проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"17" квітня 2019 р. Справа №913/86/19
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Дучал Н.М. , суддя Хачатрян В.С.,
при секретарі судового засідання Довбиш А.Ю.,
за участю представників:
прокурора - Клейн Л.В., посв. №051089 від 02.10.2018,
позивача - ОСОБА_1, дов. від 28.12.2018,
відповідача - не з'явився,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області (вх.№759Л/1 від 07.03.2019) на ухвалу Господарського суду Луганської області від 14.02.2019 (м. Харків, суддя Зюбанова Н.М.) у справі №913/86/19,
за позовом Заступника керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті, м. Київ,
до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Зліт», смт. Біловодськ, Луганська обл,
про стягнення 4242,90 грн,
Заступник керівника Старобільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою про стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у сумі 4242,90 грн.
В обґрунтування визначення позивачем саме Державну службу України з безпеки на транспорті, м. Київ, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор посилається на те, що має місце факт «своєчасного неподання» вказаною установою позову до суду про стягнення плати за проїзд, що ставить під загрозу фінансування Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування державного значення на 2018-2022 роки, що порушує економічні інтереси держави.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 14.02.2019 позовну заяву заступника керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області за листом від 06.02.2019 №01/106-156вих-19 в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті, м. Київ до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Зліт», смт. Біловодськ Луганської області про стягнення плати за проїзд великогабаритного транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування в сумі 4242 грн. 90 коп. повернуто без розгляду (з доданими матеріалами на 41 аркуші, у тому числі пл. доручення від 25.01.2019 №41 на суму 1921,00 грн.).
Заступник керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області з ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 14.02.2019 та направити справу для розгляду до Господарського суду Луганської області; у судове засідання викликати представників сторін; про час та місце розгляду справи повідомити апелянта.
Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок щодо необхідності визначення прокурором у позовній заяві причин неможливості позивача самостійно здійснювати захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку, а також до позовної заяви не долучено доказів в обґрунтування не вжиття позивачем відповідних заходів.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 10.04.2019; призначено справу до розгляду на 17.04.2019.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3869 від 16.04.2019), в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, ухвалу Господарського суду Луганської області від 14.02.2019 залишити без змін.
Зокрема, відповідач зазначив, що у даній справі прокурором не наведено обставин, які б свідчили про невиконання або неналежне виконання Державною службою України з безпеки на транспорті, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів. Сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, відсутність коштів для сплати судового збору, тощо, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави та не є підставою для звернення із даним позовом до суду саме прокурором.
В судове засідання Східного апеляційного господарського суду 17.04.2019 представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 285 Господарського процесуального кодексу України рішення суду апеляційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі - 06.04.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Згідно статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи шляхом надіслання копій ухвал про призначення справи до розгляду на юридичні адреси учасників справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, а також положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Прокурор в судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 17.04.2019 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити її в повному обсязі. Представник позивача підтримав вимоги прокурора.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши в судовому засіданні пояснення прокурора та представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом норм права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
При зверненні з даною заявою в обґрунтування необхідності самостійного захисту інтересів держави прокурор вказав бездіяльність Державної службі України з безпеки на транспорті, яка полягала у невжитті останньою заходів щодо подання до суду відповідного позову. Вказані обставини, на думку прокурора, свідчать про неналежний захист цим органом інтересів держави.
Колегія суддів зазначає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який, відповідно до пункту 3 частини першої статті 129 Конституції України, є однією з засад правосуддя.
Також колегія суддів зазначає, що Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» від 31.03.2005).
Пункт третій частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з'ясувати, що мається на увазі під «виключним випадком» і чи є таким випадком ситуація у конкретній справі.
Насамперед, випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». «Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
У рекомендаціях Парламентської ОСОБА_3 Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох виключних випадках:
1 - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2 - у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який, всупереч вимог закону, не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з абзацом 4 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті та Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, пунктом 1 якого вказано, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Основними завданнями Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (п.4 Положення).
Згідно з підпунктами 15, 27 пункту 5 Положення Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, а також здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (п.8 Положення №103).
Пунктом 26 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №879 від 27.06.2007р. «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» передбачено, що кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету.
Постановою Кабінету Міністрів України №320 від 25.04.2018 внесено зміни до підпункту 27 пункту 5 Положення №103, якими після слова нарахування доповнено словами: «вживає заходів щодо стягнення», які набрали чинності 03.05.2018.
Отже, відповідно до підпункту 27 пункту 5 Положення №103, саме Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Враховуючи п.1, пп.27 п.5 Положення №103, норми Закон України «Про автомобільний транспорт», інших підзаконних нормативно-правових актів про автомобільний транспорт, Державна служба України з безпеки на транспорті має можливість та підстави на стягнення плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автодорогами загального користування, що випливає з покладених на неї завдань щодо державного контролю за додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Більше того, саме лише посилання в заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Але у даній справі відсутні обставини, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Державною службою України з безпеки на транспорті, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо стягнення плати за проїзд великогабаритного транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування. Сама по собі обставина не звернення Державної служби України з безпеки на транспорті із позовом до суду, не свідчить про неналежне виконання відповідним органом своїх функцій із захисту інтересів держави.
Викладена позиція узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема, в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 23.10.2018 у справі №926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17.
Обставини дотримання прокурором встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом не залежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленої прокурором заяви по суті. У той же час відповідний уповноважений орган держави (за його наявності), виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту інтересів держави.
Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що в порушення вимог ч.ч.3,4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та ч.4 ст.53 ГПК України, прокурор не навів належного та достатнього обґрунтування, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, а також визначені законом підстави для звернення до суду прокурора із зазначеним позовом за можливості такого звернення Державною службою України з безпеки на транспорті.
Щодо посилань апелянта на лист Державної служби України з безпеки на транспорті від 27.11.2018 №7002/37-18, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Вказаний вище лист не вказаний у додатках до позовної заяви, докази подання вказаного листа окремою заявою в матеріалах справи, також, відсутні. При цьому, надаючи вказаний доказ суду апеляційної інстанції апелянт не обґрунтував підстави неможливості їх надання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З огляду на приписи частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не приймає вказаний лист в якості підстав обґрунтування подання позову, оскільки суду першої інстанції він наданий не був та судом не досліджувався.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.ст.76,77,78,79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно п.4 ч.5 ст.174 ГПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
З огляду на викладене, Господарським судом Луганської області правомірно повернуто позовну заяву Заступнику керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті.
Відповідно до ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи прокурора, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.275-280 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали, тому суд апеляційної інстанції вважає, що ухвалу місцевого господарського суду постановлено у відповідності до норм матеріального та процесуального права і її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що згідно ч.8 ст.174 ГПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Керуючись статтями 129, 269, 273, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Заступника керівника Старобільської місцевої прокуратури Луганської області залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Луганської області від 14.02.2019 у справі №913/86/19 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 17.04.2019.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя Н.М. Дучал
Суддя В.С. Хачатрян