Іменем України
справа № 645/3720/17
провадження № 22-ц/818/1262/19
15 квітня 2019 року
м. Харків
Харківський апеляційний суд в складі колегії cуддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Коваленко І.П., Піддубного Р.М.,
за участю секретаря - Огар І.В.,
імена (найменування) сторін:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Білоуса Андрія Володимировича - представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року в складі судді Сілантьєвої Е.Є.,
В серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення процентів за договором про заощадження.
Позовна заява мотивована тим, що він, як спадкоємець, отримав від відповідача 319 218 грн. 38 коп. депозитного вкладу, однак відповідач не виплатив йому проценти за вкладом за фактичний строк перебування грошових коштів на рахунку банку за період з 01 червня 2016 року 27 грудня 2016 року, чим порушив його права.
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 проценти за договором про заощадження від 26 квітня 2013 року № SAMDN25000734881493 в сумі 27 368 грн. 04 коп., три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 471 грн. 09 коп., інфляційні втрати в сумі 1 874 грн. 71 коп., пеню в сумі 150 250 грн. 32 коп., що разом складає 179 964 грн. 16 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторонами зазначеного договору банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор), а зобов'язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не є нерозривно пов'язаним з особою вкладника, а тому таке зобов'язання банку не припиняється внаслідок смерті вкладника, входить до складу спадщини та триває до моменту фактичного повернення коштів спадкоємцям.
Суд перевірив заявлену до стягнення суму несплачених процентів за договором про заощадження від 26 квітня 2013 року № SAMDN25000734881493 в сумі 27 368 грн. 04 коп. за період з 01 червня 2016 року до 27 грудня 2016 року та дійшов висновку, що вона підлягає задоволенню.
Суд зробив висновок, що наданий позивачем розрахунок 3% річних за користування грошовими коштами та розрахунок інфляційних втрат підтверджують правомірність заявлених до стягнення сум в розмірі 471 грн. 09 коп. - 3% річних за користування грошовими коштами та 1 874 грн. 71 коп. - інфляційних втрат.
Також суд зазначив, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у виді сплати пені у розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення. Наданий позивачем розрахунок підтверджує заявлену до стягнення суму пені в розмірі 150 250 грн. 32 коп.
06 лютого 2018 року Білоус Андрій Володимирович - представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив обставин у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, та не застосував норму матеріального права, яка підлягала застосуванню. Так, зазначає, що згідно з підписаним ОСОБА_3 депозитним договором вона підтвердила, що ознайомлена з Умови та правила надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною договору від 26 квітня 2013 року № SAMDN25000734881493. Відповідно до підпункту 2.2.1.9.2 Умов та правил за умови наявності у банку інформації про смерть клієнта сторони узгодили не продовжувати вклад на новий строк. При цьому банк закриває вкладний рахунок клієнта в дату закінчення строку вкладу та обліковує вклад на відповідних рахунках. Після закриття рахунку нарахування відсотків припиняється. 14 липня 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» дізнався про смерть вкладника, при тому депозитний договір вважався продовженим (пролонгувався) декілька разів, а саме: 26 квітня 2014 року, 26 квітня 2015 року та 26 квітня 2016 року.
Заявник зазначає, що у зв'язку з тим, що спадкоємці вкладника протягом тривалого часу до АТ КБ «ПриватБанк» не зверталися, а договором не передбачено обов'язок банку самостійно розшукувати спадкоємців, відповідно до підпункту 2.2.1.9.2 Умов та Правил - депозитний договір від 26 квітня 2013 року розірваний за ініціативою банку 01 липня 2016 року. Таким чином, сторонами передбачено можливість закриття рахунку, а тому посилання позивача на незаконність дій банку є безпідставними.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 16 травня 2018 року заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволена частково. Скасована постанова Апеляційного суду Харківської області від 16 травня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені, справа в цій частині направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Згідно з підпунктом 3 пункту 3 Розділу ХП «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим законом.
Відповідно до пункту 8 розділу ХШ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-УШ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Харківської області ліквідовано та утворено Харківський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Харківську область, з місцезнаходженням у місті Харкові.
Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина 1 статті 417 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних, збитків від інфляції, пені не відповідає.
Матеріали справи свідчать, що 26 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про заощадження № SAMDN25000734881493, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала відповідачу грошові кошти для розміщення на депозитному вкладі «Депозит плюс», сума вкладу - 180 285 грн. 00 коп., вклад оформлено на строк 365 днів, до 26 квітня 2014 року включно, на суму вкладу нараховуються проценти за ставкою 18% річних, період нарахування процентів за вкладом - 1 місяць.
Відповідно до пункту 6 договору вклад автоматично продовжується ще на один рік, визначений у розділі «Дані по вкладу». Строк вкладу продовжувався неодноразово без явки ОСОБА_3 в банк. Новий строк вкладу починається від дня, що слідує за датою закінчення попереднього строку вкладу.
Враховуючи зазначену умову, строк вкладу вважався продовженим до 26 квітня 2014 року, 26 квітня 2015 року, 26 квітня 2016 року та 26 квітня 2017 року відповідно.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить свідоцтво про смерть, серії НОМЕР_1, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.
ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 22 грудня 2016 року державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори Цукановою О.В., спадщина складається, в тому числі, з вкладу за договором про заощадження № SAMDN25000734881493.
ОСОБА_1 28 грудня 2016 року отримав 319 218 грн. 38 коп. депозитного вкладу, що підтверджується довідкою від 24 травня 2017 року № 9811-60К4-4ILC-117Т.
Відповідач листом від 17 січня 2017 року № 20.1.0.0.0/7-20170116/244 повідомив позивача, що банк 01 червня 2016 року закрив вкладний рахунок та облікував вклад на відповідних рахунках без нарахування процентів до моменту отримання вкладу.
Зобов'язальні відносини, як і інші цивільні правовідносини, виникають з обставин, визначених законом як юридичні факти.
Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків серед юридичних фактів є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Відповідно до частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення, споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі, коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язань не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме - сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожний день прострочення.
Згідно із частиною 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується незалежно від продовження правопорушення.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, що має на меті, окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
Крім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.
Враховуючи зазначене, можна дійти висновку про поширення положень Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 6-2558цс15.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини 2 статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15.
Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені статтею 625 ЦК України, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.
Виходячи із системного аналізу наведених норм права, для настання правових наслідків у формі юридичної відповідальності зі сплати пені (стаття 549 ЦК України), 3% річних та інфляційних втрат (частина 2 статті 625 ЦК України) обов'язковим є наявність елемента порушення договірних зобов'язань. Міра відповідальності у формі нарахування перелічених штрафних санкцій настає з моменту вчинення кредитором порушення (прострочення) грошового зобов'язання.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_3 22 грудня 2016 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, до складу якої, зокрема, входить вклад за договором про заощадження № SAMDN25000734881493.
Здійснюючи розрахунок суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, ОСОБА_1 зазначив день початку їх нарахувань - 27 травня 2016 року, тобто той момент, коли позивач ще не набув суб'єктивного права вимагати повернення від банку грошових коштів за договором банківського вкладу та, відповідно не звернувся із заявою про їх отримання.
В суді апеляційної інстанції представник банку пояснив, що з вимогою про сплату належним за свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22 грудня 2016 року грошових сум ОСОБА_1 звернувся 17 січня 2017 року. Відповідні суми позивачу були банком виплачені 27 грудня 2016 року.
Згідно з наданим банком в суді апеляційної інстанції розрахунку сума, що підлягає стягненню на користь позивача за період з 22 грудня 2016 року по 27 грудня 2016 року, складає: 11 грн. 22 коп. - 3% річних від простроченої суми; 39 грн. 73 коп. - інфляційні втрати; 4 199 грн. 70 коп. - пеня.
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних, збитків від інфляції, пені підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позову та стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 11 грн. 22 коп. - 3% річних від простроченої суми; 39 грн. 73 коп. - інфляційних втрат; 4 199 грн. 70 коп. - пені.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України)
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За правилами пунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Судові витрати, понесені АТ КБ «ПриватБанк», документально підтверджуються за подачу апеляційної скарги в розмірі 2 699 грн. 46 коп. (а. с. 114 т. 1).
Судові витрати по сплаті АТ КБ «ПриватБанк» судового збору в розмірі 2 699 грн. 46 коп. підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1 п. п. 1, 4, 382-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Білоуса Андрія Володимировича - представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2017 року скасувати в частині стягнення 3% річних, збитків від інфляції, пені та ухвалити в цій частині нову постанову.
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення 3% річних, збитків від інфляції, пені задовольнити частково.
Стягнути Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 11 грн. 22 коп. (одинадцять грн. 22 коп.) - 3% річних від простроченої суми; 39 грн. 73 коп. (тридцять дев'ять грн. 73 коп.) - інфляційних втрат; 4 199 грн. 70 коп. (чотири тисячі сто дев'яносто дев'ять грн. 70 коп.) - пені.
Судові витрати по сплаті Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» судового збору в розмірі 2 699 грн. 46 коп. (дві тисячі шістсот дев'яносто дев'ять грн. 46 коп.) компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 16 квітня 2019 року.
Головуючий А.В.Котелевець
Судді І.П.Коваленко
Р.М.Піддубний