16 квітня 2019 року справа №200/207/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача ОСОБА_1, суддів Ястребової Л.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Великоновосілківського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 р. у справі № 200/207/19-а (головуючий І інстанції Шинкарьова І.В.) за позовом ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2Д.) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області (далі - відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті страхових виплат за період з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року та зобов'язати нарахувати та виплатити страхові виплати з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року позов задоволено, а саме: визнано протиправною бездіяльність управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області у невиплаті щомісячних страхових виплат ОСОБА_2 за період з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року; зобов'язано управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 щомісячні страхові виплати за період 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року.
Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що з червня 2016 року припинена виплата страхових виплат позивачу у зв'язку із закінченням строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Позивач в період з травня 2016 року по липень 2018 року до Маріупольського міського відділення із заявою про відновлення страхових виплат не звертався.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, що підтверджено копією пенсійного посвідчення (а.с. 11).
Відповідно до пред'явленої довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 24 жовтня 2018 року серія 12ААБ № 300542, позивачу встановлена група інвалідності “перша” (а.с. 14).
Відповідно до довідки від 09 липня 2018 року № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: Донецька обл., Великоновосілківський район, село Старомлинівка, вулиця Ялинська, буд. 1 (а.с. 13).
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування Великоновосілківське відділення листом № 01-05/1588 від 20 грудня 2018 року, позивачу повідомлено, що страхові виплати з 01 березня 2016 року нараховувались та виплачувались Маріупольським міським відділенням. З серпня 2018 року позивач перебуває на обліку у Великоновосілківському відділенні, як внутрішньо переміщена особа, нарахування та виплати щомісячних страхових виплат проводяться у повному обсязі у розмірі 4707,91 грн. щомісячно на особливий рахунок. Несплачений період страхових внесків становить з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року, який буде сплачений на умовах окремого порядку, визначеного КМУ (а.с. 16).
Маріупольське відділення управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області листом № 05-46/03-499 від 05 лютого 2019 року повідомлено Великоновосілківському відділенню управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області про те, що ОСОБА_2 були нараховані та сплачені щомісячні страхові виплати за період з серпня 2014 року по травень 2016 року. Проведено перерахунок за 2014 рік. З 01 червня 2016 року страхові виплати позивачу припинені у зв'язку із закінченням терміну дії довідки (а.с. 30).
Позивач перебуває на обліку у Великоновосілківському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
Згідно довідки Великоновосілківського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецької області від 28 січня 2019 року за вихідним № 01-05/124 про доходи ОСОБА_2 зазначено, що він одержує щомісячні страхові виплати у розмірі 4797,91 грн. з серпня 2018 року по січень 2019 року включно (а.с. 29).
Рішення з припинення страхової виплати позивачеві за спірний період відповідачем суду першої інстанції не було надано.
Суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою надано постанову від 06 червня 2016 року № 0546/20167/20167/9 про припинення з червня 2016 року виплати позивачу щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, у зв'язку з закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи (а.с.64). Відповідачем не надано доказів надіслання вказаної постанови позивачу та не наведено обґрунтованих підстав неможливості подання вказаної постанови при розгляді справи в суді першої інстанції.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, суд виходить з такого.
Спірним у справі є правомірність невиплати позивачеві страхових виплатам за період з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини 7 статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною 1 статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина 5 статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці” .
За положеннями пункту 3 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються ОСОБА_3 Міністрів України.
Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що він відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 10 вказаної статті 7 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Частиною 1 статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
Матеріалами справи підтверджується, що страхові виплати припинено у зв'язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Водночас, ст. 46 Закону №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не встановлено.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхових виплат. В той же час, Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не встановлює жодних випадків для припинення виплати страхових виплат для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи,
Суд зазначає, що підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат. Постанова КМУ № 365 не є законом, а є підзаконними нормативно-правовими актом, який має нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем.
За вимогами статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти ОСОБА_3 Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян ОСОБА_3 Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 р. у справі N 826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 р. та ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою ОСОБА_3 Міністрів України від 08.06.2016 р. N 365.
Суди дійшли до висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою ОСОБА_3 Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови ОСОБА_3 Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.
Крім того, зміна місця проживання або тимчасова відсутність за місцем проживання після призначення виплат, у розумінні статті 46 Закону № 1105, не може вважатися належної підставою для припинення виплати та невиплаті недоодержаних позивачем сум.
Так, стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За положенням статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
На захист прав позивача також діє норма частини 7 ст. 47 Закону №1105-XIV, за якою , як зазанчелось, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Суд вважає за необхідне зазначити, що у рішенні від 8 липня 2004 року Ілашку та інші проти Молдови та Росії ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У рішенні від 26 червня 2016 по справі «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі «ОСОБА_4 Греції та інші проти Греції» заява № 25701/94, п.п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).
Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи страхових виплат, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
З урахуванням викладеного суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що відповідач, не виплачуючи страхові виплати позивачу за період з червня 2016 року по липень 2018 діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому правомірно задоволено позов.
Стосовно посилання апелянта на порушення позивачем строку звернення до суду з позовною заявою, суд зазначає наступне.
За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Суд зазначає, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини є Закон № 1105.
Відповідно до ч. 4,7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці” .
Згідно з матеріалами справи, призначені страхові виплати виплачувались позивачу щомісяця до червня 2016 року, після чого її виплата була припинена, та поновлено з серпня 2018 року.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем фактично не було повідомлено позивача про існування рішення про відмову (припинення) виплати страхових виплат за період з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року, позивач перебував і перебуває на обліку у відповідача, як інваліда І групи.
Крім того, матеріали справи свідчать, що позивач неодноразово звертався до відповідача з заявами щодо не нарахування належних виплат, та позивач про відмову відповідача у виплаті належних йому сум страхових виплат за період з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року дізнався з листів відповідача лише у 2018 році. Враховуючи зазначене позивач з позовною заявою звернувся з дотриманням строку звернення до суду.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Великоновосілківського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 р. у справі № 200/207/19-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 р. у справі № 200/207/19-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати підписання та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 16 квітня 2019 року.
ОСОБА_5 ОСОБА_1
Судді І.Д. Компанієць
ОСОБА_6