16 квітня 2019 р.Справа № 520/9510/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Тацій Л.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2018, головуючий суддя І інстанції: Панченко О.В., м. Харків, повний текст складено 04.12.18 по справі № 520/9510/18
за позовом ОСОБА_1
до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова
про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просив:
- визнати неправомірними дії Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, які полягають у відмові здійснити перерахунок ОСОБА_1 пенсії за вислугу років в розмірі 90 відсотків, призначеної згідно зі ст.50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 №1789- XII, відповідно до поданої заяви від 23.08.2018 р. та довідки про заробітну плату станом на грудень 2017 року, яка видана Прокуратурою Харківської області 22.08.2018 року за №19-3107 вих.-18;
- скасувати рішення Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова від 23.08.2018 р. №34;
- зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії, згідно статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” №1789-ХІІ від 05.11.1991р. (в редакції, чинній на момент призначення пенсії), на підставі додатково поданих документів наданих Прокуратурою Харківської області за довідкою про заробітну плату №19-3107 вих. 19 від 22.08.2018 року за аналогічною посадою (начальник відділу прокуратури Харківської області), яка складає 51958 грн. 38 коп., в тому числі: оклад 7750,0 грн., надбавка за класний чин 2400,0 грн., надбавка за вислугу років 2325,0 грн., надбавка за особливо важливі завдання 8732,50 грн., щомісячна премія 30750,88 грн. та провести виплати з урахуванням отриманих сум починаючи з 01.12.2017 року;
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2018 позов задоволено частково.
Скасовано рішення Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 23.08.2018 р. №34.
Зобов'язано Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Харкова провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії, згідно статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991р. (в редакції, чинній на момент призначення пенсії), на підставі додатково поданих документів, наданих Прокуратурою Харківської області за довідкою про заробітну плату №19-3107 вих. 19 від 22.08.2018 р. за аналогічною посадою (начальник відділу прокуратури Харківської області), та провести виплати з урахуванням отриманих сум, починаючи з 23.08.2018 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, вважає, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд дійшов помилкових висновків, які призвели до невірного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини, що мають значення для справи. Вказує, що перерахунок пенсії в розмірі 90% від заробітної плати не можливо здійснити, оскільки це не передбачено Законом України „Про прокуратуру”. Просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду м. Харкова від 04.12.2018, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання, призначеного на 16.04.2019 року, за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач з 2006 року перебуває на обліку в управлінні ПФУ та отримує пенсію, призначену та обчислену згідно Закону України "Про прокуратуру" в розмірі 90% від суми середнього заробітку за останньою займаною посадою начальника відділу прокуратури Харківської області.
Позивач 23.08.2018 звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015, якою підвищено посадові оклади працівників органів прокуратури та просив провести відповідний перерахунок пенсії.
Згідно оскаржуваного в даній справі рішення комісії з розгляду спірних питань при призначенні (перерахунку) пенсій Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 23.08.2018р. б/н (а.с. 14) позивачу в задоволенні його заяви відмовлено з посиланням на не визначення Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, а також враховуючи відсутність довідки про заробітну плату.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач оскаржив його до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу пенсія призначена до 01 січня 2016 року, а отже до розміру пенсії позивача не повинні застосовуватися обмеження максимального розміру пенсії, які визначені абзацом шостим частини п'ятнадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 (в редакції Закону України № 911-VIII від 24.12.2015 та Закону України від 02.03.2015 N 213-VIII). Відповідач підчас судового розгляду справи не довів наявність обґрунтованих причин для відмови в перерахунку пенсії позивачу.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, виходячи з наступного.
Колегія суддів звертає увагу, що предметом спору у даній справі є оцінка правомірності дій відповідача щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії, призначеної йому згідно Закону № 1789-ХІІ.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом № 1789-ХІІ.
Зокрема, ст. 50-1 цього Закону, за якою позивачу призначено пенсію, визначено, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (ч. 13 цієї статті).
Відповідно до ч. 18 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховувались у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.
Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII внесені зміни до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, зокрема ч. 18 викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».
15.07.2015 набув чинності ОСОБА_2 України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.
Відповідно до Розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII положення Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (крім окремих статей) визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.
Таким чином, на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії ч. 13 та ч. 18 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, які регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.
Згідно з ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 13 Розділу ХІІІ Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.
На час звернення позивача за перерахунком пенсії Кабінетом Міністрів України нормативно-правовий акт, яким визначено умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, прийнято не було, що в кінцевому випадку призвело до виникнення даного спору.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції , колегія суддів звертає увагу, що для вирішення спору необхідно з'ясувати: а) чи має позивач право на перерахунок раніше призначеної пенсії; б) чи відбулось звуження обсягу існуючих прав позивача внаслідок зміни законодавства, що регулює порядок перерахунку раніше призначених пенсій; в) чи є бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації права громадян на перерахунок пенсії, втручанням у права людини, передбачені ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів вважає, що наведені зміни до законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, який був йому гарантований ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ при призначені пенсії, а лише покладають визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури на Кабінет Міністрів України.
Тобто, особи, яким пенсія призначена відповідно до Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, з набранням чинності Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII не втратили право на перерахунок раніше призначених пенсій.
Відповідно до ст. 22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначено, що згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
У Рішенні № 1-42/2011 від 26.12.2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване ст. 48 Конституції України.
На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників Конституційний Суд України вказав і у Рішенні від 19.06.2001 № 9-рп/2001, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.
Крім того, у Рішенні від 08.10.2008 № 20-рп/2008 Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим… встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував також положення актів міжнародного права.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в ч. 3 ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У контексті спору колегія суддів дійшла висновку, що у зв'язку з втратою чинності нормативно-правовими актами, які передбачали право на перерахунок пенсії у разі підвищення заробітної плати працюючим прокурорським працівникам, не відбулось звуження обсягу існуючого права позивача на отримання пенсії. Так само як і не було факту скасування чи звуження обсягу досягнутих прав за критеріями, зазначеними у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005. Відмова відповідача перерахувати пенсію не ставить під сумнів саму сутність змісту права на соціальний захист, оскільки наслідком відмови у перерахунку пенсії не було зменшення розміру отримуваної позивачем пенсії.
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у справі №711/6019/16-а за результатом перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 18.09.2017 на предмет неоднакового застосування норм матеріального права.
Так, Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 зробив висновок, що право на перерахунок пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку з урахуванням часу звернення до відповідного органу, а тому, зважаючи, що на час звернення позивача за перерахунком розміру пенсії такої підстави для перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій як збільшення розміру заробітної плати на законодавчому рівні не встановлено, а Урядом будь-яких умов для перерахунку не визначено, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку, а тому відповідач, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За відсутності постанови Уряду щодо умов та порядку перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури (як це було передбачено ч. 18 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, а потім - ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII), у пенсійного органу немає законодавчо-визначених підстав та правового механізму для їх перерахунку.
За відсутності постанови Уряду щодо умов та порядку перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури (як це було передбачено ч. 18 ст. 501 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, а потім - ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII), в пенсійного органу немає законодавчо-визначених підстав та правового механізму для їх перерахунку.
Враховуючи наведене, з 01 грудня 2015 року - початку застосування постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом № 1697-VII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у відповідача законних підстав для здійснення позивачу перерахунку пенсії, відповідно до ст. 50-1 Закону України від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру», оскільки положення цієї статті втратили чинність.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до переконання, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Крім того, колегія суддів зазначає, що у справі, що розглядається, право на перерахунок пенсії на час звернення позивача з відповідною заявою до пенсійного органу не передбачене законом. До того ж відповідач не може перебирати на себе повноваження Кабінету Міністрів України, яким не вчинені відповідні дії, а саме, не визначені умови та порядок перерахунку пенсій працівникам прокуратури.
Слід також зазначити, що зміни, внесені Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ до ч. 18 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ та до ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ, не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справах цієї категорії, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року справі №554/10889/16-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 711/6019/16-а), від 02 березня 2018 року у справах № 264/1617/17, № 761/21804/17, від 14 березня 2018 року у справі № 713/793/16 (К/9901/12389/18), від 15 березня 2018 року у справі № 372/2316/17 (К/9901/2953/17), від 11 квітня 2018 року у справі № 766/13021/16-а (К/9901/22165/18) та у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 296/4740/16-а (К/9901/32291/18).
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції при вирішенні даної справи враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом в аналогічних правовідносинах, викладену в рішеннях, що ухвалені в 2018-2019 роках.
Крім того, при розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 р., в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Також, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований й в рішеннях від 09.10.1979 р. у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 р. у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.
Згідно зі ст. 17 ОСОБА_2 України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів, враховуючи, що визначені вище обставини не були взяти до уваги при розгляді справи в суді першої інстанції, дійшла висновку про те, що правова позиція позивача та суду першої інстанції щодо наявності підстав для перерахунку пенсії за вислугу років, призначеної згідно зі ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 є помилковою.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до вимог ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення.
З урахуванням того, що відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2018 по справі № 520/9510/18-скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_2 ОСОБА_4
Повний текст постанови складено 16.04.2019 року