09 квітня 2019 року Справа № 915/1809/18
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участю секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС” (код ЄДРПОУ 39503668, АДРЕСА_1, 54046)
до відповідача: Управління комунального майна Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 22440076, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001),
про: визнання недійсним та скасування наказу управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 01.07.2015 №185/03 “Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності”, -
за участі представників учасників справи:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність №14/01-2 від 14.01.19
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №42/10/01/08/19 від 14.01.19,
встановив:
17.12.2018 товариство з обмеженою відповідальністю “МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 14.12.2018 до Управління комунального майна Миколаївської міської ради про визнання недійсним та скасування наказу управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 01.07.2015 №185/03 “Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності”.
Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на норми ст.19 Конституції України, ст.ст. 204, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 24. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та мотивовано порушенням відповідачем права позивача щодо оренди нерухомого майна, яке належить до комунальної власності. Позивач зазначає, що спір має господарсько-правову природу та відповідно до положень ст. 20 ГПК України та з урахуванням суб'єктного складу сторін, відноситься до юрисдикції Господарського суду Миколаївської області.
Ухвалою від 21.12.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15.01.2019 о 10.30 год., встановлено сторонам процесуальний строк для надання суду заяв по суті справи.
У судовому засіданні 15.01.2019 судом оголошено перерву до 04.02.2019 об 11.10 год.
18.01.2019 позивачем подано до господарського суду заяву №18/01 від 18.01.2019 про зміну підстав позову, до якої додано докази направлення копії заяви про зміну підстав позову відповідачеві.
Ухвалою суду від 04.02.2019 підготовче засідання у справі відкладено на 20.02.2019, судом встановлено учасникам справи процесуальні строки для надання заяв по суті (відзиву на позов, відповіді на відзив).
11.02.2019 відповідачем подано до господарського суду відзив стосовно позовних вимог, яким відповідач позовні вимоги не визнає, просить суд відмовити в задоволенні позову з наступних підстав:
1) прийняття відповідачем оскаржуваного наказу є наслідком здійснення органом місцевого самоврядування управлінських функцій; окремо заявлений позов про визнання незаконним та скасування наказу за межами спору про право цивільне, на думку відповідача, вказує на публічно-правовий характер такого спору, що в свою чергу, свідчить про підвідомчість цього спору адміністративному суду;
2) позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту;
3) об'єкт оренди на момент підписання договору не належав та на цей час не належить до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; об'єкт за договором оренди від 05.05.2015 не був визначений як об'єкт цивільних правовідносин шляхом здійснення його державної реєстрації, що, в свою чергу, унеможливило передачу відповідачем права оренди на неіснуючий об'єкт і набуття позивачем такого права. Договір оренди комунального майна від 05.05.2015 є неукладеним у зв'язку з тим, що відсутня істотна умова договору - об'єкт оренди, що в свою чергу стало підставою для скасування наказу, який став підставою для його укладення.
На думку відповідача, за відсутності підтвердження існування договору оренди, який надавав би позивачу право користування, у позивача відсутні правові підстави для судового захисту такого неіснуючого права.
Ухвалою суду від 20.02.2019 задоволено клопотання представника позивача про продовження строку підготовчого провадження, продовжено підготовче провадження у справі на 30 днів, встановлено відповідачу 5-денний строк з моменту проголошення цієї ухвали для подання до суду належним чином завіреної копії наказу управління №132/03 від 23.04.2015, підготовче засідання відкладено на 18.03.2019.
15.03.2019 представником позивача подано до господарського суду відповідь на відзив з доказами направлення її копії відповідачу.
У відповіді на відзив позивач заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі заперечує посилаючись на правову позицію ОСОБА_3 Верховного Суду, викладену у поставі від 19.06.2018 у справі №916/1979/13 щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, згідно якої рішення органу місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акту та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним розглядаються в порядку цивільного або господарського судочинства.
18.03.2019 відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 20.02.2019 подано заяву від 18.03.2019, до якої додано копію наказу від 23.04.2015 №132/03.
Ухвалою суду від 18.03.2019 в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі відмовлено, закрито підготовче провадження у праві, призначено справу до судового розгляду по суті на 09.04.2019.
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.
Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, заяві від 18.01.2019 про зміну підстав позову, відповіді на відзив від 15.03.2019, стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору.
Представник відповідача позовні вимоги заперечує, просить в задоволені позову відмовити з підстав, викладених у відзиві.
На підставі ст. 233 ГПК України, у судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
05 травня 2015 року між ТОВ «Миколаїв-Облтранс» (орендар, позивач) та управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (орендодавець, відповідач) укладено договір оренди нерухомого або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, керуючись наказом орендодавця або балансоутримувача від 23.04.15 №132/03, нежитлове приміщення (будівля, споруда) площею 157,40 кв.м, розміщене за адресою: м. Миколаїв, вул. Шевченка, будинку 22/7.
Відповідно до п.10.1. Договору, Договір укладено строком на 2 роки 10 місяців, що діє з 05.05.15 до 05.03.18.
Договір підписано сторонами та скріплено печатками.
Нежитлове приміщення передано у користування позивача відповідно до акту приймання-передачі нежитлового приміщення по договору оренди № 7614 від 05.05.2015.
Договір від 05.05.2015 було укладено на підставі наказу управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 23.04.2015 № 132/03.
Наказом Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 01.07.2015 № 185/03 «Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності», визнано таким, що втратив чинність наказ від 23.04.2015 № 132/03 про надання в оренду нежитлових приміщення по вул. Шевченка. 22/7 в №. Миколаєві, загальною площею 157.4 кв.м ТОВ «Миколаїв-Облтранс» та визнаний недійсним з моменту укладення договір оренди від 05.05.2015 № 7614, укладений між ТОВ «Миколаїв-Облтранс» та управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, що стало причиною звернення позивача до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, правонаступником якого є управління комунального майна Миколаївської міської ради, відповідно до п. п.1.1, 1.6. Положення про управління комунального майна миколаївської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 23.02.2017 №16/32, є виконавчим органом Миколаївської міської ради.
Згідно з положеннями статей 4, 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, а отже, розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.
Статтею 20 ГПК України установлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункти 6, 10 частини першої статті 20 цього Кодексу).
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
У постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №925/1152/17 викладено правову позицію, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 01.07.2015 №185/03 “Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності”, яким визнано таким, що втратив чинність наказ управління від 23.04.2015 №132/03 щодо укладання договору оренди нежитлових приміщень по вул. Шевченка, 22/7 площею 157,4 кв.м з ТОВ “Миколаїв-Облтранс” та визнано договор оренди від 05.05.2015 №7614, укладений між управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради та ТОВ “Миколаїв-Облтранс”, недійсним з моменту укладання.
Позивач у справі обґрунтовує порушення своїх прав наявністю в нього речового права, що витікає з договору оренди від 05.05.2015 №7614, який спірним наказом відповідача визнано недійсним.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про те,
що цей спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції чинній на момент винесення спірного наказу) органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
У правовідносинах, які витікають з укладення між сторонами договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради діяло як учасник цивільних правовідносин.
Цивільним кодексом України врегульовано правила поведінки учасників цивільних правовідносин.
Так, Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) визначає умови та порядок зміни та припинення договору, а також визнання його недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 648 ЦК України встановлено, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Згідно приписів ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Статтею 652 ЦК України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За приписами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, враховуючи наведені вище положення чинного законодавства, в контексті розгляду спору між сторонами по суті та на спростування обставин, на які посилається в своєму відзиві відповідач, зокрема, щодо існування обставин недійсності, неукладеності договору, відсутності предмета тощо, господарський суд наводить такі міркування.
Зазначеними вище нормами врегульовано спосіб, у який має діяти особа у тих обставинах, на які посилається відповідач, як на підставу своїх тверджень щодо необґрунтованості поданого позову.
Не відповідають закону, а отже є незаконними, ті дії учасників цивільних правовідносин, які вчинено без дотримання відповідних положень закону, зокрема, положень Цивільного кодексу України, якими врегульовано порядок їх вчинення.
Відповідач, вважаючи, що обставини, про які йдеться в акті обстеження нежитлових приміщень - гаражів по вул. Шевченка, 22/7 від 28.06.2015, як рівний учасник цивільних правовідносин мав діяти у встановлений Законом спосіб, а саме здійснити дії, визначені Цивільним кодексом України для подібних обставин, зокрема, щодо зміни умов договору, його розірвання або звернутись до суду з позовом про визнання договору недійсним.
Разом з тим, відповідач, приймаючи спірний наказ, діяв не у спосіб, визначений Законом.
Така поведінка сама по собі, навіть без врахування наявності негативних наслідків або шкоди, завданої нею, порушує права іншої сторони відповідного зобов'язання в силу недотримання принципу рівності учасників цивільних відносин, закріпленого, зокрема, в ст.ст. 1, 2 ЦК України, принципу обов'язковості договору, встановленого статтею 629 ЦК України, принципу виконання зобов'язання належним чином, встановленого статтею 526 ЦК України, недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання, визначеної статтею 525 ЦК України.
При цьому судом враховано положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права.
В п. 70 рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України»
(Заява № 29979/04), Судом підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Отже обов'язок державного органу (органу місцевого самоврядування) діяти в належний спосіб, під яким в контексті даної справи слід розуміти спосіб, прямо визначений цивільним законодавством, є невід'ємною частиною принципу належного урядування і не має заважати державному органу виправляти ті чи інші помилки (п. 71 цього ж рішення). А протилежне - є його порушенням.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009, Конституційний Суд дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Таким чином, є очевидним, що відповідач, намагаючись усунути ті чи інші недоліки, шляхом скасування спірним наказом свого наказу від 23.04.2015 № 132/03 про надання в оренду нежитлового приміщення, за обставин цієї позовної заяви діяв не у спосіб, визначений законом.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
(правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України №6/193 від 18.02.2011).
Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ч. 9 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Таким чином, наказом Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради №185/03 від 01.07.2015, яким визнано таким, що втратив чинність наказ від 23.04.2015 № 132/03 про надання в оренду нежитлового приміщення по вул. Шевченка. 22/7 в №. Миколаєві, загальною площею 157.4 кв.м ТОВ «Миколаїв-Облтранс» та визнано недійсним з моменту укладення договір оренди від 05.05.2015 № 7614, укладений між ТОВ «Миколаїв-Облтранс» та Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, порушено права позивача щодо оренди нежитлового приміщення площею 157,40 кв.м, розміщеного за адресою: м. Миколаїв, вул. Шевченка, будинку 22/7, він є незаконним та підлягає скасуванню.
Зазначені обставини є підставою для задоволення позовних вимог.
Судові витрати позивача в сумі 1762,00 грн., відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 73-79, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позов задовольнити.
2.Визнати незаконним та скасувати наказ управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 01.07.2015 №185/03 «Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності».
3.Стягнути з управління комунального майна Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 22440076, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС” (код ЄДРПОУ 39503668, АДРЕСА_1, 54046) 1762,00 грн. - витрат по сплаті судового збору.
4.Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
5.Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС” (код ЄДРПОУ 39503668, АДРЕСА_1, 54046);
відповідач: Управління комунального майна Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 22440076, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001).
Повний текст судового рішення складено і підписано 17.04.2019.
Суддя В.О. Ржепецький