08 квітня 2019 р. м. ХарківСправа № 2040/7473/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Гуцала М.І.,
Суддів: Бенедик А.П. , Донець Л.О. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2018, головуючий суддя І інстанції: Чудних С.О. (повний текст складено 20.11.18) по справі № 2040/7473/18
за позовом ОСОБА_1
до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області треті особи - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", ОСОБА_5
про зобов'язання зняття арешту та заборони відчуження майна,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вимогами про зняття арешту та заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, які накладені постановою від 18.09.2012 головного державного виконавця Ленінського відділу ДВС Харківського міського управління юстиції ОСОБА_3 (далі - відповідач) у виконавчому провадженні № 34342920, реєстраційний номер обтяження: 13010562.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 позов було задоволено.
Не погодившись з таким судовим рішенням третя особа, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - Банк), подала апеляційну скаргу з вимогами про скасування рішення суду та прийняття нового про відмову у задоволенні позову. В обгрунтування заявлених вимог стверджує про відсутність підстав для зняття арешту, оскільки державний виконавець діяв у спосіб та межах наявних у нього повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження». Додатково заявник апеляційної скарги вказує на порушення норм процесуального права, зокрема, щодо помилковості визначення характеру спору як публічно-правового, що є підставою для закриття провадження у справі.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, проте в судове засідання не з'явились. Розгляд справи в суді апеляційної інстанції відбувався за відсутності сторін, з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь обставин справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог поданої позивачем апеляційної скарги з огляду на наступне.
В ході судового розгляду було встановлено, що 18.09.2012 відповідачем було відкрито виконавче провадження № 34342920 з примусового виконання виконавчого напису № 1274, виданого 08.11.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_4 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ "Дельта-Банк" (а.с. 112).
Того ж дня, 18.09.2012, відповідачем прийнята постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 114).
Після вчинення дій з розшуку арештованого майна відповідач дійшов висновку про відсутність визначеного виконавчим документом майна, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, що зумовило прийняття ним 19.03.2015 постанови про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с. 121).
Належність майна, зазначеного у виконавчому написі, іншій особі підтверджується наданою копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 25.02.2011, укладеного року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відносно трьохкімнатної квартири АДРЕСА_3, житловою площею 58,0 кв.м., загальною площею 96,5 кв.м. (а.с. 11).
Право власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано за позивачем у встановленому порядку 03.03.2011 (а.с. 13).
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що арешт накладено на майно, що не належало боржнику - ОСОБА_5, а позивачу, ОСОБА_1, який має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження таким майном шляхом зняття арешту з належної йому квартири. Оскільки питання щодо прийняття рішення про зняття арешту віднесений до компетенції саме органів виконавчої служби, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача скасувати арешт накладений на майно позивача, відповідно до статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на момент повернення виконавчого документу).
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, зважаючи на вимоги діючого на час спірних правовідносин сторін законодавства та фактичні обставини справи.
На час здійснення відповідачем виконавчих дій у виконавчому провадженні № 34342920 діяв Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХIV (далі - Закон № 606-ХIV).
Відповідно до Закону № 606-ХIV, зокрема ч. 2 ст. 17, примусове виконання виконавчих написів нотаріусів здійснювали державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби, державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах (далі - державні виконавці).
Відповідно до ст. 25 Закону № 606-ХIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, державним виконавцем було відкрито виконавче провадження з дотриманням норм діючого на той час законодавства.
Згідно ст. 57 Закону № 606-ХIV, арешт на майно боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, в тому числі шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Таким чином, дії відповідача з винесення 18.09.2012 постанови про накладення арешту на майно в результаті відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанні виконавчого напису нотаріуса були вчинені у межах та у спосіб наявних у нього повноважень з метою забезпечення реального виконання виконавчого документу.
Статтею 47 Закону № 606-ХIV передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Позивачем не оскаржується правомірність прийняття відповідачем 19.03.2015 постанови про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 6 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-ХIV, а зазначається про бездіяльність державного виконавця щодо недотримання ним вимог ч. 2 ст. 50 Закону № 606-ХIV.
Обов'язки державного виконавця щодо зняття арешту з майна передбачені у ч. 1 ст. 50 Закону № 606-ХIV: у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно
боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Отже, наслідки завершення виконавчого провадження, у тому числі зняття арешту з майна боржника, можуть бути застосовані лише у випадку закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Тобто, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі ч. 1 ст. 47 Закону № 606-ХIV не передбачає застосування наслідків завершення виконавчого провадження, встановлених ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідна правова позиція щодо застосування таких норм права викладена у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 по справі № 826/2464/16.
Таким чином, колегія суддів констатує обгрунтованість доводів апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке призвело до помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову, що зумовлює застосування наслідків апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, передбачених у п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України.
Щодо доводів апеляційної скарги про наявність підстав для закриття провадження у справі.
Колегія суддів вважає їх необгрунтованими, оскільки предметом спірних правовідносин є надання оцінки правомірності діям (бездіяльності) державного виконавця в ході примусового виконання виконавчого припису нотаріуса за позовом особи, яка не є стороною виконавчого провадження, що зумовлює виключну адміністративну юрисдикцію такого спору.
За правилами ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 2.06.2016
№ 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), який діяв на час звернення позивача до суду, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Висновки щодо належності до розгляду саме в порядку адміністративного судочинства по суті заявлених позовних вимог до виконавця щодо примусового виконання виконавчого напису нотаріуса неодноразово висловлювались у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 20.03.2019 по справі № 821/197/18.
В той же час, колегія суддів звертає увагу позивача на положення ч. 1 ст. 60 Закону № 606-ХIV, які залишилися незмінними у ч. 1 ст. 59 Закон № 1404-VIII, згідно яких особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Проте, вирішення такого спору відповідає приписам ЦПК України, а тому має вирішуватися за позовами до стягувача у порядку цивільного судочинства, оскільки спір є пов'язаним з невиконанням зобов'язання за кредитним договором третьою особою, ОСОБА_5 (яка теж має бути залучена в якості співідповідача у такій цивільній справі), та вчиненням у зв'язку із цим виконавчого напису нотаріуса.
Відповідна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.06.2018 по справі № 826/3401/17, від 22.08.2018 по справі № 658/715/16-ц, від 13.03.2019 у справі № 815/2969/16, від 22.01.2019 у справі № 820/1992/17.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що у цій справі, яка переглядається в апеляційному порядку, предметом спору є виключно правомірність дій (бездіяльності) державного виконавця за наслідками прийняття ним 19.03.2015 постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, а не встановлення (підтвердження) права власності позивача на арештоване майно. Розгляд таких позовних вимог не позбавляє позивача права на звернення до суду з відповідними вимогами за захист свого права власності в порядку цивільного судочинства, в ході якого може бути підтверджено його право власності на арештоване майно з встановленням відповідних ефективних способів захисту порушеного права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів, зважаючи на вимоги п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги про скасування судового рішення та прийняття нового про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2018 року по справі № 2040/7473/18 скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, треті особи - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", ОСОБА_5 про зобов'язання зняття арешту та заборони відчуження майна.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)М.І. Гуцал
Судді(підпис) (підпис) А.П. Бенедик Л.О. Донець
Повний текст постанови складено 16.04.2019.