16 квітня 2019 року справа №200/12862/18-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
суддів: Казначеєва Е.Г.
Сіваченка І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду (суддя - Тарасенко І.М.) від 30 січня 2019 року (повний текст складено 30 січня 2019 року у м.Слов'янську) по справі №200/12862/18-а за позовом ОСОБА_2 до Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі у розмірі 204 078,00 грн, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі у період з 08 вересня 2016 року по 20 листопада 2018 року включно в сумі 204 078,00 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 201 року позов задоволено, стягнуто середній заробіток за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі у період з 08 вересня 2016 року по 20 листопада 2018 року включно в сумі 204 078,00 грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає, що зі змісту ст.236 КЗпП вбачається, що підставою для стягнення середнього заробітку є не просто факт не поновлення на роботі працівника, а затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення суду, при цьому такий обов'язок настає тільки тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого органу. Відповідач зазначив, що ним не затримується виконання рішення суду, оскільки до теперішнього часу правомірна вимога у передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» спосіб на виконання до ради не надходила. Відповідач також вважає, що процедура виконання рішення суду повинна здійснюватися в рамках Закону України «Про виконавче провадження», оскільки добровільне виконання рішення суду є правом, а не обов'язком боржника. Виходячи з обставин, що позивач працювала за основним місцем роботи у комунальному закладі «Спортивно-оздоровчий комплекс «Доломітник», поновити її на службі в органах місцевого самоврядування вбачається не припустимим. Таким чином, вини відповідача у невідновлені позивача на посаді головного бухгалтера Званівської сільської ради не має.
Відповідачем на адресу суду апеляційної інстанції надіслано заяву про розгляд справи за відсутністю представника відповідача.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач працювала головним бухгалтером Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області та з 15 січня 2010 року була звільнена у зв'язку зі скороченням штату працівників.
02 липня 2010 року позивач звернулась до Артемівського районного суду Донецької області з адміністративним позовом до Званівської сільської ради.
Постановою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 06 січня 2016 року у справі №2-а/11/11 позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду 07 вересня 2016 року по справі №2а-11/11 визнано протиправним та скасовано рішення Званівської сільської ради від 08 жовтня 2009 року № 5/32-212 в частині затвердження структури та загальної чисельності апарату Званівської сільської ради в кількості 5,5 штатних одиниць з 15 грудня 2009 року з вказівкою спеціалісти 2 штатні одиниці; визнано протиправним та скасовано розпорядження сільського голови № 46 від 28 жовтня 2009 року «Про заходи у зв'язку з затвердженням нової структури апарату сільської ради»; визнано протиправним та скасовано розпорядження сільського голови № 47 від 28 жовтня 2009 року в частині попередження про наступне вивільнення 29 грудня 2009 року згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_2; визнано протиправним та скасовано розпорядження сільського голови № 48 від 28 жовтня 2009 року в частині попередження про наступне вивільнення 29 грудня 2009 року згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України; визнано протиправним та скасовано розпорядження сільського голови Званівської сільської ради № 34 від 16 грудня 2009 року в частині звільнення ОСОБА_2, головного бухгалтера 29 грудня 2009 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників, згідно ст. 40 КЗпП України; визнано протиправним та скасовано розпорядження сільського голови Званівської сільської ради № 01 від 15 січня 2010 року «Про внесення змін в розпорядження сільського голови від 16 грудня 2009 року № 34»; поновлено на посаді головного бухгалтера Званівської сільської ради з 15 січня 2010 року; стягнуто зі Званівської сільської ради на користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 листопада 2010 року по 15 січня 2011 року в сумі 6728,52 грн.
Постановою Верховного суду від 16 травня 2018 року касаційні скарги ОСОБА_2 та Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області задоволено частково, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року скасовано в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 листопада 2010 року по 15 січня 2011 року в сумі 6728,52 грн та справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд зазначив, що, вирішуючи питання щодо нарахування та виплати позивачу середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги приписи ст..235 КЗпП України.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 січня 2010 року по 07 вересня 2016 року в сумі 238361,04 грн.
27 жовтня 2016 року державним виконавцем Бахмутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 52809093 щодо поновлення позивача на роботі, але в строки, визначені Законом України «Про виконавче провадження» рішення суду примусово не виконано.
Наведені обставини сторонами не оспорюються.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що затримка виконання власником рішення органу по розгляду трудових спорів про поновлення на роботі незаконно звільненого або незаконно переведеного працівника, тягне обов'язок власника виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки.
Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник був працевлаштований на іншому підприємстві. Таким чином, посилання відповідача на ті обставини, що позивач працювала в комунальному закладі «Спортивно-оздоровчий комплекс «Доломітник», колегією суддів не прийнято до уваги.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що у відповідності до вимог статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
За таких обставин, посилання відповідача на ті обставини, що до теперішнього часу правомірна вимога у передбачений Законом України «Про виконавче провадження» спосіб на виконання до ради не надходила, колегією суддів не прийнято до уваги.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем рішення Донецького апеляційного адміністративного суду 07 вересня 2016 року по справі №2а-11/11 щодо поновлення позивача на посаді головного бухгалтера Званівської сільської ради не виконано, а тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позов.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Званівської сільської ради Бахмутського району Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2019 року по справі №200/12862/18-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2019 року по справі №200/12862/18-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 16 квітня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 16 квітня 2019 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Т.Г. Гаврищук
Судді: Е.Г. Казначеєв
І.В. Сіваченко