П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 квітня 2019 р.м.ОдесаСправа № 400/2659/18
Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М. Дата і місце ухвалення: 05.02.2019р., м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
при секретарі - Рябоконь Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- зобов'язати відповідача виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за 11 років календарної військової служби в сумі 55396,55 грн.;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 30.12.2017р., відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за не отримане речове майно, згідно витягу з наказу від 31.08.2018р. №221 в сумі 9840,46 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4250 грн.
Позов обґрунтовував тим, що при звільненні з військової служби в запас відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення на 3 календарні роки незважаючи на те, що його календарна вислуга років становить 15 років 06 місяців 06 днів, про що зазначено в наказі №221 від 31.08.2018р. Тобто, позивачу не доплачено одноразової грошової допомоги при звільненні за 11 календарних років служби в сумі 55396,55 грн. Також, позивач посилався на те, що відповідачем, в порушення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», йому не нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 30.12.2017р., а при звільненні зі служби не виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно, згідно витягу з наказу від 31.08.2018р. №221, в сумі 9840,46 грн.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.02.2019р. позов задоволено частково.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.012016р. по 30.12.2017р., відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1416,50 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення від 05.02.2019р., з прийняттям нового судового рішення - про задоволення його позову у повному обсязі.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що відмовляючи в задоволенні його вимоги щодо зобов'язання в/ч НОМЕР_1 виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 11 років календарної військової служби в сумі 55396,55 грн., суд першої інстанції безпідставно послався на те, що попереднє звільнення ОСОБА_1 в 1993 році мало місце у зв'язку з його службовою невідповідністю. Судом не враховано, що станом на 14.01.1993р. позивач ще не набув права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, натомість 31.08.2018р. позивача було звільнено за закінченням строку контракту і на момент звільнення він мав необхідну вислугу років для отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.
Також, апелянт посилається на те, що стягнення судом витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 1416,50 грн. є непропорційним до розміру задоволених позовних вимог.
Військова частина НОМЕР_1 подала письмовий відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині, яка оскаржена позивачем, залишити без змін.
Військова частина НОМЕР_1 також подала апеляційну скаргу на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.02.2019р. в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , обґрунтовану посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та не повне з'ясування обставин у справі.
Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.012016р. по 30.12.2017р., оскільки виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Департаментом фінансів Міністерства оборони України були доведені до військових частин роз'яснення від 04.01.2016р. №248/3/9/1/2, згідно яких індексацію грошового забезпечення слід не нараховувати до окремого роз'яснення.
Апелянт зазначає, що індексація грошового забезпечення не може вважатися складовою грошового забезпечення в розумінні ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як вона не є постійною і сталою величиною.
У зв'язку з цим, в апеляційній скарзі військової частини НОМЕР_1 ставиться питання про скасування рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.02.2019р. в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 з прийняттям в цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Колегією суддів встановлено та учасниками справи не заперечується, що у період з 24.01.1989р. по 14.01.1993р. ОСОБА_1 проходив військову службу у 323 школі техніків автомобільної служби, з якої його звільнено в запас на підставі п. «е» ст.46 Положення про проходження військової служби прапорщиками та мічманами Військових Сил - у зв'язку з службовою невідповідністю.
У період з 07.06.1993р. по 01.08.1998р. ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ Управління МВС України в Миколаївській області.
Наказом Управління МВС України в Миколаївській області №027о/с від 03.08.1998р. «По особовому складу» прапорщика міліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого 2 відділення швидкого реагування «Сокіл» УБОЗ УМВС з 01 серпня 1998 року звільнено з органів МВС у запас Збройних сил за п.63 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
У період з 04.09.2014р. по 30.11.2014р. ОСОБА_1 брав участь у антитерористичній операції на території Донецької області (с. Гранітне), що підтверджується довідкою командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 26.12.2014р. №997.
27.07.2015р. ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.
Наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 16.08.2018р. №63-РС старшого мічмана ОСОБА_1 , командира взводу - викладача навчальної роти, звільнено з військової служби у запас за п.п. «й» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (як особу, яка уклала контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужила не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вона не висловила бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду).
29.08.2018р. позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортами №4186, №4187 щодо виплати йому індексації грошового забезпечення з 01.01.2016р. по день виключення його зі списків особового складу частини, а також щодо виплати на його користь одноразової грошової допомоги при звільненні за 15 років календарної служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Листами від 31.08.2018р. №2508, №2509 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати на його користь індексації грошового забезпечення у зв'язку з відсутністю фінансового ресурсу ЗСУ у січні 2016 року - лютому 2018 року. Щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за 15 років календарної служби, то відповідач зазначив, що військова частина НОМЕР_1 проводить виплату одноразової грошової допомоги при звільненні за роки служби у в/ч НОМЕР_1 з 27.07.2015р. по 31.08.2018р. Період служби з 24.01.1989р. по 14.01.1993р. у 323 школі техніків автомобільної служби до виплати не входить на підставі п.3 ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у зв'язку з звільненням позивача у зв'язку з службовою невідповідністю. Одноразова грошова допомога при звільненні за період служби в УБОЗ УМВС України в Миколаївській області з 07.06.1993р. по 01.08.1998р. в/ч НОМЕР_1 не виплачується, так як УМВС України в Миколаївській області відноситься до МВС України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.08.2018р. №221 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено його на військовий облік до Центрального РВК м.Миколаєва.
У вказаному наказі, серед іншого, зазначено:
- вислуга років ОСОБА_1 у ЗСУ станом на 31.08.2018р. становить: календарна - 15 років 06 місяців 06 днів; пільгова: 02 роки 06 місяців 19 днів;
- виплатити старшому мічману ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 3 календарних роки в сумі 15108,15 грн.;
- виплатити старшому мічману ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 9840,46 грн.
Не погоджуючись з правомірністю дій в/ч НОМЕР_1 щодо нарахуванням та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби лише за 3 роки служби, а також щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 30.12.2017р. та грошової компенсації за не отримане речове майно в сумі 9840,46 грн. ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 30.12.2017р. підлягають задоволенню, оскільки на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на частину 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, оскільки будь-яких застережень щодо нездійснення в зв'язку з цим індексації з 01.07.2015р. вказана норма не містить.
Щодо вимог позову з приводу не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за 11 років календарної військової служби та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні за 11 років календарної військової служби в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, то суд першої інстанції не знайшов підстав для їх задоволення. Суд зазначив, що так як з 14.01.1993р. позивача було звільнено з військової служби в зв'язку з службовою невідповідністю та виключено з списків особового складу, тому права на отримання грошової допомоги передбаченої п.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» він не має на підставі абзацу 3 пункту 2 статті 15 вказаного Закону.
Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно в розмірі 9840,46 грн., суд виходив з того, що матеріали справи містять наказ командира військової частини про виключення позивача зі списків особового складу військової частини та виплату йому грошової компенсації за не отримане речове майно в розмірі 9840,46 грн.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі, пропорційно задоволеним вимогам, що становить 1416,50 грн.
Оскільки рішення суду від 05.02.2019р. оскаржили в апеляційному порядку обидві сторони у справі, тому суд апеляційної інстанції переглядає правильність його висновків щодо всіх заявлених позовних вимог.
Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за 11 років календарної військової служби в сумі 55396,55 грн., колегія суддів виходить з наступного.
Пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Згідно абзацу 3 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, не виплачується.
У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Аналогічні приписи містяться у пункті 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей».
З аналізу статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 10 Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 слідує, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби.
При цьому, обов'язковою умовою для такої виплати є наявність у військовослужбовця вислуги 10 років і більше з дня його останнього зарахування на службу, оскільки саме від наявності вислуги у зазначеній кількості років та підстав звільнення військовослужбовця залежить розмір одноразової грошової допомоги, яка підлягає до виплати при повторному звільненні зі служби.
При цьому, положеннями статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 10 Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 встановлено виняток, за умови якого повторно звільненій з військової служби особі виплачується одноразова грошова допомога з урахуванням періоду попередньої служби, як то ненабуття права на отримання такої грошової допомоги при попередньому звільненні зі служби.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у 1993 році (при попередньому проходженні служби) звільнений з військової служби через службову невідповідність. При цьому, у 1993 році позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги при звільнені.
Колегія суддів зазначає, що факт не набуття позивачем права на отримання грошової допомоги при попередньому звільненні не може надавати останньому право на виплату одноразової грошової допомоги при повторному звільненні зі служби з врахуванням наявної за попередні роки вислуги років, оскільки попереднє звільнення позивача пов'язане з службовою невідповідністю. Вказана обставина взагалі виключала можливість отримання позивачем одноразової допомоги при попередньому звільненні.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що позивач не тільки не набув при попередньому звільненні права на виплату одноразової грошової допомоги, але і не міг його набути зважаючи на підстави звільнення з військової служби.
А відтак, період проходження з 24.01.1989р. по 14.01.1993р. ОСОБА_1 військової служби у 323 школі техніків автомобільної служби, з якої його звільнено в запас на підставі п. «е» ст.46 Положення про проходження військової служби прапорщиками та мічманами Військових Сил - у зв'язку з службовою невідповідністю, правомірно не враховано в/ч НОМЕР_1 до періоду, за який нараховується та виплачується одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Щодо проходження ОСОБА_1 служби з 07.06.1993р. по 01.08.1998р. в органах внутрішніх справ Управління МВС України в Миколаївській області, то як вбачається з листа Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Миколаївській області від 06.12.2018р., за вказаний період проходження служби позивачу нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 259,20 грн. згідно п.10 постанови КМУ №393 від 17.07.1992р.
На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що відповідач, взявши за основу період для нарахування одноразової грошової допомоги при звільнені з дня останнього зарахування позивача на службу (тобто з 27.07.2015р.) до моменту звільнення, діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.
Аналогічний правовий висновок в подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного Суду у постанові від 25.10.2018р. по справі №552/4468/17.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на вимоги ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Так, згідно вимог даної статті, у разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, не виплачується. Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги».
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 зазначену норму закону тлумачить наступним чином: «одноразова грошова допомога виплачується тим особам, які при попередньому звільненні не отримували одноразову грошову допомогу».
Проте, законом передбачено: «тим особам, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги». Тобто, в даному випадку апелянт помилково ототожнив поняття «виплата одноразової грошової допомоги» та «набуття права на одноразову грошову допомогу».
Щодо вимог позову про зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 30.12.2017р., відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Згідно ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
У ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 (далі - Порядок №1078).
У пункті 1-1 Порядку №1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Посилання відповідача, як на підставу не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, на положення статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік є необґрунтованими.
Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина НОМЕР_1 , відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також, Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018р. у справі №825/874/17.
Крім того, безпідставними є посилання відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, згідно яких визначено не нараховувати індексацію до окремого роз'яснення.
Як вже зазначалось, обов'язок здійснення індексації грошових коштів (грошового забезпечення) населення визначений Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Законом України «Про індексацію грошових доходів населення». В свою чергу, роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України мають лише рекомендаційний характер, а тому не можуть бути підставою для не нарахування та не виплати позивачу індексації за період з 01.01.2016р. по 30.12.2017р.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення є протиправними, а тому позов ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 висновків суду першої інстанції не спростовують.
Щодо вимоги позову про зобов'язання в/ч НОМЕР_1 виплатити позивачу грошову компенсацію за не отримане речове майно, згідно витягу з наказу від 31.08.2018р. №221 в сумі 9840,46 грн., то позивачем не заперечується факт її виплати відповідачем на його користь, у зв'язку з чим підстави для зобов'язання здійснити таку виплату в судовому порядку відсутні.
Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 статті 139 Кодексу передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , серед іншого, зазначає, що при зверненні з позовом до суду ним понесено витрати на правничу допомогу в сумі 4250 грн. Апелянт вважає, що стягнення судом витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 1416,50 грн. є непропорційним до розміру задоволених позовних вимог, оскільки станом на дату звернення з позовом до суду в/ч НОМЕР_1 ще не було виплачено на його користь грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 9840,46 грн., тоді як при підготовці позовної заяви адвокатом обґрунтовувалась неправомірність дій відповідача в цій частині.
Колегія суддів критично ставиться до таких доводів апелянта, оскільки процесуальним законом чітко визначено право сторони, яка понесла судові витрати, на їх відшкодування пропорційного до розміру задоволених вимог, які визначено резолютивною частиною судового рішення.
При цьому, ст.139 КАС України, яка регулює питання розподілу судових витрат, не містить застережень щодо відшкодування позивачу, який не є суб'єктом владних повноважень, на його користь з відповідача понесених ним судових витрат у випадку добровільного самостійного виконання суб'єктом владних повноважень частини заявлених вимог до прийняття рішення за результатами розгляду справи.
Оскільки при зверненні з позовом до суду ОСОБА_1 заявлено три позовні вимоги, одну з яких задоволено судом, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судових витрат в розмірі 1416,50 грн.
На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення виготовлений 16 квітня 2019 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук