Справа № 161/14488/18
Провадження № 2/161/841/19
03 квітня 2019 року місто ОСОБА_1
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Філюк Т.М.
за участю секретаря судового засідання Бортнюк А.В.
представника позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним - ОСОБА_2І
представника відповідача з первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3
представника відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» - ОСОБА_4
представника третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, публічного акціонерного товариства «Дельтабанк», акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору другий відділ державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції у Волинській області, ОСОБА_5, ОСОБА_9 про звільнення майна з-під арешту, зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7, публічного акціонерного товариства «Дельтабанк», акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору другий відділ державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції у Волинській області, ОСОБА_5, ОСОБА_9 про звільнення майна з-під арешту,
12 вересня 2018 року позивач ОСОБА_7 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_8, ПАТ «Дельтабанк», АК КБ «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору другий відділ державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції у Волинській області, ОСОБА_5, ОСОБА_9 про звільнення майна з-під арешту.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 31.05.2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_8 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11162647000. З метою забезпечення виконання зобов'язань по вищевказаному кредитному договору між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_8 31.05.2007 року укладено договір іпотеки № б/н, зареєстрований в реєстрі за № 1390 згідно умов якого ОСОБА_8 та ОСОБА_7 передали в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру № 49, загальною площею 65, 1 кв.м., житловою площею 38, 2 кв.м., що належить їм на праві спільної сумісної власності та знаходиться за адресою: Волинська обл., м.Луцьк, пр.Молоді, 3б/49.
16.03.2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу майнових прав за Кредитним договором № 11162647000 від 31.05.2007 року та договір купівлі-продажу майнових прав за Іпотечним договором № б/н від 31.05.2007 року. Таким чином, ОСОБА_5 набув статус нового кредитора та виступає іпотекодержателем майна, переданого в іпотеку. 20.03.2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 було укладено попередній договір про намір укладення договору купівлі - продажу нерухомого майна, а саме, однокімнатної квартири № 49, загальною площею 65, 1 кв.м., житловою площею 38, 2 кв.м., що належить ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності та знаходиться за адресою: Волинська обл., м.Луцьк, пр.Молоді, 3б/49.Однак, як стало відомо, на вищевказане майно, що перебуває в іпотеці ОСОБА_5, накладено арешти. Вказує, що вона, як іпотекодавець, разом із ОСОБА_5, як іпотекодержателем, дійшли згоди щодо добровільної реалізації заставного майна і часткового погашення заборгованості за кредитним договором. Заборгованість ОСОБА_8 перед позивачем станом на 16.03.2018 року становить 3 768 615, 25 грн. Вартість предмету іпотеки згідно експертного висновку про вартість об'єкта оцінки станом на 27.04.2018 року складає 478 400, 00 грн., що є меншою за суму заборгованості за Кредитним договором.
Враховуючи вищевикладене просить звільнити з-під арешту нерухоме майно, на яке Другим відділом державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 ГТУЮ у Волинській області було накладено арешти на підставі наступних постанов:
- постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження: ВП № 39495079, виданої 08.09.2014 року старшим державним виконавцем Шпіруком В.Ю., накладено арешт на все нерухоме майно, крім квартири, що знаходиться за адресою: м.Луцьк, пр.Молоді, 13б/13 (номер запису обтяження: 6926083, зареєстровано 08.09.2014 року);
- постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження: ВП № 49099701, виданої 26.10.2015 року заступником начальника ОСОБА_10, накладено арешт на все нерухоме майно в межах суми 48 052, 04 грн. (номер запису обтяження: 12004310, зареєстровано 11.11.2015 року);
- постанови про арешт майна боржника: ВП № 53765085, виданої 13.04.2017 року головним державним виконавцем Капітан М.В., накладено арешт на все нерухоме майно в межах суми боргу 101 183, 50 грн. (номер запису обтяження: 20009209, зареєстровано 18.04.2017 року).
16 листопада 2018 року відповідач ОСОБА_8 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_7, ПАТ «Дельтабанк», АТ КБ «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору другий відділ державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції у Волинській області, ОСОБА_5, ОСОБА_9 про звільнення майна з-під арешту.
Вимоги зустрічного позову обґрунтовує аналогічно із вимогами первісного позову. Вказує, що однокімнатна квартира № 49, загальною площею 65, 1 кв.м., житловою площею 38, 2 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська обл., м.Луцьк, пр.Молоді, 3б/49, яка перебуває в іпотеці, належить їй та позивачу за первісним позовом ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності. Зазначає, що із іпотекодержателем ОСОБА_5, дійшли згоди щодо добровільної реалізації заставного майна і часткового погашення заборгованості за кредитним договором, однак на вищевказане майно накладено арешти.
Враховуючи вищевикладене просить звільнити з-під арешту нерухоме майно, на яке Другим відділом державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 ГТУЮ у Волинській області було накладено арешти на підставі наступних постанов:
- постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження: ВП № 39495079, виданої 08.09.2014 року старшим державним виконавцем Шпіруком В.Ю., накладено арешт на все нерухоме майно, крім квартири, що знаходиться за адресою: м.Луцьк, пр.Молоді, 13б/13 (номер запису обтяження: 6926083, зареєстровано 08.09.2014 року);
- постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження: ВП № 49099701, виданої 26.10.2015 року заступником начальника ОСОБА_10, накладено арешт на все нерухоме майно в межах суми 48 052, 04 грн. (номер запису обтяження: 12004310, зареєстровано 11.11.2015 року);
- постанови про арешт майна боржника: ВП № 53765085, виданої 13.04.2017 року головним державним виконавцем Капітан М.В., накладено арешт на все нерухоме майно в межах суми боргу 101 183, 50 грн. (номер запису обтяження: 20009209, зареєстровано 18.04.2017 року).
Ухвалою від 29 листопада 2018 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_7, публічного акціонерного товариства «Дельтабанк», акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору другий відділ державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції у Волинській області, ОСОБА_5, ОСОБА_9 про звільнення майна з-під арешту до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, публічного акціонерного товариства «Дельтабанк», акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору другий відділ державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції у Волинській області, ОСОБА_5, ОСОБА_9 про звільнення майна з-під арешту та об'єднано дані позовні вимоги в одне провадження.
Представник позивача ОСОБА_7- ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав вимоги первісного позову та не заперечував щодо задоволення вимог зустрічного позову.
Представник відповідача ОСОБА_8 - ОСОБА_3 в судовому засіданні вимоги зустрічного позову підтримав з підстав у ньому зазначених та не заперечував щодо задоволення вимог первісного позову.
Представник відповідача АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_4 заперечував щодо задоволення вимог первісного та зустрічного позовів. Вказував,що правовідносини, які виникли на підставі договору іпотеки, а також інші правовідносини, пов'язані з іпотечними, в тому числі щодо звільнення іпотечного майна з-під арешту, є похідними від кредитних правовідносин, а тому слід відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі. Крім того, вважає, що договір відступлення права вимоги, укладений між ОСОБА_5 та ПАТ «Дельтабанк» за своєю природою є договором факторингу, що свідчить про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, як кредитора та іпотекодержателя.
Представник третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_6 не заперечував щодо задоволення вимог первісного та зустрічного позовів.
Представник відповідача другого відділу Державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції у Волинській області та третя особа ОСОБА_9 у судове засідання не з'явились з невідомих суду причин, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Заяв, клопотань, відзиву на позовну заяву від останніх на адресу суду не надходило.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що первісний та зустрічний позов підлягають до задоволення в повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
У відповідності до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Із матеріалів справи вбачається, що 31 травня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_8 був укладений кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11162647000, відповідно до умов якого банк зобов'язувався надати позичальникові кредитні кошти в сумі 50000 дол. США, а позичальник зобов'язувалася прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит (а.с.8-10).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 31 травня 2007 року між банком з однієї сторони і ОСОБА_8 та ОСОБА_7 з другої сторони був укладений договір іпотеки, предметом якого виступала однокімнатна квартира № 49, загальною площею 65,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, проспект Молоді, 3б та належить на праві спільної сумісної власності іпотекодавцям ОСОБА_8 та ОСОБА_7 (а.с. 17).
На підставі договорів купівлі-продажу майнових прав №319/К за кредитним договором № 11162647000 від 31.05.2007р. і додатками до нього та купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором від 31.05.2007р. ПАТ «Дельта Банк» передав у власність ОСОБА_5 майнові права, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, а також ПАТ «Дельта Банк» як первісний іпотекодержатель передав (відступив) право вимоги за іпотечним договором, внаслідок чого відбулася зміна кредитора у зобов'язанні іншою особою (відступлення права вимоги) (а.с.20-21).
Як вбачається з матеріалів справи № 161/6766/18 за позовом ОСОБА_5 до відповідачів: ОСОБА_8, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Другий відділ ДВС ГТУЮ у Волинській області, ОСОБА_7, про звільнення майна з-під арешту, дослідженої у судовому засіданні, постановою державного виконавця від 08.09.2014 року було накладено арешт на нерухоме майно, крім квартири, що знаходиться за адресою м. Луцьк пр. Молоді,13б/13, яке належить ОСОБА_8 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке їй належить. Крім того, на підставі постанови державного виконавця від 26.10.2015 року накладено арешт на все майно ОСОБА_8 у межах суми звернення стягнення 48052,04 грн. та заборонено здійснювати його відчуження. 13 квітня 2017 року постановою державного виконавця накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_8 в межах суми боргу 101183,50 грн.
Також, вищезазначене підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 11.09.2018 року, згідно даної довідки арешти накладені постановою старшого державного виконавця Другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції ОСОБА_11 від 08.09.2014 року (ВП № 39495079), номер запису про обтяження 6926083; постановою заступника начальника Другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції ОСОБА_10 від 26.10.2015 року (ВП №49099701), номер запису про обтяження 12004310; постановою головного державного виконавця Другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції ОСОБА_12 від 13.04.2017 року( ВП № 53765085), номер запису про обтяження 20009209 (а.с. 26 -28).
Згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Згідно ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Згідно ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими.
Згідно з ч.3 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги, яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Згідно вимог ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення з-під арешту.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду від 07 червня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_8, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Публічного акціонерного товариства «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Другий відділ державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 територіального управління юстиції у Волинській області, ОСОБА_7 про звільнення майна з арешту було відмовлено. Постановою апеляційного суду від 23 серпня 2018 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 червня 2018 року залишено без змін.
Також судом встановлено, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 досягнуто згоди щодо реалізації заставного майна і погашення заборгованості за кредитним договором. Зокрема, між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 укладено попередній договір купівлі продажу однокімнатної квартири № 49, загальною площею 65,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, проспект Молоді, 3б (а.с. 35-37).
Частиною 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: 1) передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, установленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, установленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».
Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» визначає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Порядок скасування арешту, накладеного в межах виконання рішення, встановлений статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 5 ЦПК України передбачає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, встановлений ст. 16 ЦК України, однак, зважаючи на аналіз положень вказаної норми закону, він не є вичерпним.
Згідно ч. 2 ст. 5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів та ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при здійсненні правосуддя має керуватись принципом верховенства права у контексті Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (ЄКПЛ) і практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), які слід застосовувати судам при розгляді справ як джерело права відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Накладений та не знятий арешт на майно ОСОБА_8 та ОСОБА_7 виключає можливість добровільного врегулювання погашення заборгованості за рахунок реалізації іпотечного майна.
Таким чином, арешти майна перешкоджають реалізації прав позивача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовами, щодо виконання зобов'язання за кредитним договором, зокрема, вирішення питання щодо реалізації предмета іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору купівлі-продажу, а можливості захисту прав та законних інтересів сторін в іншому порядку, ніж судовому, відсутні.
Суд окремо вважає за необхідним зазначити, що сторони не можуть в іншому порядку, ніж шляхом звернення до суду з цими позовами, захистити свої права та законні інтереси.
Щодо заперечень представника відповідача АТ КБ «Приватбанк» щодо звільнення майна з під арешту слід зазначити наступне.
Частинами 6, 7 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Згідно ст. 14 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.
Зі змісту ст. 3 Закону України "Про іпотеку" вбачається, що у разі, якщо належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше накладення арешту для забезпечення реального виконання рішення суду щодо задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд повинен приймати рішення про звільнення з-під арешту іпотечного майна.
При цьому не має підстав відмовляти у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв'язку з відсутністю факту реального порушення забезпеченого іпотекою зобов'язання боржником на момент пред'явлення відповідної вимоги. Факт порушення основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя й не пов'язується з його існуванням, а отже, і порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.
Отже, законом встановлений пріоритет іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок майна, яке перебуває в іпотеці. ОСОБА_5 як обтяжувач з вищим пріоритетом, встановленим Законом України «Про іпотеку», володіє переважним та першочерговим правом на отримання задоволення своїх вимог .
У ч.4 ст.10 ЦПК і ст.17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою, та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ зазначав, що п.1 ст.6 конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18.07.2006 №63566/00, §23).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Враховуючи вищевикладене, та з урахуванням тієї обставини, що в іншому порядку, ніж шляхом звернення до суду з цими позовами, захистити свої права та законні інтереси неможливо, аналіз зібраних по справі доказів та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення вимог первісного та зустрічного позовів.
Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 18, 19, 42, 81, 82, 141, 263-265 ЦПК України , ст.ст. 15, 16, 572,575, 589 ЦК України, ст.ст. 59,60 ЗУ «Про виконавче провадження», ст.ст. 1, 3, 5, 33,36-38 Закону України «Про іпотеку» ,ст. 14 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», суд,-
Первісний та зустрічний позови задовольнити.
Звільнити нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: м.Луцьк, пр..ОСОБА_12, 3б, кв. 49, з-під арештів, накладених постановою старшого державного виконавця Другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції ОСОБА_11 від 08.09.2014 року (ВП № 39495079), номер запису про обтяження 6926083; постановою заступника начальника Другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції ОСОБА_10 від 26.10.2015 року (ВП №49099701), номер запису про обтяження 12004310; постановою головного державного виконавця Другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції ОСОБА_12 від 13.04.2017 року( ВП № 53765085), номер запису про обтяження 20009209.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_7 (місце проживання: пр.-т. ОСОБА_12, 3б/49 м. Луцьк);
Відповідач: ОСОБА_8 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_1);
Відповідач: ПАТ «Дельта Банк» (місцезнаходження : 01014, м.Київ, бул.Дружби Народів, 38; код ЄДРПОУ 34047020);
Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ 14360570);
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: другий відділ державної виконавчої служби ОСОБА_1 територіального управління юстиції у Волинській області ( місцезнаходження: 43021, м. Луцьк, вул.Винниченка, 27а; код ЄДРПОУ 35041370);
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 (44671, с. Годомичі, Маневицький район, Волинська область; РНОКПП НОМЕР_2);
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_9 ( місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2; РНОКПП НОМЕР_3).
Дата складення повного тексту рішення - 11 квітня 2019 року.
Суддя
Луцького міськрайонного суду ОСОБА_13