15 квітня 2019 року м. Дніпросправа № 280/4417/18
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.11.2018 року (суддя Кисіль Р.В.) в адміністративній справі №280/4417/18 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості,-
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії позивачу на підставі ухвали суду із збільшенням пенсії, передбаченої ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість зі збільшенням пенсії, передбаченої ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2017 по справі №336/7959/16-а за період з 30.06.2016 по 01.09.2018 у розмірі 31177,95 грн.; зобов'язати відповідача встановити збільшення до пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.09.2018 у розмірі 1976,63 грн. без застосування двоскладової формули.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.11.2018 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на виконання постанови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2017 по справі №336/7959/16-а та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 по справі №336/7959/16-а відповідач повинен був збільшити пенсію позивачу на 15 % від заробітку, а не від мінімального розміру пенсії, як це зазначено в листі відповіді відповідача №430/Ч-1 від 15.08.2018. Таким чином, пенсія позивача з липня 2016 року повинна була збільшитись на 629,00 грн., а з 01.10.2017 повинна збільшитись на 1976,63 грн. Проте відповідач не виконав вимоги вищезазначених судових рішень та не зробив позивачу перерахунок та виплату пенсії відповідно до ч.2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Справа судом апеляційної інстанції розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1, є особою, яка потерпіла від наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, що підтверджується посвідченням серія А №124537, виданим 02.08.2012 та має статус ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС, перебуває на обліку в Шевченківському об'єднаному УПФУ в Запорізькій області та з 10.08.1999 року отримує пенсію за віком.
Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2017 у справі №336/7959/16-а, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2017 року, визнано незаконною відмову Шевченківського об'єднаного УПФУ м. Запоріжжя у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 у відповідності до п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов'язано здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 з 30 червня 2016 року у відповідності до п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 20-21).
03 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського об'єднаного УПФУ м. Запоріжжя із заявою про здійснення позивачу перерахування пенсії за віком з 30.06.2016 року, відповідно до п.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та виплати заборгованості у відповідності до постанови Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2017 у справі № 336/7959/16-а.
Листом №33/Ч-1 від 25.01.2018 року Шевченківське об'єднане УПФУ м. Запоріжжя повідомило про зменшення розміру пенсії позивача у зв'язку з її перерахунком у відповідності до п.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», через що перерахунок, є недоцільним, оскільки станом на 30.06.2016 року розмір пенсії у попередньому розрахунку більший за розмір який буде після перерахунку.
Не погодившись з даною відповіддю позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з вимогами: визнати незаконними дії Шевченківського об'єднаного УПФУ м. Запоріжжя в частині застосування двоскладової формули при перерахунку пенсії ОСОБА_1 згідно із постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2017; зобов'язати Шевченківське об'єднане УПФУ м. Запоріжжя здійснити перерахунок і виплату позивачу пенсії відповідно до постанови суду від 13.06.2017, без застосування двоскладової формули з розрахунку за кожний повний рік страхового стажу понад 20 років пенсія повинна збільшуватися на 1 % розміру пенсії.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2018 по справі №808/1156/18 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2018 у справі №808/1156/18 залишено без змін.
27.08.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою в якій просив сплатити заборгованість зі збільшення пенсії, передбаченої ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 30.06.2016 по 01.09.2018 у розмірі 31177,95 грн.; встановити збільшення до пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.07.2017 в розмірі 01.10.2017 у розмірі 1976,63 грн. без застосування двоскладової формули (а.с. 13).
Листом №430/Ч-1 від 15.09.2018 року Шевченківське об'єднане УПФУ м. Запоріжжя повідомило про зменшення розміру пенсії у разі її перерахунку у відповідності до п.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з чим, є недоцільним, оскільки станом на 30.06.2016 року розмір пенсії у попередньому розрахунку більший за розмір який буде після можливого перерахунку.
Вважаючи зазначені дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав.
Дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає за можливе погодитись з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні вимог адміністративного позову з огляду на наступне.
Статтею 5 КАС України втсановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
За правилами ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Отже, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Як зазначено вище, предметом позову у цій справі є протиправність дій відповідача, вчинених під час виконання рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 13.06.2017 року у справі № 336/7959/16-а, яке набрало законної сили.
Тобто, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом і спір фактично стосується належного виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх обєднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Згідно із вимогами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно з положеннями ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що процесуальним законом встановлений певний порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, і цей порядок передбачає звернення позивача (стягувача) до суду відповідно до статті 383 КАС України, а не з новим позовом фактично про зобов'язання виконати таке судове рішення.
Тобто, якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси то він повинен був звернутись до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправним рішення дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Як встановлено під час розгляду справи, що на виконання зазначеного вище рішення відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивачу, тобто вказане рішення фактично виконане відповідачем.
Отже, враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що спірні відносини щодо вчинення перерахунку пенсії позивача фактично вирішені рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 13.06.2017 року у справі № 336/7959/16-а, яке набрало законної сили, і перейшли до стадії виконання судового рішення, але позивачем під час розгляду справи, як судом першої інстанції так і апеляційним судом не було надано будь-яких належних письмових доказів щодо звернення вказаного рішення суду до виконання, як у добровільному так і у примусовому порядку, натомість відповідачем під час розгляду цієї справи судом першої інстанції надано докази стосовно здійснення ним перерахунку пенсії позивачу на виконання рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 13.06.2017 року у справі № 336/7959/16-а, що свідчить про те, що у випадку коли особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, не погоджується з діями суб'єкта владних повноважень - відповідача, вчинених ним на виконання рішення суду, зазначеними вище нормами чинного процесуального законодавства, зокрема положеннями ст.383 КАС України встановлено певний порядок захисту прав такої особи-позивача та регламентовано певну послідовність дій, які необхідно вчинити для зобов'язання відповідача виконати належним чином рішення суду, яке набрало законної сили і є обов'язковим для виконання.
При цьому, як свідчать матеріали справи, позивач, посилаючись на неправомірність дій відповідача при виконанні рішення суду звертається до суду з новим адміністративним позовом.
Крім того, в поданій апеляційній скарзі позивачем також зазначено про подання саме нової позовної заяви.
Враховуючи те, що позивач зазначаючи про протиправність дій відповідача при виконанні ним судового рішення звернувся до суду з позовною заявою, в той час як положеннями ст.383 КАС України встановлено інший порядок вирішення такого питання, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обрання позивачем невірного способу захисту порушеного права.
Тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси то він повинен був звернутись до суду в порядку ст.383 КАС України із заявою про визнання протиправним рішення дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, при розгляді позову щодо належного виконання окремого судового рішення в іншій справі.
Крім того, апеляційний суд вважає, що суд не має права зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення фактично про те ж саме, оскільки цим порушуються норми КАС України, яким передбачено вирішення цих питань в порядку статей 249 та 383 КАС України, тобто шляхом винесення судом окремої ухвали.
Крім того, проводити перерахунок пенсії позивача з урахуванням положень ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є недоцільним, оскільки розмір пенсії не збільшується, а призведе до суттєвого зменшення її розміру, тому якщо внаслідок перерахунку розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується у попередньому розмірі. Предметом позову у цій справі є протиправність дій відповідача, вчинених в ході виконання рішення суду, тобто, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення. Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси то він повинен був звернутись до суду в порядку ст.383 КАС України.
У зв'язку з вказаним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання належного виконання зазначеного вище судового рішення, то відповідно ним неправильно обраний спосіб захисту свого порушеного права.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу залишає без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки справа відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. 6-9,242,243,308,311,315,316,321,322,325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.11.2018 року в адміністративній справі №280/4417/18- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повний текст постанови складено 15.04.2019 року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя С.В. Білак
суддя В.А. Шальєва