П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 квітня 2019 р.м. ОдесаСправа № 1540/4398/18
Категорія: 3.4 Головуючий в І інстанції: Андрухів В.В.
Дата та місце ухвалення рішення: 14.11.2018 р. м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Стас Л.В.
судді - Турецької І.О.
за участю секретаря - Колеснікова-Горобець І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому позивач просив: визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 06.03.2018 року № 85-18, яким ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 06.03.2018 року № 85-18, яким ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язано Державну міграційну службу України вирішити питання щодо надання громадянину Сирії ОСОБА_2 захисту в Україні, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявленого позову, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи.
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирії, уродженцем м. Мааррет-ен-Нууман (Сирія). За національністю араб, за віросповіданням - мусульманин-суніт. Рідна мова - арабська, має вищу освіту, яку здобув в Одеському національному медичному університеті на території України.
Згідно матеріалів особової справи № 2015OD0110 позивач вперше виїхав з Сирії на навчання в Україну в 2004 році. Державний кордон України перетинав легально, на підставі національного паспорту № НОМЕР_1 та одноразової візи типу НОМЕР_4. Під час перебування в Україні в період з 2004 по 2011 роки до Сирії повертався 5 разів. В період з 13.07.2010 року по 15.11.2011 року перебував у Сирії. Востаннє до України приїхав 15.11.2011 року на підставі студентської візи типу НОМЕР_3 та національним паспортом НОМЕР_2.
Позивач звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою від 20.04.2015 року № 89 про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. У вказаній заяві позивач зазначив, що не може повернутися до країни громадянської належності через побоювання зазнати примусового призову до збройних сил в умовах внутрішнього конфлікту. Позивач повідомив, що його будинок зруйновано. Терористи примушують молодь воювати проти держави, держава також забирає молодь на війну. Багато людей в Сирії потрапили в полон, люди гинуть від випадкових куль. Позивач не хоче повертатися до Сирії через військові дії, не хоче воювати, потрапити в полон чи загинути від випадкової кулі.
За результатами розгляду особової справи заявника Управління склало висновок від 11.09.2015 року про відмову громадянину Сирії ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі абзацу 4 частини першої ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Вказаний висновок Управління обґрунтувало тим, що заявником не надано жодних фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину. Ситуація в країні не розглядається саме як причина виїзду заявника на Україну, він перебуває на території України з 12.11.2004 по 2012 роки, до Сирії повертався 5 разів. За захистом звернувся перший раз у 2012 році та другий раз у 2015 році, практично через 8 років після початку військового конфлікту в Сирії. Ані під час анкетування, ані при проведенні співбесіди заявник не надав жодної інформації про соціально-політичну ситуацію в регіоні постійного проживання, лише зазначив, що в Сирії йде війна. Управління вказало, що відсутні підстави вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до соціальної групи або політичних переконань. Управлінням зазначено, що на момент звернення позивача за захистом всі близькі родичі іноземця переїхали проживати до Лівану, а батько, матір, дві сестри та чотири брати проживають у столиці Бейрут село Алья, інформації стосовно їхнього переслідування відсутня.
Рішенням № 766-15 від 26.10.2015 року, з посиланням на норму абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», пункту 6.5 розділу VІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 року № 649, Державна міграційна служба України відмовила у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Сирії ОСОБА_2.
Не погоджуючись з рішенням Державної міграційної служби України, позивач звернувся з позовом до суду.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2016 року по справі № 815/6932/15 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 26.10.2015 року № 766-15, зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути матеріали особової справи громадянина Сирії ОСОБА_2 № 2015ОD0110 з прийняттям відповідного рішення відповідно до ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за заявою ОСОБА_2 від 20 квітня 2015 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного рішення суду, 11.05.2016 року Державною міграційною службою України прийнято рішення № 29-16, яким зобов'язано Головне управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України від 26.10.2015 року № 766-15.
За результатами розгляду особової справи заявника № 2015OD0110, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області 22.01.2018 року складено висновок про доцільність відмовити громадянину Сирії ОСОБА_2 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Рішенням Державної міграційної служби України від 06.03.2018 року № 85-18 висновок ГУ ДМС України в Одеській області підтримано, відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку з відсутністю умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
28.08.2018 року позивач отримав повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області за № 466 від 03.04.2018 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС України від 06.03.2018 року № 85-18.
Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу та задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України від 06.03.2018 року № 85-18, яким ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняте ДМС без врахування ситуації, яка склалася в Сирії в результаті озброєного конфлікту та свідчить про реальну загрозу життю та свободі позивача у разі повернення його до цієї країни, з огляду на що таке рішення не відповідає міжнародним принципам та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на викладене.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколом 1967 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Колегія суддів зазначає, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту «A» статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто, таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.
В свою чергу, згідно п.п. 4, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
З матеріалів справи вбачається, що під час співбесіди в Управлінні позивач вказував, що в Сирії йому загрожує реальна небезпека, він побоюється за своє життя і не може виїхати до Сирії, оскільки в Сирії часто відбуваються бойові дії, всюди стріляють і любого можуть вбити, шиїти переслідують сунітів. Позивач вказував, що повернутись до Сирії він не може через війну в країні. Позивач зазначав, що його можуть вбити тільки через те, що він суніт, а також можуть бути застосовані до нього тортури з боку держави просто так без його вини. Крім того, позивач посилався на те, що не може повернутися до країни громадянської належності через побоювання зазнати примусового призову до збройних сил в умовах внутрішнього конфлікту.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно наголошено, що в рішенні відповідача відсутні доводи, які б спростували можливість стати жертвою переслідувань в разі повернення позивача до Сирії.
Водночас, згідно вимог ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Колегія суддів зазначає, що у грудні 2012 року Управління Верхового Комісара ООН опублікувало Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку, в яких зазначається, що Міжнародний Комітет Червоного Хреста вважає конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. У документі наводяться подробиці впливу конфлікту на гуманітарну ситуацію та ситуацію з правами людини, зокрема, дітей та палестинських біженців. У результаті напруженої ситуації, що склалася у Сирії, УВКБ ООН вважає, що більшість її громадян, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття «біженець» за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист.
Крім того, 22.10.2013 року Управління Верхового Комісара ООН опублікувало оновлену редакцію документа «Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку» зі змісту якого вбачається, що після опублікування попередньої редакції вказаних Рекомендацій збройний конфлікт в Сирії продовжує загострюватися, в результаті чого вибухнула масштабна гуманітарна криза. УВКБ ООН, як і раніше наголошує, що більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття «біженець» за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист. Також, у документі дається перелік вразливих груп осіб, серед яких, зокрема, особи, що ухиляються від військової служби, палестинські біженці, групи національних меншин.
Також, за змістом пп. 2, 4 Рекомендацій УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку від 27.10.2014 року (ІІІ редакція) на даний момент майже всі райони країни (Сирії) охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного; ця ситуація посилюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. За наявними даними, до квітня 2014 кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту, перевищила 191 тисяч осіб. Найбільше число документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамаск, далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дераа і Хама.
У п. 31 вказаних Рекомендацій УВКБ зазначає, що у світлі розвитку подій і зміни обставин в Сирії, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці «на місці» (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.
Відповідно до п. 34 вказаних Рекомендацій УВКБ ООН, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з Сирією держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами Сирії, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності.
За інформацією з сайту http://www.refworld.org.ru/docid/538867284.html, у Сирії з початку 2014 жертвами повітряних ударів, нанесених урядовими силами по позиціях повстанців у місті Алеппо на півночі країни, стали близько двох тисяч осіб.
Окрім того, у доповідях Генерального секретаря про виконання резолюцій 2139(2014), 2165(2014), 2191(2014), 2258(2015) Ради Безпеки ООН вказується, що на всій території Сирійської Арабської Республіки триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля. Зокрема, відзначаються військові дії у муфахазі Алеппо та у муфахазах Дамаск, Латакія.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, станом на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, згідно офіційної позиції УВКБ ООН державам - членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.
Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.
Також, у рішенні по справі «С.К. проти Росії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що гуманітарна ситуація і обстановка в області безпеки, а також характер і динаміка військового конфлікту в Сирії помітно посилилися в період між прибуттям С.К. в Росію в жовтні 2011 року і виданням наказу про його висилку в лютому 2015 року; також можна простежити погіршення ситуації з часу наказу до відхилення клопотання заявника про надання притулку. За наявними даними, незважаючи на угоду про припинення вогню, яка була підписана в лютому 2016 року, сторони конфлікту продовжують використовувати методи ведення війни, які можуть призвести до жертв серед цивільного населення. Це підтверджують повідомлення і про хаотичні обстріли і напади на цивільне населення.
При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що уряд не обґрунтував свій аргумент, що безпека С.К. буде гарантована тим, що його вишлють в Дамаск, і що він також буде в безпеці при переїзді в своє рідне місто або іншу частину Сирії. Уряд не надав будь-якого підтвердження, що для С.К. в Дамаску буде забезпечений достатній рівень безпеки або що він зможе виїхати з Дамаска в безпечний регіон Сирії.
Водночас, відповідачем взагалі не взято до уваги інформацію по країні походження позивача, що суперечить рішенню суду про скасування попередньо прийнятого відповідачем рішення про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.
Так, скасовуючи попереднє прийняте відповідачем рішення про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, суд у справі № 815/6932/15 наголошував на необхідність при розгляді заяви позивача врахувати наведені обставини щодо ситуації по країні походження позивача.
Не врахування відповідачем рішення суду у справі № 815/6932/15 є порушенням ст. 14 КАС України, згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Також, колегія суддів вважає безпідставним висновок апелянта про те, що позивач не пов'язує свої особисті проблеми з загальними проблемами в аспекті критичного стану в Сирії, оскільки позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом саме побоюваннями повертатися до вказаної країни.
Крім того, спростовуючи доводи апелянта, колегія суддів наголошує, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що незважаючи на те, що позивач прибув в Україну через півроку після початку збройного конфлікту у Сирії з метою навчання, це не спростовує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як біженець або особа, яка потребує додаткового захисту.
Також, колегія суддів наголошує, що в даному випадку судовим рішенням у справі № 815/6932/15, що набрало законної сили, було скасовано попередньо прийняте відповідачем рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду щодо ситуації в країні походження позивача.
Проте, відповідачем повторно було прийнято рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, без урахування наведених висновків суду у справі № 815/6932/15.
На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного рішення про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верхового Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 16.04.2019 р.
Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Л.В. Стас
Суддя: І.О. Турецька