пред'являються до товару даного виду та підтверджуються відповідними документами.
За умовами пунктів 5.1, 5.2 договору, строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації до цього договору. Обсяг поставки товару визначається в рознарядках позивача та узгоджується до поставки товару. Відвантаження товару проводиться тільки після отримання Постачальником рознарядки. Відвантаження товару без рознарядки забороняється. Рознарядка відповідачу може направлятися позивачем в електронному вигляді на електронну адресу відповідача, вказану в розділі XIV даного договору.
Рознарядка щодо поставки товару № 9-5551 від 30.05.2017 отримана відповідачем 06.06.2017.
Як зазначено в пунктах 2, 3 специфікації № 1 до договору, умови поставки товару DDР (згідно ІНКОТЕРМС, редакція 2010). Кінцеве місце призначення - для вхідного контролю: ГПУ «Полтавагазвидобування», 36008, м. Полтава, вул. Європейська (Фрунзе) 173, далі на склад для відвантаження. Строк поставки товару: до 30.06.2017, граничний термін постачання протягом 30 календарних днів після отримання письмової заявки позивача.
Відповідно до пункту 5.3 договору, датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від відповідача до позивача з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної.
Відповідно до пунктів 5.9, 5.11 договору, по прибуттю товару в кінцевий пункт призначення його приймання проводиться безпосередньо вантажоотримувачем, приймання товару по якості проводиться відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу № П-7 від 25.04.1966, та сертифікату якості та/або паспорту заводу-виробника.
Як свідчать матеріали справи, товар був поставлений відповідачем позивачеві на загальну суму 1294980,00 грн. згідно акту приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей № 1 від 04 жовтня 2017.
Отже, відповідно до договірних зобов'язань товар не був поставлений в термін до 06.07.2017, відповідачем здійснено поставку товару позивачеві на 89 днів пізніше визначеного договором строку.
Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодексу України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (стаття 1 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Цивільним кодексом України.
Згідно пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною першою та другою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено
Частиною першою статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця (стаття 664 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)(стаття 610 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та статей 216-218 Господарського кодексу України, наслідком прострочення виконання грошового зобов'язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати заборгованості з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї 3% річних, інфляційної індексації, пені та штрафу, передбачених договорами.
Згідно частини першої статті 230 та частини шостої статті 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі №905/247/18.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, друга статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 197 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.
Згідно частини першої статті 532 Цивільного кодексу України, місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.
Відповідно до пунктів 7.1, 7.11 договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.
У разі невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені у специфікації до даного договору, останній сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.
Умовами укладеного між сторонами у справі договору передбачений один із способів захисту прав та інтересів позивача у відповідності до статті 20 Господарського кодексу України, а саме застосування штрафних санкцій.
У зв'язку з невиконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо поставки товару у визначений строк, а саме до 06.07.2017, позивачем нараховані штрафні санкції в сумі 205901,82 грн., з яких 115253,22 грн. пеня та 7 % штрафу в сумі 90648,60 грн. за періоди з 07.07.2017 по 31.07.2017, з 01.08.2017 по 31.08.2017, з 01.09.2017 по 30.09.2017 та з 01.10.2017 по 03.10.2017. В обґрунтування підтвердження зазначених позовних вимог позивачем наведено та додано до позовної заяви обгрунтований розрахунок штрафних санкцій, розмір яких не заперечується відповідачем, оскільки у відзиві та письмових запереченнях відповідач повідомляє про зарахування таких штрафних санкцій як зустрічних однорідних вимог до позивача не заперечуючих при цьому їх розмір та період нарахування.
Період прострочення характеризується пасивною поведінкою суб'єкта господарських відносин, протягом якого він не вчиняє дій, спрямованих на реалізацію визначеного умовами укладеного між сторонами правочину змісту зобов'язання.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно статті 549 Цивільного кодексу України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 № 3-88гс11.
Позивачем направлена відповідачеві претензія (вимога про виконання зобов'язання) № 22-11458 від 07.11.2017 щодо сплати пені та штрафу, яка залишена ним без задоволення.
З огляду на вищенаведені законодавчі приписи та з'ясувавши факт неналежного виконання відповідачем умов договору у вигляді прострочення зобов'язання з поставки товару за укладеним між сторонами договором, суд дійшов висновку про наявність визначених тим же договором підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сум пені і штрафу.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладені обставини, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Представник відповідача 04.04.2019 усно зазначив, що відповідачем під час судового слухання даної справи заявлено про визнання позовних вимог, а тому представник відповідача посилаючись на норми частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що суд повинен вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Зазначене твердження представника відповідача спростовується наступним.
Частиною першою статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Проте відповідачем не надано до суду письмової заяви про визнання ним позову, під час судового слухання даної справи відповідної усної заяви також не заявлено представниками відповідача щодо визнання відповідачем позовних вимог, матеріали зазначеної справи як не містять в собі письмових посилань відповідача про визнання ним позову в повному обсязі, так і належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження факту визнання відповідачем позовних вимог у даній справі.
Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву № 18-7/680 від 08.05.2018 (том 1, а.с. 58-64) читко зазначив, що позовна заява не підлягає задоволенню у повному обсязі, а провадження у справі підлягає закриттю.
А тому, підстави для вирішення питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, в даному випадку відсутні.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 3089,00 грн. покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 130, 185, 233, 236-238, 240, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. В задоволенні вимоги представника відповідача - Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991), яка викладена у відзиві на позовну заяву № 18-7/680 від 08.05.2018 (вх. № 3581 від 10.05.2018), щодо закриття провадження у даній справі, у зв'язку з відсутністю предмету спору, відмовити.
2. Позовні вимоги задовольнити.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991) на користь Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (вул. Кудрявська, буд. 26/28, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 30019775) в особі філії Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» (вул. Європейська, буд. 173, м. Полтава, 36008, ідентифікаційний код 00153100) пеню в сумі 115253,22 грн., 7 % штрафу в сумі 90648,60 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3089,00 грн.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 16 квітня 2019 року.
Суддя ОСОБА_4