16 квітня 2019 року справа №360/3879/18
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
суддів: Казначеєва Е.Г.
ОСОБА_1
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Чиркін С.М.) від 20 грудня 2018 року (повний текст рішення складено 20 грудня 2018 року) у справі № 360/3879/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність щодо зупинення нарахування та виплати пенсії за вислугу років, зобов'язання поновити нарахування та здійснити виплату пенсії за вислугу років з жовтня 2014 року.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року позовні вимоги задоволено, визнано протиправною бездіяльність щодо зупинення нарахування та виплати пенсії за вислугу років; зобов'язано відновити нарахування та виплату пенсії з листопада 2014 року.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач зазначив, що згідно Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затв. Постаною КМУ від 08.06.2016 року №365, соціальні виплати припиняються у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Крім того, за інформацією, отриманою з неурядової організації, що займається дослідженням ознак злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку «Миротворець» позивач є співробітником органів МВС ЛНР.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач є пенсіонером за вислугу років, про що свідчить пенсійне посвідчення від 22.11.1999 року Серії П №237426 (а.с.12).
Позивач перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганської області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» по лінії МВС.
Листом № 4059/03-03 від 29.03.2018р. відповідач повідомив, що у зв'язку з тимчасовою зміною місцезнаходження головного управління паперові пенсійні справи залишились за старою адресою в м. Луганську, а нарахування та виплата пенсії здійснюється згідно електронної бази даних. Відповідно до електронної бази даних позивач зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто на території, яка тимчасово не контролюється українською владою. З документами для поновлення пенсійних виплат, як внутрішньо переміщеній особі, в тому числі із заявою про відкриття рахунку в установі «Ощадбанк», позивач до органів Пенсійного Фонду не звертався, у зв'язку з чим нарахування та виплату пенсії зупинено, останній місяць виплати - жовтень 2014 року. Отже, підставою для припинення виплати пенсії є не набуття позивачем статусу внутрішньо переміщеної особи і відсутність його особистого звернення до Управління Пенсійного фонду України (а. с. 13).
У відзиві ГУПФУ в Луганській області зазначено, що позивач перебуває на обліку в головному управлінні як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262 - XII. Останній виплатний місяць - жовтень 2014 року. Нарахування та виплату пенсії Позивачу в цей період здійснював Пенсійний фонд України за наявними в електронному вигляді даними. Розмір виплаченої в жовтні 2014 року пенсії складав - 3680,71 грн.
Наведені обставини сторонами не оспорюються. Спірним питанням є правомірність призупинення позивачеві виплати пенсії з листопада 2014 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, не може бути підставою для невиплати позивачу пенсійних виплат.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.
З 22.11.2014р. набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Зокрема, відповідно до статті 7 цього закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Згідно статті 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 pоку N 2262-XII (далі Закон №2262), законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058 (далі - Закон № 1058) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За приписами статті 52 Закону № 2262 пенсіонерам з числа військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
Іншим особам, які мають право на пенсійне забезпечення згідно з цим Законом, пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України через установи відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" за місцем фактичного проживання пенсіонера на підставі відповідних документів, що оформляються органом Пенсійного фонду України.
Виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.
За бажанням пенсіонера доставка пенсії може здійснюватися через підприємства зв'язку за місцем його фактичного проживання незалежно від реєстрації місця проживання.
Переказ пенсії поштою або доставка її за місцем фактичного проживання пенсіонера здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
У відповідності до вимог статті 53 Закону № 2262 пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок посвідчення і строк дії якої визначається законодавством.
Статтею 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно частини 1 якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що наведеною нормою визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії.
Водночас, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що за змістом частини 1 статті 47 Закону № 1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Тобто, виходячи з приписів наведеної норми, пенсія виплачується за місцем фактичного проживання пенсіонера.
Як встановлено судом, у місті Луганськ, в якому проживає позивач, органи державної влади не здійснюють свої повноваження. На думку колегії суддів, це позбавляє відповідача можливості здійснювати позивачеві виплату пенсії.
Колегія суддів вважає, що поновлення виплати пенсії, у спірних правовідносинах, вимагає від позивача вчинення додаткових дій, зокрема, звернення із заявою про поновлення виплати пенсії до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, яка подається пенсіонером особисто або його законним представником.
Як встановлено судом, позивач із заявою про поновлення виплати пенсії та документами про фактичне місце проживання до відповідача не звертався.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно задоволено позов.
Колегія суддів також зазначає, що позивач не позбавлений права на отримання пенсії на підконтрольній органам державної влади України території.
Посилання суду першої інстанції на постанову ОСОБА_3 Верховного ОСОБА_2 від 20 вересня 2018 року у справі №243/3505/16-ц (провадження №14-271цс18) колегія суддів вважає помилковим, оскільки в цій справі викладені правові позиції з питань виплати щомісячних страхових виплат згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» №1105.
Суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку необхідно застосовувати практику ЄСПЛ, яка полягає в тому, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено “справедливий баланс” між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі “Беєлер проти Італії” (Beyeler v. Italy) [GC], заява № 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I).
Щодо справедливого балансу, визначеному в рішеннях ЄСПЛ, колегія суддів зазначає, що у ситуації, яка склалася в окремих територіях Луганської та Донецької областях України, на які не розповсюджується влада України, застосування урядом заходів з метою ідентифікації осіб, які отримують пенсію, не є свавільним та відповідає справедливому балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами основоположних прав конкретних осіб.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що у цій справі позивач особисто процесуальні документи не підписував, в суд не з'являвся. У позові зазначена адреса м.Луганськ, яке знаходиться на тимчасово неконтрольованій території.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 704,80 грн. до ухвалення судового рішення в даній справі.
Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо стягнення з позивача судового збору у розмірі 704,80 грн. на користь державного бюджету України.
Керуючись статтями 23, 33, 139, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі №360/3879/18 - задовольнити.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі №360/3879/18 - скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо зупинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_2 за вислугу років, зобов'язання Головне Управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити нарахування та здійснити виплату пенсії ОСОБА_2 за вислугу років з жовтня 2014 року - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, 91023, АДРЕСА_1) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 копійок.
Повне судове рішення складено 16 квітня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 16 квітня 2019 року та може бути оскаржена до Верховного ОСОБА_2 протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Т.Г. Гаврищук
Судді Е.Г. Казначеєв
ОСОБА_1