проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"16" квітня 2019 р. Справа № 922/38/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.
за участю секретаря судового засідання Кладька А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вх.№773 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2019 (рішення ухвалено суддею Смірновою О.В. у приміщенні господарського суду Харківської області, повний текст рішення складено 11.02.2019) у справі №922/38/19
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пульсар-Інвест", м.Харків,
про стягнення коштів у сумі 103837,99 грн.
Позивач - Публічне акціонерне товариство "НАК "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пульсар-Інвест" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 3-1172/15-ТЕ-6 від 26.11.2014, укладеним між сторонами даного спору, в загальному розмірі 103837,99 грн., з яких: 97742,10 грн. - пеня, 5121,42 грн. - 3% річних та інфляційні витрати в сумі 974,47 грн., підставою нарахування якої стало порушення відповідачем строків оплати за переданий позивачем у власність відповідача природний газ.
Рішенням господарського суду Харківської області від 11.02.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд першої інстанції зазначив, що 30.11.2016 року набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення; аналіз приписів частини 1 статті 5 та частини 1 статті 7 Закону дозволяє дійти висновку проте, що кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 01.07.2016 для виробництва теплової та електричної енергії, не погашена станом на 31.12.2016, підлягає реструктуризації; суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, які нараховано на заборгованість за спожитий природний газ станом на 01.07.2016, при реструктуризації не враховуються, оскільки підлягають списанню за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості; до заборгованості, що виникла та була погашена споживачем до набрання чинності 30.09.2016 Законом, не можуть бути застосовані правила та вимоги щодо необхідності включення підприємства до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.
Позивач із рішенням не погодився, у межах встановленого законом строку подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апелянт зазначає, що докази укладення відповідачем договорів на постачання теплової енергії зі споживачами, які відносяться до категорії "населення", в матеріалах справи відсутні, окрім того, відсутні докази отримання відповідачем ліцензії на здійснення теплопостачання, отже, на думку апелянта, відповідач, ТОВ "Пульсар-Інвест", не є суб'єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії, а тому дія Закону не поширюється на правовідносини сторін (при цьому заявник посилається на правову позицію, викладену в постанові Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2019 у справі №917/887/18). Також, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у справі №908/3211/16, позивач наполягає на тому, що для списання відповідних сум неустойки обов'язковою умовою є включення відповідача до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії - тоді як відповідач у даній справі до вказаного Реєстру не включений.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 відкрито апеляційне провадження за вказаною скаргою, призначено її розгляд на 16.04.2019.
Присутній у судовому засіданні 16.04.2019 представник позивача підтримав викладену ним письмово правову позицію.
Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце судового засідання, не направив представника для участі в даному засіданні та не повідомив суд про причини його неявки.
В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.
За таких обставин колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.
Присутній у судовому засіданні представник позивача погодився з тим, що судом досліджено всі докази, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.
У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
26.11.2014 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пульсар-Інвест" (покупець, відповідач) було укладено договір № 3-1172/15-ТЕ-6 купівлю-продаж природного газу (надалі - Договір), відповідно до умов якого (пункт 1.1), продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ ввезений на митну територію України НАК "Нафтогаз України", за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (п.1.2 Договору.)
Пунктом 2.1 договору сторони погодили обсяги газу, що планується передати.
Згідно пункту 3.3 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Відповідно до п. 3.4 договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця та газорозподільного автотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному автотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Ціна газу визначена сторонами в розділі 5 договору (з урахуванням додаткових угод № 1 від 31.03.2015, № 2 від 27.07.2015, № 4 від 21.10.2015).
Згідно з пунктом 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем реалізації газу.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (п.11 договору).
На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача протягом січня - грудня 2015 року природний газ на загальну суму 2938555,76 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, які є узгодженими, мають підписи уповноважених осіб сторін, містять печатки підприємств та відповідно до яких наданий природний газ прийнято відповідачем без зауважень та претензій.
Зазначені акти, відповідно до договору, є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач здійснив оплату газу в повному обсязі, однак з порушенням умов п. 6.1. договору.
За останній період (грудень 2015 року) розрахунок було здійснено 15.02.2016.
У відповідності до п.7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 Договору, покупець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати за наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити продавцеві, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
З огляду на викладене, вважаючи свої права порушеними, ПАТ “НАК “Нафтогаз України” звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Пульсар-Інвест" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу № 3-1172/15-ТЕ-6 від 26.11.2014, укладеним між сторонами даного спору, в загальному розмірі 103837,99 грн., з яких: 97742,10 грн. - пеня, 5121,42 грн. - 3% річних та інфляційні витрати в сумі 974,47 грн., підставою нарахування якої стало порушення відповідачем строків оплати за переданий позивачем у власність відповідача природний газ.
Місцевий господарський суд у позові відмовив - з наведених вище підстав.
Надаючи оцінку аргументам місцевого господарського суду у відповідності до підпункту б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду у відповідності до вищенаведених приписів ст.269 ГПК України, колегія суддів зазначає, що з висновками суду першої інстанції слід погодитися з огляду на наступне.
За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 611, 612 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з позовної заяви, ПАТ “НАК “Нафтогаз України”, у відповідності до вищенаведених норм чинного законодавства та п.7.2 договору нараховано 97742,10 грн. пені, 5121,42 грн. 3% річних та інфляційні витрати в сумі 974,47 грн.
Перевіривши додані до позовної заяви розрахунки вищевказаних сум (а.с.15 - 18), колегія суддів зазначає, що вони є арифметично та методологічно вірними, узгоджуються з вимогами чинного законодавства та укладеного між сторонами договору.
Будь-яких заперечень або контррозрахунків стосовно заявлених до стягнення сум відповідачем не надано до суду першої та апеляційної інстанції.
Разом з тим, 30.11.2016 набрав чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Метою цього Закону є поліпшення фінансового становища теплопостачальних підприємств життєзабезпечення, запобігання їхнього банкрутства, забезпечення фінансової стабільності та уникнення кризових ситуацій під час проходження опалювального періоду.
Відповідно до ст. 1 вказаного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону.
Згідно зі ст. 2 Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Статтею 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Частиною 3 ст. 7 Закону встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Тобто вказаною нормою передбачено можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суму заборгованості, так і у спосіб списання цих нарахувань у разі погашення основного боргу до набрання чинності цим Законом.
Як було встановлено вище, останній платіж на погашення суми основного боргу відповідачем здійснено 15.02.2016 - тобто до 30.11.2016, коли набрав чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”.
Отже, дія вказаного нормативного акту поширюється на спірні правовідносини зі стягнення неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних, тому місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідні суми у даному випадку не нараховуються (підлягають списанню), та правомірно відмовив у задоволенні позову про стягнення вказаних сум із відповідача на користь позивача.
Позивач в апеляційній скарзі стверджував, що застосування до спірних правовідносин Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” є неправомірним, оскільки матеріали справи не містять належних доказів включення відповідача до відповідного реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості - тоді як включення підприємства до вказаного реєстру, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові у справі №908/3211/16, є необхідною умовою для здійснення процедури врегулювання заборгованості.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи дійсно не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Водночас частина 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії, оскільки застосування приписів ч. 3 ст. 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом, зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої ст.ст. 1, 2, 3 Закону.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 15.03.2018 у справі № 904/10736/16, від 22.05.2018 у справі №905/3266/16.
Окрім того, у постанові від 29.01.2019 у справі №925/108/18 Верховний Суд зазначив, що вимогу стосовно включення до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії (як передумову для застосування процедури реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ) встановлено для теплогенеруючих та теплопостачальних організацій, які не погасили до 31.12.2016 заборгованість перед постачальником за спожитий до 01.07.2016 природний газ. Відтак, до заборгованості, що виникла та була погашена споживачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", не можуть бути застосовані правила та вимоги щодо необхідності включення підприємства до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.
Колегія суддів додатково зазначає, що у постанові від 14.02.2018 у справі №908/3211/16, на яку посилається позивач в апеляційній скарзі, Верховний Суд також вказує на те, що частина 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії і її застосування не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. При цьому, як вбачається зі змісту постанови, підставою для відмови у позові ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у справі №908/3211/16 стали саме вищенаведені приписи закону, а не той факт, що відповідач у зазначеній справі включений до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.
Стосовно посилань позивача на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2019 у справі №917/887/18, колегія суддів зазначає, що апелянтом фактично наведені нові підстави позовних вимог (які не були предметом розгляду в суді першої інстанції), а саме, на думку ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", до правовідносин сторін у даній справі не можуть бути застосовані положення Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача ліцензії на здійснення діяльності як теплопостачальної (теплогенеруючої) організації.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не обґрунтовано неможливості наведення вищевказаних підстав позову в ході розгляду справи в суді першої інстанції.
Відповідно до ч.5 ст.269 ГПК України, у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Окрім того, чинне процесуальне законодавство не містить норм щодо обов'язковості врахування апеляційним господарським судом висновків суду цієї ж, тобто апеляційної, інстанції.
Надаючи оцінку вищевказаним твердженням ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про теплопостачання", теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Згідно з відомостями ЄДР, основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Пульсар-Інвест" є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
За змістом п.1.2 укладеного між сторонами договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.
Будь-які докази, що свідчили б про відсутність у відповідача ліцензії на здійснення діяльності як теплопостачальної (теплогенеруючої) організації, у матеріалах справи відсутні. Позивачем відповідних доказів суду також не надано. Так само позивачем не доведено, що газ, отриманий відповідачем за даним договором, використовувався на будь-які інші цілі, ніж ті, що зазначені в п.1.2 договору, а саме - виробництво теплової енергії, яка споживається населенням.
Отже, всупереч вимогам ч.1 ст.74 ГПК України, якою встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень - позивач не довів своїх тверджень про те, що застосування до спірних правовідносин Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” є порушенням норм матеріального права.
Тобто в ході апеляційного провадження позивачем не було наведено аргументів, які могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення та задоволення позову.
За результатами апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду колегією суддів також не було встановлено зазначених у ч.4 ст.269 ГПК України обставин, а саме, наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2019 у справі №922/38/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 17.04.2019
Головуючий суддя О.В. Шевель
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя І.В. Тарасова