ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
17 квітня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/1369/18
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Принцевської Н.М.;
суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка,29)
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “КОПРИГ” та Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі: Відокремленого підрозділу “Южно-українська атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2019 року
по справі №915/1369/18
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “КОПРИГ”
до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі: Відокремленого підрозділу “Южно-українська атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”
про стягнення 95732,60 грн.,
(суддя першої інстанції: Смородінова О.Г., дата та місце ухвалення рішення: 14.02.2019, Господарський суд Миколаївської області, м.Миколаїв, вул. Адміральська, 22)
03.12.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю “КОПРИГ” (далі - ТОВ “КОПРИГ”) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Відокремленого підрозділу “Южно-українська атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (далі - ДП НАЕК “Енергоатом”) суми в 95732,60 грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за укладеним Відокремленим підрозділом «Южно-українська атомна електрична станція» та ТОВ “КОПРИГ” договором на постачання товару від 04.09.2017 № 53-123-01-17-03610, а саме, зобов'язань щодо своєчасної та в повному обсязі оплати поставленого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилася заборгованість у сумі 285120 грн., на яку позивачем, на підставі ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, нараховано пеню в розмірі 0,1% в сумі 51606 грн. 72 коп. за період з 28.11.2017 по 28.05.2018; штраф за порушення зобов'язання щодо оплати поставленого товару більш ніж на 30 днів у розмірі 7% в сумі 19958 грн. 40 коп. та інфляційні втрати на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України в сумі 24167 грн. 48 коп.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2019 (суддя - Смородінова О.Г.) позов ТОВ «КОПРИГ» задоволено частково, стягнуто з ДП НАЕК «Енергоатом» грошові кошти в сумі 24167 грн. 48 коп. інфляційних втрат, а також грошові кошти на відшкодування судових витрат у справі зі сплати судового збору в сумі 1762 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В обґрунтування оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що договором, укладеним між сторонами по справі не передбачена відповідальність відповідача за порушення строків оплати товару.
Місцевий господарський суд дійшов висновків, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 51606,72 грн. та штрафу в сумі 19958,40 грн. є безпідставними і задоволенню не підлягають, з огляду на те, що штрафні санкції, передбачені абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій. Щодо стягнення суми інфляційних втрат суд першої інстанції визнав вимоги позивача в цій частині обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим задовольнив їх.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 22.02.2019 ТОВ «КОПРИГ» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2019 по даній справі скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апелянт зазначає, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу є незаконним, з огляду на те, що норми Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення зобов'язань, в яких хоча б одна із сторін є державним підприємством, не містять обмежень щодо грошових зобов'язань.
Крім того, заявник апеляційної скарги стверджує, що рішення суду першої інстанції є помилковим, з огляду на застосування місцевим господарським судом невірного нормативно-правового акту, а саме постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013. На думку апелянта, лише висновки Верховного Суду можуть бути джерелом права при розв'язанні судами спорів.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2019 визначено склад колегії судді: головуючий суддя Принцевська Н.М., судді: Разюк Г.П., Ярош А.І.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 року відкрито апеляційне провадження по справі №915/1369/18 за апеляційною скаргою ТОВ “КОПРИГ” на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2019, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
15.03.2019 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства НАЕК “Енергоатом” також надійшла апеляційна скарга на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2019 року по справі №915/1369/18.
ДП НАЕК «Енергоатом» вважає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат незаконним та необґрунтованим, оскільки місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи.
На думку відповідача суд, ухвалюючи рішення про стягнення інфляційних втрат за весь час прострочення не врахував того, що відповідач не визнав позовні вимоги в повному обсязі.
ДП НАЕК «Енергоатом» не згоден з висновками суду та зазначає, що контррозрахунок суми інфляційних втрат було здійснено на вимогу суду і відповідачем здійснено лише арифметичну дію в межах періоду, який зазначив позивач. Разом з тим, суд першої інстанції не надав оцінку тому, що відповідач не визнав позовні вимоги в повному обсязі, судом не враховано причини несвоєчасного виконання зобов'язання щодо оплати поставленого обладнання, а саме оскарження відповідачем рішення у справі №915/78/18 про стягнення суми основного боргу, з огляду на що позивачем безпідставно нараховано інфляційні втрати. Крім того, на думку апелянта, судом не вирішено питання зменшення неустойки з урахуванням причин невиконання зобов'язання.
Протоколом передачі раніше визначеному складу суду від 15.03.2019 року апеляційну скаргу ДП “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі: Відокремленого підрозділу “Южно-українська атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2019 року по справі №915/1369/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Принцевська Н.М., судді: Разюк Г.П., Ярош А.І.
У зв'язку з перебуванням судді-учасника колегії ОСОБА_1 у відпустці з 18.03.2019 по 02.04.2019, розпорядженням керівника апарату суду №157 від 18.03.2019 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/1369/18.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.03.2019 року визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Принцевська Н.М., судді: Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2019 справу №915/1369/18 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Принцевської Н.М., суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП НАЕК “Енергоатом” на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2019 року по справі №915/1369/18, вирішено розглянути апеляційну скаргу ДП НАЕК “Енергоатом” у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, призначено розгляд вказаної апеляційної скарги до сумісного розгляду з апеляційною скаргою ТОВ “КОПРИГ” на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2019 року по справі №915/1369/18.
Крім того, 18.03.2019 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ДП НАЕК «Енергоатом» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначив, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2019 по справі №915/1369/18 в частині відмови у стягненні пені та штрафу є законним та обґрунтованим, тому в цій частині скасуванню не підлягає.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі укладено договір на постачання товару від 04.09.2017 №53-123-01-17-03610. (а.с. 57-63)
У відповідності до умов укладеного між сторонами договору ТОВ “КОПРИГ” (постачальник) зобов'язалося передати, а ДП НАЕК “Енергоатом” в особі ВП “Южно-українська атомна електрична станція” (покупець) - прийняти на себе зобов'язання сплатити товар - код СРV 42120000-6 по ДК 021:2015-Насоси та компресори у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у специфікації №1 (додаток до договору №1), що є невід'ємною частиною договору (п. 1.1 договору).
Згідно специфікації №1 до Договору, позивач мав поставити ЗіП до компресора повітряного DVK 270 W. Масляний фільтр (10 одиниць, виробник - фірма “Далгакіран” Туреччина, за ціною 2700,0 грн без ПДВ); ЗіП до компресора повітряного DVK 270 W. Панельний фільтр (3 одиниці, виробник - фірма “Далгакіран” Туреччина, за ціною 2500,0 грн без ПДВ); ЗіП до компресора повітряного DVK 270 W. Панельний фільтр (1) (3 одиниці, виробник - фірма “Далгакіран” Туреччина, за ціною 2500,0 грн без ПДВ); ЗіП до компресора повітряного DVK 270 W. Повітряний фільтр (6 одиниць, виробник - фірма “Далгакіран” Туреччина, за ціною 8500,0 грн без ПДВ); ЗіП до компресора повітряного DVK 270 W. Елемент сепаратора (3 одиниці, виробник - фірма “Далгакіран” Туреччина, за ціною 36000,0 грн без ПДВ); ЗіП до компресора повітряного DVK 270 W. Ремінь клиновий ХРС-3000 (12 одиниць, виробник - фірма “Далгакіран” Туреччина, за ціною 2000,0 грн без ПДВ); ЗіП до компресора повітряного DVK 270 W. Ремінь клиновий ХРС-3150 (6 одиниць, виробник - фірма “Далгакіран” Туреччина, за ціною 2100,0 грн без ПДВ). Загальна сума поставки становила 285120,0 грн. (з ПДВ).
Відповідно до п.3.1 Договору постачання мало здійснюватися з 15.09.2017 по 31.10.2017 транспортом постачальника відповідно до правил Інкотермс-2000 на умовах DDP м.Южноукраїнськ, Миколаївська область, Южноукраїнське відділення ВП “Складське господарство”.
Пунктом 2.2 Договору передбачено, що оплата за поставлений товар повинна була відбутись на протязі 45 днів після постачання товару згідно специфікації №1 та виконання постачальником п.п.3.2, 5.1 Договору.
Відповідно до п.3.2 Договору, постачальник надає покупцю разом з товаром видаткову накладну; податкову накладну, складену в електронній формі; документ, який підтверджує якість товару.
Пункт 5.1 Договору передбачає, що приймання товару по кількості і якості здійснюється покупцем відповідно до Інструкції П-6 “Про порядок приймання товару по кількості” та П-7 “Про порядок приймання продукції по якості”, СОУ НАЕК 038:2017 “Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції АЕС”.
Згідно наявної в матеріалах справи видаткової накладної №5634 від 05.10.2017 позивач поставив за адресою, вказаній у п.3.1 Договору товар на загальну суму 285120,0 грн. (а.с. 65)
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 03.08.2018 у справі №915/78/18, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.09.2018 та постановою Верховного Суду від 16.01.2019, визнано доведеним, зокрема, факт порушення ДП НАЕК “Енергоатом” умов укладеного між сторонами договору щодо оплати поставленого товару і стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованості за договором у сумі 285120 грн.
Вказане рішення суду є преюдиціальним для вирішення спору в даній справі, а тому суд першої інстанції правомірно зазначив, що на підставі ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини порушення відповідачем умов договору не підлягають доказуванню у даній справі.
Зазначеним рішенням суду встановлено, що фактичною датою поставки обумовленого специфікацією товару є 11.10.2017, а відповідно до п. 2.2 договору оплата за поставлений товар повинна була відбутись на протязі 45 днів після його постачання, тобто до 27.11.2017, проте у вказаний термін не була здійснена, у зв'язку з чим стягнуто з відповідача заборгованість за договором у сумі 285120 грн.
Постановою Южноукраїнського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 26.10.2018 відкрито виконавче провадження про примусове виконання наказу від 25.09.2018 Господарського суду Миколаївської області у справі 915/78/18 (а.с.43).
За даними з виписки по рахунку ДП НАЕК “Енергоатом” в особі ВП “Южно-українська атомна електрична станція” 06.11.2018 відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області стягнуто з рахунку відповідача кошти в розмірі 318536 грн. 48 коп., з урахуванням судового та виконавчого збору, за платіжним дорученням від 15.11.2018 №4054 стягнуто заборгованість за рішенням суду в сумі 289396 грн. 80 коп., які перераховано на рахунок ТОВ “КОПРИГ” (а.с. 12).
Разом з тим, несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за договором призвело до звернення позивача до Господарського суду Миколаївської області на підставі ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, з урахуванням ч. 6 ст. 232 цього ж кодексу, з позовом про стягнення пені за прострочення оплати поставленого товару в розмірі 0,1% в сумі 51606 грн. 72 коп. за період з 28.11.2017 (з наступного дня прострочення оплати товару) по 28.05.2018 (останній день шестимісячного строку згідно ч. 6 ст. 232 ГК України), штрафу за порушення зобов'язання щодо оплати поставленого товару більш ніж на 30 днів у розмірі 7% в сумі 19958 грн. 40 коп. та інфляційних нарахувань в сумі 24167,48 грн. на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 Цивільного Кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст.202 Цивільного Кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Статтею ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст.231 Господарського кодексу України передбачено у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафних санкцій, передбачених ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справ і№3-1гс14, постановах Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17, від 22.05.2018 у справі № 926/2733/16.
Разом з тим, укладеним між сторонами договором не передбачена відповідальність ДП НАЕК «Енергоатом» за порушення умов договору щодо оплати поставленого товару, а з умов договору вбачається лише відповідальність позивача за порушення своїх договірних зобов'язань щодо термінів постачання товару.
З огляду на зазначене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 51606,72 грн. та штрафу в розмірі 19958,40 грн., а доводи апеляційної скарги ТОВ «Коприг» в цій частині є необґрунтованими та безпідставними, оскільки у справі, що розглядається, має місце порушення зобов'язання з оплати за поставлений товар, яке за своєю правовою природою є грошовим зобов'язанням.
Також судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що доводи ТОВ «КОПРИГ» стосовно неправомірного посилання суду першої інстанції в рішенні на постанову Пленуму ВГСУ, не приймаються до уваги, оскільки постанови Пленуму Вищого господарського суду України мають рекомендаційний (роз'яснювальний) характер, не містять норм (приписів), обов'язкових для застосування і в даному випадку висновки, викладені, зокрема, в постанові Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» є аналогічними та не суперечать правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду з означених правових питань.
Щодо доводів апеляційної скарги ДП НАЕК «Енергоатом», колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки в даному випадку мало місце прострочення виконання зобов'язання з боку відповідача, апеляційний суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, погоджується з місцевим господарським судом щодо правомірності стягнення з останнього 24167,48 грн. інфляційних нарахувань.
Доводи ДП НАЕК «Енергоатом» стосовно неможливості здійснення своєчасної оплати за поставлений товар до набрання чинності рішення Господарського суду Миколаївської області від по справі №915/78/18 судовою колегією не приймаються, оскільки вказані обставини не звільняють відповідача від обов'язку належного виконання зобов'язання за договором та не є підставою для звільнення від сплати інфляційних втрат, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання зобов'язання.
При цьому судова колегія вважає безпідставними та помилковими доводи апелянта щодо можливості зменшення судом інфляційних втрат, оскільки інфляційні нарахування не є фінансовою санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем помилково ототожнюються поняття «інфляційних нарахувань» та «штрафних санкцій».
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Руїз Торіха проти Іспанії"), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі „Трофимчук проти України").
Судова колегія зазначає, що місцевим господарським судом у ході розгляду справи було досліджено всі обставини справи, перевірено їх наявними у ній доказами, та надано їм відповідну правову оцінку. Інші аргументи сторін, які не впливають на суть прийнятого рішення, не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подані апеляційні скарги, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “КОПРИГ” та Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі: Відокремленого підрозділу “Южно-українська атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” задоволенню не підлягають, а рішення Господарського суду Одеської області від 14.02.2019 по справі №915/1369/18 слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявників апеляційних скарг.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 -284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “КОПРИГ” та Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі: Відокремленого підрозділу “Южно-українська атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2019 року по справі №915/1369/18 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2019 року по справі №915/1369/18 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.
Головуючий Н.М. Принцевська
Судді: Г.П. Разюк
ОСОБА_2