16 квітня 2019 року справа №360/193/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:судді-доповідача ОСОБА_1, суддів Сіваченка І.В., Блохіна А.А., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 р. у справі № 360/193/19 (головуючий І інстанції К.Є. Петросян), яке складене в повному обсязі 13 лютого 2019 року в м.Сєвєродонецьку Луганської області, за позовом ОСОБА_2 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, апелянт), в якому просив визнати неправомірними дії Рубіжанського ОУПФУ Луганської області щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 04.12.2018 та зобов'язати Рубіжанське ОУПФУ Луганської області здійснити перерахунок та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 04.12.2018 згідно з довідкою ТУ ДСА в Луганській області від 12.12.2018 №2073/18-Вих.
В обґрунтуванні позову зазначив, що ОСОБА_2 з 30.03.2017 перебуває на обліку в Рубіжанському ОУПФУ Луганської області, отримує щомісячне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% суддівської винагороди.Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192- VІІІ. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат». Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453- VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192- VІІІ, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Згідно довідки ТУ ДСА в Луганській області від 12.12.2018, суддівська винагорода ОСОБА_2 складає з 04.12.2018 42288,00 грн, у тому числі: посадовий оклад - 26430,00 грн, доплата за вислугу років 60% - 15858,00 грн.
12.12.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання з 04.12.2018 відповідно до довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданої ТУ ДСА в Луганській області 12.12.2018 за №2073/18-Вих.
Однак, згідно відповіді відповідача від 21.12.2018 №389/Т-14 позивача повідомлено про відсутність підстав для інших перерахунків суддям у відставці.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 04.12.2018 згідно довідки ТУ ДСА в Луганській області від 12.12.2018 неправомірними, позивач звернувся до суду.
Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовив.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за №200/14891 затверджено Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України визначено, що перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться саме з 01 числа місяця, наступного за місяцем, у якому змінилися розміри складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення Постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1, а не рішення Конституційного суду України рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018. Вважає що перерахунок грошового утримання повинен бути здійснений з 04.12.2018 року а не з 01 січня 2019 року.
Усі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України,суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2В,ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на даний час є суддею у відставці, що підтверджується посвідченням судді у відставці № 02678 (а.с. 9-12).
Позивач з 30.03.2017 перебуває на обліку в Рубіжанському ОУПФУ в Луганській області як отримувач щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 88% від суми заробітної плати, визначеної Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на підставі розпорядження від 04.04.2017 №506.
12.12.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання з 04.12.2018 відповідно до довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданої ТУ ДСА в Луганській області 12.12.2018 за №2073/18-Вих (а.с.13-12).
Листом від 21.12.2018 №389/Т-14 Рубіжанське ОУПФУ Луганської області повідомило позивача, що згідно зави ОСОБА_2 від 13.08.2018 зроблено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача з 01.08.2018, інших перерахунків суддям у відставці законодавством України наразі не передбачено (а.с.15).
Натомість, як убачається з матеріалів справи, Рубіжанським ОУПФУ в Луганській області згідно розпорядження від 21.01.2019 №909170167191 здійснено перерахунок довічного грошового утримання суддям у відставці з 01.01.2019 з урахуванням наданої позивачем довідки від 12.12.2018 №2073/18-Вих (а.с.29).
Новий розмір пенсії та заборгованість за січень 2019 року нараховано та на час розгляду справи виплачено позивачу у лютому 2019 року, що підтверджується довідкою Рубіжанського ОУПФУ Луганської області (а.с.41).
На час розгляду справи відповідачем вже самостійно здійснено перерахунок довічного грошового утримання ОСОБА_2 як судді у відставці з 01.01.2019 з урахуванням довідки ТУ ДСА в Луганській області від 12.12.2018 №2073/18-Вих (а.с.29).
Суд перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що останню необхідно хзадовольнити, а рішення суду першої необхідно скасувати, а позовні вимоги задовольнити.
Так, частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на момент призначення позивачеві довічного грошового утримання) визначено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки ІНФОРМАЦІЯ_2 і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 135 вказаного Закону суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Суд зазначає, що 21 липня 2018 року опублікований Закон України від 15 травня 2018 року № 2415-VIII "Про ефективне управління майновими правами право власників у сфері авторського права і (або) суміжних прав".
Цим законом внесені зміни до Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", зокрема в абзаці другому пункту 3 розділу ІІ слово та цифри "1600 гривень" замінено словами та цифрами "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року".
Отже, дію цього Закону поширено на правовідносини, що виникли до набрання чинності цим нормативно-правовим актом, а саме: починаючи з 01 січня 2017 року.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2018 року становить 1762 гривні.
З огляду на зазначене, з 01 січня 2018 року посадовий оклад суддів встановлюється, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1762 гривні, а тому саме з цієї дати зміна грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, є підставою для проведення перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3, ч. 10 ст.133 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» у редакції Закону України від 12.02.2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".
Визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме:
- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у звязку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у звязку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;
- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у звязку з обовязковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;
- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у звязку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішення Конституційного Суду України є обовязковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
З огляду на зазначене, нарахування суддівської винагороди відповідно вказаного рішення повинно здійснюватися з 04 грудня 2018 року.
Як вбачається з матеріалів справи 12.12.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання з 04.12.2018 відповідно до довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданої ТУ ДСА в Луганській області 12.12.2018 за №2073/18-Вих (а.с.13-12).
Згідно з розпорядження від 21.01.2019 №909170167191 здійснено перерахунок довічного грошового утримання суддям у відставці з 01.01.2019 з урахуванням наданої позивачем довідки від 12.12.2018 №2073/18-Вих (а.с.29)., у перерахунку за грудень 2018 року фактично відмовлено. (а.с.17)
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи має керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти, чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно до ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і Законами України. Матеріальне забезпечення суддів, в тому числі суддів у відставці, та гарантії їх соціального захисту є одним із складових елементів принципу незалежності суддів.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення, зокрема у рішеннях: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99 (справа про фінансування суддів), від 20 березня 2002 року № 5рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність судців як складову їхнього статусу), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), від 03 червня 2013 року №3рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 (справа про щомісячне довічне утримання суддів у відставці).
Відповідно до п. 7 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 р. №8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. В цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/20П вказав на неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 зазначено, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку із досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).
В абз.2 п. 7 рішення від 03.06.2013 року №3-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на щомісячне довічне грошове утримання не може бути звужене встановленням обмеження в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що знижує досягнутий рівень гарантій незалежності судців, суперечить вимогам ч. 1 ст. 126 Конституції України.
Конституційний Суд України в Рішенні від 08.06.2016 року № 4-рп/2016 визначив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
Згідно з п. 3 рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 року № 4-рп/2016, щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон Про статус суддів від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку судців і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
У Рекомендації Комітету ОСОБА_3 Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12 зазначено:оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці (пункт 54).
Додаткові до конституційних гарантій незалежності суддів визначені також у п. 8 ч. 4 ст. 48 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»), згідно якої незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї (ч. 5).
При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (ч. 6).
Відповідно до статті 133 вказаного Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 7 липня 2010 року суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Так, спеціальними нормами закону, який регулює питання призначення щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, чітко визначено склад суддівської винагороди, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, до якого не входить матеріальна допомога на оздоровлення.
Крім того, відповідач не оскаржує право позивача на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці на підставі змін внесених Рішенням Конституційним Судом України від 04.12.2018 року, але фактично відмовився здійснити вказаний перерахунок лише за грудень 2018 року.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що відповідач не вірно тлумачить норми Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав".
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно відмовив у здійсненні позивачу, перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 04.12.2018 року по 31.12.2018 рік.
Згідно Конституції України, а саме статті 151-1, ст.151-2, ст.152 - Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано. Рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обовязковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
На підставі викладеного, суд зазначає, що право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці у позивача виникло з 04.12.2018 року, з прийняттям Рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15), що відповідає вимогам ст.19, 92 Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
При цьому відповідно до пункту 4 розділу ІІ Порядку № 3-1 закріпленощо перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з 01 числі місяця, наступного за місяцем, у якому змінилися розміри складових суддівської винагороди судді, який працюює за відповідною посадою.
Суд апеляційної інстанції вважає, що зазначена норма визначає строк саме для Пенсійного органу коли такий перерахунок необхідно здійснити а перерахунок сум повинен здійснюватися з моменту коли таке право виникло.
З огляду на викладене, варховуючи, що Рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 набрало чинності 04 грудня 2018 року суд апеляційної інстанції вважає, що дії Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області в частині відмови ОСОБА_2 у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання за період з 04 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року вчинені з порушенням частини другої статті 19 Конституції України та не відповідають вимогам частини другої статті 2 КАС України.
Пунктом 4 частини 1 статті 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції важає, що суд першої інстанції при вирішенні справи дійшов висновку з порушенням норм матеріального права. При таких обставинах апеляційна скарга підлягає задоволенню. Постанову суду першої інстанції необхідно скасувати а позовні вимоги задовольнити.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд апеляційної інстанції присуджує позивачу відшкодування судових витрат зі сплати судового збору, які підтверджені квитанцією про сплату судового збору на суму 768,40 грн. (а.с.3) та 1152,60 грн. (а.с.53), за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 1921 грн.
Керуючись статями 309, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 р. у справі № 360/193/19- задовольнити.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 р. у справі № 360/193/19 - скасувати.
Прийняти нове судове рішення.
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати неправомірними дії Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 з 04.12.2018року по 31.12.2018 року.
Зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області здійснити перерахунок та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 з 04.12.2018 року по 31.12.2018 року згідно з довідкою ТУ ДСА в Луганській області від 12.12.2018 №2073/18-Вих.
Стягнути з Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (код ЄДРПОУ 41245565, вул. Студентська, буд. 35а, м. Рубіжне,Луганська область,93009) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, вул.Будівельників, 30а, м. Рубіжне,Луганська область,93012) сплачений судовий збір в сумі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) гривня.
Повне судове рішення складено та підписано 16 квітня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.О.Шишов
Судді І.В.Сіваченко
ОСОБА_4