іменем України
15 квітня 2019 року
м. Харків
справа № 640/3766/17
провадження № 22ц/818/376/19
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Коваленко І.П. Піддубного Р.М.,
за участю секретаря - Огар І.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гриб Надія Миколаївна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2017 року в складі судді Зуба Г.А.,
В березні 2017 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_5 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гриб Надія Миколаївна, ОСОБА_4, про визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації.
Позовна заява мотивована тим, що йому на праві власності належала Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового Фонду згідно з розпорядженням від 27 травня 1993 року № 3580. Інша Ѕ частина вказаного житла належить його донці ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Демчик В.В. 15 лютого 2016 року за реєстровим № 1-225.
Позивач є особою похилого віку і потребував грошової допомоги на проведення операції внучці ОСОБА_7 В лютому 2017 року до нього звернулись незнайомі люди та запропонували допомогу в наданні позики в розмірі 4 000 доларів США 00 центів під заставу належної йому частки в квартирі.
23 лютого 2017 року укладено Договір дарування частини квартири, за умовами якого ОСОБА_1 подарував, а громадянин Афганістану ОСОБА_2 прийняв у дар Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриб Н.М. за реєстровим № 518.
Позивач через свій похилий вік та безпорадний стан не розумів, які насправді документи підписував. Він підписав запропонований договір, не читавши його та не розуміючи змісту своїх дій. Крім того, нотаріус запевнив позивача, що це є договір застави, який необхідно підписати. Укладення договору дарування є вкрай невигідним для нього, а сам договір дарування не відповідає його внутрішній волі та життєвим обставинам, що склалися, оскільки він вважав, що укладає договір позики та застави нерухомого майна.
З урахуванням викладеного, вважає, що оспорюваний договір був вчинений ОСОБА_1 під впливом помилки, тому, враховуючи викладене, просив суд заявлені позовні вимоги задовольнити та визнати недійсним Договір дарування від 23 лютого 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та громадянином Афганістану ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриб Н.М. за реєстровим № 518, та скасувати реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34000131 від 23 лютого 2017 року.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2017 року позову задоволено. Визнано недійсним договір дарування від 23 лютого 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та громадянином Афганістану ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриб Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 518. Скасована державна реєстрація прав та їх обтяжень, індексний номер 34000131 від 23 лютого 2017 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач при укладанні спірного договору помилився щодо його правової природи, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладання між ним та відповідачем. Суд послався на похилий вік позивача, відсутність волевиявлення на відчуження квартири, фактичне утримання позивачем житла після укладення договору дарування, яка є його єдиним житлом, а також відсутність фактичної передачі квартири обдарованому, тому задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.
04 грудня 2017 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що справа розглянута за відсутності відповідача та його представника; судом не застосована процедура ухвалення заочного рішення. Зазначає, що позивач має наукову ступінь, розумів сутність прочитаного тексту та значення своїх дій, недієздатним не визнаний, самостійно підписав договір без сторонньої допомоги та добровільно передав ключі від житла, що виключає наявність в його діях помилки.
Позивач та треті особи рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на відзив на апеляційну скаргу не скористалися.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 помер.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року до участі у справі залучено правонаступника померлого - ОСОБА_4.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 на праві власності належала Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового Фонду згідно з розпорядженням від 27 травня 1993 року № 3580. Інша Ѕ частина вказаного житла належить донці позивача ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Демчик В.В. 15 лютого 2016 року за реєстровим № 1-225.
23 лютого 2017 року укладено Договір дарування частини квартири, за умовами якого ОСОБА_1 подарував, а громадянин Афганістану ОСОБА_2 прийняв у дар Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриб Н.М. за реєстровим № 518.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 помер (а. с. 6-8 т. 1; 63 т. 2).
Оспорюючи договір дарування від 23 лютого 2017 року, ОСОБА_1 зазначав, що він помилився щодо істотних умов укладеного договору, оскільки не мав на меті відчуження на користь відповідача квартири, яка є єдиним його житлом, а вважав, що укладає договір позики під заставу вказаного житла. Крім того, вказав, що договір дарування вчинений шляхом його обману на вкрай невигідних для нього умовах.
Встановлено, що ОСОБА_1 був особою похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також хворів гіпертонічною хворобою ІІ ст., дисциркуляторна енцефалопатія П-Ш ступеню, дифузним кардіосклерозом. Іншого житла позивач не мав та після укладення договору дарування продовжував утримувати житло, спачуючи відповідні комунальні послуги (а. с. 111, 118-123, 137, 142, 176, 181, 191 т. 1).
Згідно із частиною 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 ЦК України).
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року № 61-13652св18, від 03 травня 2018 року № 61-745св17 та № 61-4417цс18.
Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Саме така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 18 червня 2014 року у справі № 6-69цс14.
Встановивши, що позивач був особою похилого віку - ІНФОРМАЦІЯ_1, після укладення договору дарування продовжував проживати у спірній квартирі, яка була його єдиним житлом, маючи в ній зареєстроване місце проживання, а також те, що ОСОБА_1 продовжував сплачувати комунальні послуги за користування спірною квартою і не вчиняв дій, які б могли свідчити про його небажання користуватись спірною квартирою, а фактична передача квартири не відбулась, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач, укладаючи спірний договір дарування, помилився щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов'язків сторін за цим договором та правильно задовольнив позов на підставі статті 229 ЦК України. При цьому суд правильно врахував, що у позивача було відсутнє вільне волевиявлення на безоплатну передачу нерухомого майна у власність відповідачу.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено, що під час укладення договору мала місце помилка стосовно правової природи правочину та наявність обставин, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним, колегія суддів також відхиляє, оскільки зазначене є переоцінкою доказів.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач мав наукову ступінь, розумів сутність прочитаного тексту та значення своїх дій, недієздатним не визнаний, самостійно підписав договір без сторонньої допомоги є безпідставними, оскільки не впливають на висновки суду щодо задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач добровільно передав ключі від житла після укладення договору дарування не можуть бути прийняті до уваги. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_9 - представник ОСОБА_4 пояснив, що квартира знаходиться під охороною та фактично у володінні дарувальника.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до необхідно переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягають, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 16 квітня 2019 року.
Головуючий А.В.Котелевець
Судді І.П.Коваленко
Р.М.Піддубний