09 квітня 2019 року
м. Харків
Справа № 619/5608/14-ц
Провадження № 22-ц/818/1394/19
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючого - Бровченко І.О.
суддів - Бурлака І.В., Колтунова А.І.,
за участю секретаря - Прокопчук І.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 травня 2016 року в складі судді Жорняк О. М.,
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення порядку користування житлом.
Позовна заява мотивована тим, що йому та відповідачці на праві спільної часткової власності належить житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1. Вказаний будинок складається з будинку літ. «А1», загальною площею 67,50 кв.м, який в свою чергу складається із коридору, площею 4,20 кв.м, кухні площею 10,00 кв.м, веранди площею 9,30 кв.м і трьох житлових кімнат: №3 площею 13,70 кв.м, №4 площею 17,60 кв.м, №5 площею 7,40 кв.м. Крім того, у спірному домоволодінні є ганок літ. «А-1», сараї: літ. «Б», літ. «Е», погріб літ. «В», літня кухня літ. «Г», гараж літ. «Д», вбиральня літ. «г», паркан №1, колонка №4. Наразі колишня дружина проживає у вищезазначеному домоволодіння, займає всю його площу тим самим перешкоджає йому, як співвласнику, здійснювати свої законні права щодо спільної нерухомості.
Тому, ОСОБА_1 просив суд визначити порядок користування житловим приміщенням, яке належить на праві спільної часткової власності йому та ОСОБА_3 по АДРЕСА_1; щодо ОСОБА_3 шляхом надання їй для проживання кімнати №1-4 площею 17,60 кв.м з правом проходу через коридор (№1-1) та користування кухнею (№1-2), верандою №1 і ганком літ. «А-1», а також із правом користування наступними господарсько-побутовими будівлями: сараями: літ. «Б», літ. «Е», погребом літ. «В», вбиральнею літ. «г», колонкою №4. Щодо себе, просив суд надати йому для проживання кімнат №1-3, площею 13,70 кв.м і №1-5 площею 7,40 кв.м, з правом проходу через коридор (№1-1) та користування кухнею (№1-2), верандою №1 і ганком літ. «А-1», а також із правом користування наступними господарсько-побутовими будівлями: літньою кухнею літ. «Г», гаражем літ. «Д», вбиральнею літ. «г», колонкою №4. Просив судові витрати покласти на відповідача.
Заочним рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 травня 2016 року позовні вимоги задоволено.
Визначено порядок користування житловим приміщенням, яке належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 щодо ОСОБА_3: коридор №1-1 площею 4,2 кв.м, житлову кімнату №1-5 площею 7,4 кв.м, житлову кімнату №1-4 площею 17,6 кв.м, загальною площею 29,2 кв.м. та надвірні споруди: Ѕ частину огорожі №1-3, Ѕ частину колонки №4, частину веранди площею 2,8 кв.м, крильце - «а1», сарай «Б», сарай «Е», погріб «В», Ѕ вбиральні «Ж». Визначено порядок користування житловим приміщенням, яке належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 щодо ОСОБА_1: кухню №1-2 площею 10,00 кв.м., житлову кімнату №1-3 площею 13,7 кв.м., загальною площею 23,7 кв.м. та надвірні будівлі: частина веранди «а» площею 6,5 кв.м, літню кухню «Г», веранду «г», гараж «Д», Ѕ частину огорожі №1-3, Ѕ частину колонки №4, Ѕ вбиральні «Ж». Виконання робіт покладено на сторони.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 25 липня 2016 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення суду першої інстанції залишено без задоволення.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 травня 2016 року скасовано.
Постановою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2016 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення з урахуванням її інтересів та інтересів її дітей.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, вказує, що судом не враховано, що при такому поділі домоволодіння вона та її діти залишаються без пристроїв опалення. Встановлений судом порядок користування будинком фактично залишає усі приміщення у їх спільному з позивачем користуванні, що порушує її інтереси, оскільки шлюб між ними розірвано ще у 2012 році. Порядок користування судом визначений без урахування того, що вона з дітьми залишаються без системи опалення, яка була здійснена позивачем за власні кошти. Крім того, виділені судом надвірні будівлі також фактично не можуть бути експлуатовані нею.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 січня 2019 року закінчено підготовку до апеляційного розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення порядку користування житлом.
Призначено цивільну справу до розгляду судом апеляційної інстанції в судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду на 10 год. 50 хв. 05 лютого 2019 року.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до заочного рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 листопада 2012 року на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частині кожному житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1.
Відповідно до технічного паспорту вказаний будинок складається із будинку літ. «А1», загальною площею 38,70 кв. м, який в свою чергу складається із коридору, площею 4,20 кв. м, кухні площею 10,00 кв. м, веранди площею 9,30 кв. м і трьох житлових кімнат: № 3 площею 13,70 кв. м, № 4 площею 17,60 кв. м, № 5 площею 7,40 кв. м. Крім того, у спірному домоволодінні є ганок літ. «А-1», сараї: літ. «Б», літ. «Е», погріб літ. «В», літня кухня літ. «Г», гараж літ. «Д», вбиральня літ. «г», паркан № 1, колонка № 4.
Заочне рішення районного суду мотивоване тим, що сторони є співвласниками спірного житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, однак не дійшли згоди щодо порядку користування вказаним нерухомими майном відповідно до належних їм часток, а тому суд дійшов висновку про можливість визначити порядок користування відповідно до другого варіанта поділу домоволодіння, запропонованого в експертному висновку судової будівельно-технічної експертизи від 24 лютого 2016 року № 10086.
Однак суд апеляційної інстанції не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.
Частиною 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Статтею 155 ЖК України закріплені гарантії прав громадян, які мають у власності жилий будинок, квартиру, згідно яких жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою).
Відповідно до частин першої, третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема при встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири), виходячи з його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Встановлення співвласниками порядку користування будинком (квартирою) з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-79цс14.
За змістом статті 358 ЦК України первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна слід враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Таким чином, необхідно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-12цс13 виходячи з аналізу ст. 358 ЦК України слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема при встановленні порядку користування будинком кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку, виходячи із його частки в праві спільної власності на будинок. Разом з тим, виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Встановлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу будинку, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
У п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» №7 від 04.10.1991 року при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст.115 ЦК, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що право на захист цивільних прав та інтересів кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Частиною першою ст. 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Матеріали справи свідчать, що домовленостей про порядок володіння та користування житловим будинком з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1 між сторонами не досягнуто.
Звертаючись з позовом ОСОБА_1 просив надати йому в користування кімнати, площею 13,70 кв. м. та 7,40 кв. м. та залишити в користуванні ОСОБА_2 кімнату площею 17,60 кв. м.
Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 24 лютого 2016 року № 10086 запропоновано один варіант визначення порядку користування будинком по АДРЕСА_1 відповідно до розміру часток кожного із співвласників, а також чотири варіанти розподілу домоволодіння між співвласниками (а. с. 87).
Зокрема, експертом запропоновано співвласнику ОСОБА_1 ідеальна частка 1/2 пропонується виділити в індивідуальне користування наступні приміщення:
в основній частині літ. "А-1": житлова кімната "1-3", площею 13,7 кв.м., житлова кімната "1-5", площею 7,4 кв.м.
у спільному користуванні в основній частині літ. «А-1»: коридор «1-1», площею 4,2 кв.м., кухня «1-2», площею 10,0 кв.м.
Співвласнику ОСОБА_1 пропонується виділити в користування приміщень в основній частині літ. "А-1" площею 21,1кв.м. на суму 17 930 грн. (21,1*849,74) та частину приміщень в основній частині літ. «А-1» площею 7,1 кв.м. на суму 6 033 грн. (7,1*849,74).
Співвласнику ОСОБА_1 пропонується виділити в спільне користування наступні надвірні споруди:
-1/2 ганку літ. «а1» вартістю 69 грн.
-1/2 веранди літ. «а» вартістю 2 321 грн.
-1/2 огорожі №1-3 вартістю 9 169,50 грн.
-1/2 колонки №4 вартістю 6 093,50 грн.
-1/2 уборної літ. «Ж» вартістю 175 грн.
Загальна вартість надвірних споруд спільного користування складає 17 828 грн.
Співвласнику ОСОБА_1 пропонується виділити в особисте користування наступні надвірні споруди:
-гараж літ. «Д» вартістю 8 110 грн.
-л.кухню літ. «Г» вартістю 1 100 грн.
-веранду літ. «г» вартістю 2 022 грн.
Загальна вартість надвірних споруд особистого користування складає 11 232грн.
Усього співвласнику ОСОБА_1 пропонується виділити будівель та споруд на суму 53023грн (17930+6033+17828+11232), що на 2817,5 грн. більше ніж покладено на ідеальну частку.
Співвласнику ОСОБА_3 ідеальна частка 1/2 пропонується виділити в індивідуальне користування наступні приміщення: в основній частині літ. "А-1": житлова кімната "1-4", площею 17,6 кв.м; У спільному користуванні в основній частині літ. «А-1» коридор «1-1» площею 4,2 кв.м. та кухня «1-2» площею 10,0 кв.м.
Співвласнику ОСОБА_3 пропонується виділити в користування приміщень в основній частині літ. "А-1" площею 17,6кв.м. на суму 14955грн (17.6*849,74) та частину приміщень в основній частині літ. «А-1» площею 7,1кв.м. на суму 6033грн. (7.1*849.74)
Співвласнику ОСОБА_3 пропонується наступні надвірні споруди:
-1/2 ганку літ. «а1» вартістю 69 грн.
-1/2 веранди літ. «а» вартістю 2 321 грн.
-1/2 огорожі №1-3 вартістю 9 169,50 грн.
-1/2 колонки №4 вартістю 6 093,50 грн.
-1/2 уборної літ. «Ж» вартістю 175 грн.
Загальна вартість надвірних споруд спільного користування складає 17 828 грн.
Співвласнику ОСОБА_1 пропонується виділити в особисте користування наступні надвірні споруди:
-сарай літ. «Е» вартістю 5 654 грн.
-погріб літ. «В» вартістю 1 808 грн.
-сарай літ. «Б» вартістю 1 110 грн.
Загальна вартість надвірних споруд особистого користування складає 8 572 грн.
Усього співвласнику ОСОБА_3 пропонується виділити будівель та споруд на суму 47 388 грн., що на 2 817,50 грн. менше ніж покладено на ідеальну частку.
Таким чином, висновком експертизи встановлено, що в дослідженні запропоновано чотири варіанти розподілу домоволодіння АДРЕСА_1 у відповідності до розміру часток кожного із співвласників.
В дослідженні запропонований варіант порядку користування житловим будинком з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 наступним чином:
надання відповідачу ОСОБА_3 для проживання кімнати №1- 4 площею 17,6 кв.м. з можливістю проходу через коридор (№1-1) та користування кухнею (№1- 2), верандою літ. «а» і ганком - літ. «а1», а також користування наступним господарсько- побутовими будівлями: сараями - літ. «Б» і літ. «Е». погребом - літ. «В», вбиральнею - літ. «Ж», колонкою - №4, огорожею №1-3.
надання позивачу ОСОБА_1 для проживання кімнат №1-3 площею 13,7кв.м. і №1-5 площею 7,4 кв.м. з можливістю проходу через коридор (№1-1) та користування кухнею (№1-2), верандою (№1) і ганком - літ. «а1», а також користуванням наступним господарсько-побутовими будівлями: літньою кухнею - літ. «Г», верандою літ. «г» гараж - літ. «Д», вбиральнею - літ. «Ж», колонкою - №4, огорожею №1-3.
В дослідженні запропоновано чотири варіанти розподілу домоволодіння АДРЕСА_1, які з технічної точки зору можливі, з урахуванням часток кожного із співвласників.
Оскільки поділ домоволодіння АДРЕСА_1 можливий у відповідності до ідеальних часток співвласників, варіанти з відступом не розглядались, компенсація не розраховувалась. (а.с. 47-96).
Таким чином, в дослідженні запропонований один варіант порядку користування житловим будинком з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Питання про те, чи можливі та які саме можливі інші варіанти порядку користування житловим будинком з надвірними будівлями в ухвалі про призначення повторної судово-технічної експертизи на вирішення експертам судом не ставились та відповідно експертом не вирішувалось.
Задовольняючи повністю позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони є співвласниками спірного житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, однак не дійшли згоди щодо порядку користування вказаним нерухомими майном відповідно до належних їм часток, а тому суд дійшов висновку про можливість визначити порядок користування відповідно до другого варіанта поділу домоволодіння, запропонованого в експертному висновку судової будівельно-технічної експертизи від 24 лютого 2016 року № 10086.
При цьому суд першої інстанції залишив поза увагою те, що позов було заявлено про встановлення порядку користування спірним житловим будинком та поділив спірний житловий будинок в натурі, вийшов за межі позовних вимог, порушивши принцип диспозитивності цивільного судочинства.
Як встановлено судом, відповідно до технічного паспорту вказаний будинок складається із будинку літ. «А1», загальною площею 38,70 кв. м.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до заочного рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 листопада 2012 року на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частині кожному житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1.
Таким чином, частка ОСОБА_1 у праві спільної часткової власності становить (1/2*38,70 кв. м.) 19,35 кв. м., частка ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності становить також (1/2*38,70 кв. м.) 19,35 кв. м.
Запропонований позивачем порядок користування спірним будинком передбачає надання йому в користування кімнати площами 13,70 кв.м та 7,40 кв. м та залишити у користуванні ОСОБА_2 кімнату площею 17,60 кв. м., тобто надати йому у користування 2 жилі кімнати загальною площею 21,1 кв. м., що не відповідає його частці у праві спільної часткової власності, яка становить 19,35 кв. м, а ОСОБА_3 надати кімнати № 1-4, площею 17, 60 кв.м., що не відповідає часткам сторін у праві спільної часткової власності - по Ѕ у кожного.
Аналогічним чином позивач просить надати йому у користування літню кухню літ. «Г» та гараж літ. «Д» на суму 9210 грн., а відповідачу 2 сараї та погреб на суму 8572 грн.
Враховуючи викладене та розмір часток у праві спільної часткової власності сторін, що порядок користування житловим будинком у спосіб, визначений позивачем, є недоцільним та неможливим, оскільки порушується принцип пропорційності користування сторонами своїми частками у праві спільної часткової власності на будинок, такий порядок користування домоволодінням не відповідає належним сторонам часткам у праві спільної часткової власності, оскільки надавши ОСОБА_2 кімнату № 1-4, площею 17, 60 кв. м, що є меншим за її частку у праві спільної часткової власності, яка становить 19,35 кв. м, а позивачу дві кімнати площею більше від його частки, права ОСОБА_2, як співвласника спірного будинку з яким проживають діти сторін у справі, будуть порушені.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 8 1 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).
За таких обставин, керуючись принципом диспозитивності, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити, заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 травня 2016 року скасувати, у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення порядку користування житлом відмовити.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За таких обставин, оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір у розмірі 606 грн. 32 коп. у зв'язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 травня 2016 року скасувати.
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення порядку користування житлом відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 606 грн. 32 коп. у зв'язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 квітня 2019 року.
Головуючий І.О. Бровченко
Судді І.В. Бурлака
А.І. Колтунова