Справа № 810/3378/18 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
09 квітня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Парінова А.Б., Лічевецького І.О.
за участю секретаря Антоненко К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області
на рішення Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2018 року
у справі №810/3378/18 (розглянуту у порядку письмового провадження)
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області
про визнання протиправною вимоги,
В липні 2018 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ФОП ОСОБА_3 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною вимоги від 24.04.2018 № Ф-173487-50/51.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що вимога про сплату боргу є протиправною, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач звільнений від сплати єдиного внеску як пенсіонер за віком.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.07.2018року адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу від 24.04.2018 № Ф-173487-50/51.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та неповного з'ясування обставин справи, що є підставою для скасування судового рішення.
Відповідачем відзив (заперечення) на апеляційну скаргу не подано.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилися та про причини неявки суду не повідомили.
Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Колегією суддів встановлено, що згідно копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець 04.12.1996 року за №23480170000000070 (а.с. 12).
Відповідно до Свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_2, позивача зареєстровано як платника єдиного податку та зафіксовано, що з 01.07.2013 року він перейшов на спрощену систему оподаткування та є платником єдиного податку за ставкою 20% (а.с. 6).
Крім того, згідно з наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення НОМЕР_1 виданого 11.05.2017року, ОСОБА_3 призначено пенсію - за віком.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області, на підставі ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» сформовано вимогу про сплату боргу від 24.04.2018 № Ф-173487-50/51, якою позивачу визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 5 327,36 грн.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у т.ч. ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Умови її призначення за віком визначені статтею 26 зазначеного Закону.
З аналізу наведених норм вбачається, що пенсіонери, пенсія яких призначена відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» звільняються від сплати єдиного внеску.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач будучи 1962 року народження не досяг пенсійного віку.
При цьому, позивача віднесено до четвертої категорії осіб, які постійно проживали на території посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_3 (а.с. 8).
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон України № 796) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Пунктом 4 частини 1 статті 14 Закону України № 796 встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
З огляду на викладене, позивач має право вийти на пенсію раніше, ніж встановлено в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У той же час, суд звертає увагу на те, що знижений граничний вік виходу на пенсію осіб, які підпадають під дію Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не є підставою для висновку про виплату пенсії позивачу з інших підстав і він є пенсіонером в розумінні визначення поняття «пенсіонер», яке наведено у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Отже, на позивача, як на пенсіонера, що отримує пенсію за віком, поширюються положення ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Аналогічна правова позиція наведена в ухвалах Вищого адміністративного суду України №К/9991/45538/12 від 20.09.2012, №К/9991/49213/12 від 09.10.2012, №К/9991/78530/12 від 14.02.2013 та у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 року №К/9901/1892/18.
Аналізуючи наведених норм та встановлені судом обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивача звільнено від обов'язку сплати єдиного внеску в силу положень ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки він отримує пенсію за віком, а відтак, податкову вимогу від 24.04.2018 № Ф-173487-50/51, якою позивачу визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 5 327,36 грн. складено Головним управлінням ДФС у Київській області протиправно.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови буде складено протягом п'яти днів з моменту його проголошення.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: А.Б. Парінов
І.О. Лічевецький
Повний текст постанови виготовлено 15.04.2019 року