16 квітня 2019 р.Справа № 2040/6940/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Тацій Л.В.,
Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2018, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків, повний текст складено 11.12.2018 по справі № 2040/6940/18
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Управління Державної міграційної служби України в Київській області
про скасування наказу, -
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Управління Державної міграційної служби України в Київській області, в якому просив: скасувати пункт 6 (з підпунктами 6.1, 6.2, 6.3) наказу Державної міграційної служби України №350 від 27.12.16.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 позов задоволено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, вважає, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд дійшов помилкових висновків, які призвели до невірного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини, що мають значення для справи. Вказує, що з заявою щодо видачі посвідки на постійне проживання в Україні позивач звернувся в 2003 році, тобто з пропуском шести місяців з дня набрання чинності Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року, як то передбачено абзацом четвертим пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» вказаного Закону.
Розгляд справи здійснювався з урахуванням приписів ч.4 ст.229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що що позивач, ОСОБА_1, народилася ІНФОРМАЦІЯ_3, є громадянкою Соціалістичної Республіки В'єтнам (а.с.15-16).
З 1990 р. проживає в Україні та 18.01.2005 позивачу оформлено та видано посвідку на постійне проживання в Україні.
07.07.2011 позивачу ВГІРФО УМВС України в Харківській області на підставі висновку від 18.01.2005 знову оформлено та видано посвідку на постійне проживання в Україні, серія ХР номер 23913 (а.с.14).
У позивача на території України народилися двоє дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4, батьком яких є громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам - ОСОБА_6. Згодом дитина позивача ОСОБА_5 стала громадянином України.
У зв'язку із зверненням громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 щодо отримання громадянства дитині головним спеціалістом ГУДМС у Харківській області здійснена перевірка наявності підстав для отримання посвідки, в ході якої були опрацьовані матеріали особової справи №218202 про залишення на постійне проживання в Україні громадянки СРВ ОСОБА_1.
Висновком від 07.11.2017 скасовано рішення ВГІРФО УМВС України в Харківській області від 18.01.2005 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці СРВ ОСОБА_1 та посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 18.01.2005 та НОМЕР_2 від 07.07.2011, видані на ім'я громадянки СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано неправомірно виданими та вилучено(а.с.22-23).
На підставі висновку від 07.11.2017 прийнято рішення від 07.11.2017, яким громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну (а.с.21).
Листом від 27.02.2018 р. повідомлено адвоката позивача, що за обліками ГУ ДМС України в Харківській області значиться громадянка СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, якій 07.11.2017 рішенням ГУ ДМС України в Харківській області скасовано дозвіл на імміграцію в Україні на підставі п.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001, у зв'язку з вказаним посвідка визнана неправомірно виданою.
Рішення відносно позивача прийнято на підставі висновку про результати перевірки матеріалів щодо правомірності документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 від 07.11.2017(а.с.20).
Не погоджуючись з рішенням та висновком від 07.11.2017 р. позивач звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2018 р. (справа №820/3175/18) адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та висновку - залишено без задоволення (а.с.32-34).
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2018 зупинено провадження по справі №820/3175/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та висновку до набрання законної сили судовим рішенням по справі №2040/6940/18.
При цьому, судом встановлено, що рішення ГУ ДМС України в Харківській області від 07.11.2017, яким скасовано дозвіл на імміграцію в Україні та посвідка визнана неправомірно виданою, прийнято з урахуванням того, що позивачу надано дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання в Україні на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», тобто як дружині іммігранта. Проте, Наказом ДМС України №350 скасовано посвідку на постійне проживання в Україні р. СРВ ОСОБА_6 (померлий чоловік позивача) у зв'язку з порушенням абз.4 п.4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", а громадянин СРВ ОСОБА_6 не вважається таким, що має дозвіл на імміграцію в Україну, тобто не є іммігрантом.
Таким чином, оскаржуваний у даній справі Наказ слугував підставою для скасування ГУ ДМС України в Харківській області позивачу дозволу на імміграцію в Україні від 18.01.2005.
Наказ ДМС України № 350 від 27.12.2016 не був оскаржений чоловіком позивача, який помер 23.03.2006, тобто наказ Державної міграційної служби України №350 від 27.12.16 прийнятий відносно чоловіка позивача більше, ніж через десять років після його смерті, але саме цей наказ слував підставою для прийняття рішення відносно позивача.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржуваним наказом порушуються права позивача.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, виходячи з такого.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання. Підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у частині шістнадцятій статті 4 цього Закону, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб.
Згідно зі статтею 16 цього Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України "Про імміграцію", в редакції чинній станом на червень 2004 року, особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Абзацом четвертим пункту 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ передбачено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.
Відповідно до розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ, цей Закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування.
Так, 07 липня 2001 року вказаний Закон опубліковано у виданні "Урядовий кур'єр" № 119.
Відповідно до пункту 2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 15 липня 2013 року № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 серпня 2013 року за № 1335/23867, рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, скасовуються наказом Голови ДМС України повністю або в окремій частині. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС України, визнаються недійсними та підлягають вилученню.
Аналіз наведених правових норм дають підстави для висновку, що посвідка на постійне проживання видається у разі отримання дозволу на імміграцію.
При цьому, іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року посвідка на постійне проживання в Україні видається без оформлення дозволу на імміграцію у разі звернення із заявою про видачу вказаної посвідки протягом шести місяців з дня набрання чинності Законом України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ.
Враховуючи, що Закон України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ опубліковано 07 липня 2001 року у виданні "Урядовий кур'єр" № 119, отже цей Закон набув чинності 07 серпня 2001 року.
Судом встановлено, що видача посвідки на постійне проживання ОСОБА_6 здійснювалась відповідно до абз. 4 п. 4 розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про імміграцію», згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
ОСОБА_6 не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, при цьому Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07.06.2001, передбачав набуття дозволу на імміграцію позивачем в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І ОСОБА_6, в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію, надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.
При наданні у 2004 році ОСОБА_6 посвідки на постійне місце проживання в Україні, УДМС України в Київській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалось положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявлено та надано посвідку на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 02.06.2004 р.
З моменту документування ОСОБА_6 посвідкою на постійне проживання не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтованого скасування дозволу на імміграцію.
За такого правового врегулювання та обставин справи колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про незаконність пункту 6 (з підпунктами 6.1, 6.2, 6.3) наказу Державної міграційної служби України №350 від 27.12.16.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 по справі № 820/1863/17.
Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 250, 308, 310, п. 1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 по справі № 2040/6940/18- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Тацій
Судді А.М. Григоров З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 16.04.2019 року