36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
15.04.2019 Справа № 917/1527/18
Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засіданні Отюговій О.І., розглянувши справу № 917/1527/18
за позовною заявою Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго", вул. Чкалова, 17, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500
до відповідача ОСОБА_2, АДРЕСА_1
про стягнення 27 074,07 грн. заборгованості
Без виклику учасників справи
Обставини справи: 05.12.2018 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" до відповідача Фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення 27 074,07 грн. заборгованості.
Ухвалою від 10.12.2018 року було відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 27 074,07 грн. заборгованості на підставі п. 6 ч. 1 ст. 175 ГПК України.
Не погодившись з ухвалою Господарського суду Полтавської області від 10.12.2018 року про відмову у відкритті провадження у справі, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 10.12.2018 року у справі №917/1527/18 та передати справу на розгляд Господарського суду Полтавської області.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 року апеляційну скаргу позивача задоволено, ухвалу Господарського суду Полтавської області від 10.12.2018 року у справі №917/1527/18 скасовано, справу передано на розгляд Господарського суду Полтавської області.
У зв'язку з тим, що відповідачем у справі № 917/1527/18 є фізична особа, що не є підприємцем станом на час звернення до суду, Господарський суд Полтавської області 08.02.2019 року звернувся до Виконавчого комітету Засульської сільської ради з проханням надати у п'ятиденний строк з дня отримання звернення суду інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_2.
18.02.2019 року на адресу суду з Виконавчого комітету Засульської сільської ради надійшла інформація про те, що за даними виконавчого комітету ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1
Дослідивши матеріали даної позовної заяви господарський суд встановив, що позивачем до позовної заяви додано клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч.1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду вищевикладене та на приписи ч. 5 ст. 12 ГПК України суд ухвалою від 19.02.2019 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 917/1527/18 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Сторони були належним чином та завчасно повідомлені про покладені на них обов'язки, про що свідчать матеріали справи (поштові повідомлення про вручення даної ухвали наявні у матеріалах справи). Крім того, ухвала суду у даній справі була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.02.2019 року була надіслана відповідачу 19.02.2019 року рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Поштове відправлення було вручене відповідачу 22.02.2019 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (№3600114082579).
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані документальні докази, суд, встановив:
30.11.2017 р. між ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» (далі - Теплопостачальна організація) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (далі - Споживач) укладено Договір купівлі-продажу теплової енергії № 100 (далі - Договір), відповідно до якого Теплопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення приміщення Споживача за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська, 19, а Споживач зобов'язується оплачувати теплову енергію за встановленими тарифами в терміни передбачені цим договором (додаток 3).
У Договорі сторони узгодили, зокрема наступне :
- теплова енергія постачається Споживачу в обсягах визначених у Додатку № 1 Договору в опалювальний період (початок і закінчення якого визначається органами місце самоврядування (п. 2.1. Договору та п.5 Правил затверджених ПКМУ від 21.07.2015 № 630);
- кількість спожитої теплової енергії визначається на межі, балансової належності мереж за показниками приладів комерційного обліку. У разі відсутності приладів обліку, обсяги споживання визначаються розрахунковим способом, відповідно ; теплового навантаження визначеного у Договорі (згідно КТМ 204 України 244-94 та ДСТУ-Н В. 1.1-27:2010) з урахуванням середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості діб роботи тепловикористовуючого обладнання у місяці в якому постачалася теплова енергія (п. 3.1 Договору);
- розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідності), відповідно до Договору на підставі показань приладів обліку або договірного теплового навантаження згідно з діючими тарифами, затвердженими уповноваженими органами. На момент укладення Договору діє тариф затверджений постановою НКРЕКП від 01.02.2017 № 151 - 1 888,27 грн. (з ПДВ) (п. 4.1 та п. 4.2 Договору);
- порядок розрахунків за поставлену теплову енергію визначається умовами додатку 3 Договору (п. 4.4 Договору);
- даний договір набирає чинності з моменту його підписання, поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 30.10.2017 і діє в частині поставки теплової енергії до 30.04.2020 р., а в частині проведення розрахунків - до повного здійснення (п. 10.1 Договору).
Додатком 1 до Договору визначено технічну характеристику об'єкта теплопостачання адміністративне приміщення, зовнішнім об'ємом 205.60 м3, опалювальною площею 44.1 м2 розрахунковим тепловим навантаженням на опалення - 0.004045 Гкал/год. та плановим розподілом обсягів теплової енергії в Гкал по місяцях.
Додатком 3 до Договору сторонами узгоджено порядок розрахунків за теплову енергію, згідно з яким :
- споживач самостійно розраховує та, до першого числа розрахункового періоду, сплату Теплопостачальній організації повну вартість заявленого у Додатку 1 до Договору обсяг споживання теплової енергії за розрахунковий період (пункт 5);
- якщо обсяг спожитої теплової енергії, визначеної з урахуванням фактичної середньомісячної температури зовнішнього повітря у розрахунковому періоді, перевищує, сплачений заявлений обсяг, вартість такого перевищення сплачується Споживачем не пізніше 15-го числа періоду наступного за розрахунковим, відповідно до рахунку Теплопостачальної організації (п. 5.2).
Розпорядженнями Лубенського міського голови від 11.10.2017 № 350р. та від 10.04.2018 р. №123р. період опалювального сезону 2017/18 років встановлено з 12 жовтня 2017 року до 10 квітня 2018 року (копії наявні у матеріалах справи).
Теплопостачальною організацією за період з 01.10.2017 р. по 30.04.2018 р. (включно) було виконано договірні зобов'язання з надання послуг по постачанню споживачу теплової енергії у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення в обсязі 6.933 Гкал на загальну суму 13 091,37 грн.
Позивачем в дотримання умов Договору було надіслано відповідачеві акти приймання-передачі теплової енергії та були пред'явлені відповідні рахунки на оплату отриманої ним теплової енергії (копії наявні у матеріалах справи, а.с.39-58). Факт направлення вказаних актів та рахунків підтверджується реєстрами рахунків згрупованих поштових відправлень (копії залучені до матеріалів справи).
Як зазначає позивач, в порушення умов Договору відповідачем не проведено оплату вартості спожитої теплової енергії за період з 01.10.2017 р. по 30.04.2018 р. (включно), що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості відповідача.
30.08.2018 р. позивач надіслав відповідачу вимогу № 1-І 7/957 про оплату заборгованості спожиту теплову енергію, яка залишена відповідачем без відповіді.
Також позивач зазначив, що 12.04.2018 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію.
Враховуючи те, що договір купівлі-продажу теплової енергії № 100 від 30.11.2017 р. укладений ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» та ОСОБА_2 саме як фізичною особою-підприємцем, пов'язаний, безпосередньо, з підприємницькою діяльністю останнього, а також посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, що з 15.12.2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем, позивач звернувся до суду з даним позовом.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини за договором енергопостачання.
Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого законом режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.
За приписами ст. 1 Закону України № 2633-ІV від 02.06.2005 р. "Про теплопостачання" (із змінами та доповненнями, далі - Закон України "Про теплопостачання") тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Відповідно до ч. 5 та ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі, споживач зобов'язаний щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним Договором на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за Договором та приписів ст. 903 Цивільного кодексу України надані позивачем послуги не оплатив, заборгованість на момент звернення до суду та прийняття даного рішення складає 13 091,37 грн.. Дана обставина відповідачем не спростована.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 13 091,37 грн. вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 891,33 грн. інфляційних нарахувань за період з листопада 2017 р. по жовтень 2018 р. (з урахуванням моменту виникнення зобов'язань щодо оплати за отриману теплову енергію за кожний окремий місяць), суд прийшов до висновку, що вимоги позивача відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є правомірними, а тому підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
У п. 6.1.1 Договору визначено, що у випадку неоплати у вказані строки вводиться пеня в розмірі 1,0 % за кожний день прострочки платежу, але не більше 100 % боргу згідно ст. 1 Закону України № 686-XIV від 20.05.1999 р. "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення платні за спожиті комунальні послуги".
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 13 091,37 грн. пені за період з 01.11.2017 р. по 30.09.2018 р. (з урахуванням моменту виникнення зобов'язань щодо оплати за отриману теплову енергію за кожний окремий місяць), суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в цій частині відповідно до п. 4 та п. 6 ст. 231, п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України є правомірними, а тому підлягають задоволенню.
Судом при перевірці розрахунку пені враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного суду України від 16.04.2013 р. у справі № 18/957/12.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не надано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 13 091,37 грн. основного боргу, 13 091,37 грн. пені та 891,33 грн. інфляційних нарахувань підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
20.03.2019 р. від позивача надійшла заява № 1-17/352 від 18.03.2019 р. про стягнення з відповідача судового збору в сумі 1 762,00 грн. за подання позивачем апеляційної скарги на ухвалу суду від 10.12.2019 р..
Як вже зазначалось судом вище, Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 року апеляційну скаргу позивача задоволено, а ухвалу Господарського суду Полтавської області від 10.12.2018 року у справі № 917/1527/18 скасовано, справу передано на розгляд Господарського суду Полтавської області.
У п. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України зазначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, враховуючи викладене та приписи п. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у господарського суду Полтавської області відсутні підстави для задоволення заяви позивача та стягнення на його користь з відповідача судового збору, що понесений ним за подання апеляційної скарги, оскільки це питання віднесено до компетенції апеляційної інстанції.
З огляду на що суд роз'яснює позивач його право на звернення до Східного апеляційного господарського суду для вирішення цього питання.
У відповідності до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір понесений позивачем при зверненні з даним позовом до суду покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Лубнитеплоеперго» (вул. Чкалова, 17, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500, ідентифікаційний код юридичної особи 05541083) - основний борг за теплову енергію спожиту в період з жовтня 2017 р. по квітень 2018 р. в сумі 13 091,37 грн., 13 091,37 грн. пені, 891,33 грн. втрат від інфляційних процесів, 1 762,00 грн. витрат по сплаті судового збору за звернення до суду з позовом по даній справі.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення підписано 15.04.2019 року
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.М.Тимощенко