11 квітня 2019 р. Справа №480/82/19
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Соколова В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Заіченко А.М.,
представника відповідача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/82/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_2Р.) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Сумській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у Сумській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-13240-17.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що є пенсіонером за вислугу років, тому у неї відсутній обов'язок щодо сплати єдиного внеску.
Ухвалою суду від 11.01.2019 позов було залишено без руху, оскільки поданий з порушенням вимог ст. 161 КАС України, а саме не сплачено судовий збір.
Ухвалою суду від 31.01.2019 відкрито провадження у справі, розгляд проводиться за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві (а.с.24-28) та зазначила, що позивачу пенсія призначена за вислугу років, а не за віком, вона не є інвалідом, та не досягла віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (60 років) станом на дату вступу в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (01.01.2017), за яким передбачена обов'язкове визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання прибутку у звітному році або окремому місяці звітного року, а отже, позивач не є особою, яка звільняється від сплати єдиного внеску згідно ст. 4 Закону №2464.
Суд, заслухавши представника відповідача, перевіривши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 23.04.2012 була зареєстрована фізичною-особою підприємцем.
З 25.11.2003 позивачу призначена пенсія за вислугу років як працівнику освіти, відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
07.11.2018 ГУ ДФС у Сумській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13240-17, в якій зазначено, що станом на 31.10.2018 у позивача є заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 15819,54 грн. (а.с.11).
У відзиві на позов відповідачем зазначено, що заборгованість виникла за період 2017 рік, перший-третій квартали 2018 року.
06.12.2018 ОСОБА_2 подано скаргу до ГУ ДФС у м. Києві на вказану вимогу, листом №84267/Ф/26-15-17-04-22 від 14.12.2018 скаргу залишено без розгляду, оскільки її розгляд не входить до компетенції ГУ ДФС у м. Києві (а.с.9-10).
Надаючи правову оцінку матеріалам справи, суд виходить з наступного.
Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ від 08.07.2010 (далі по тексту - Закон №2464) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 та п.п. 2.1.3 п. 2.1 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 №21-5, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частина 4 статті 4 Закону №2464 передбачає, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналіз викладених норм свідчить про те, що від сплати єдиного внеску звільняються особи за таких умов: якщо отримують пенсію за віком, або є особами з інвалідністю та отримують пенсію відповідно до закону або соціальну допомогу, або досягли віку встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Отже, законом передбачено три різних умови, наявність однієї з яких дає пільги особам щодо сплати єдиного внеску.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи позивачу призначена пенсія за вислугу років згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення" (а.с.13).
При цьому, пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист, про що зазначено у першому абзаці пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
За змістом вказаних законів та у відповідності з висновком, якого дійшов Конституційний Суд України в своєму рішенні від 26 листопада 2013 року №1-14/2013 (№11-рп/2013), право на пенсію за віком особа набуває не лише після досягнення загально визначеного пенсійного віку чи пенсійного віку, встановленого спеціальним законодавством, а також у разі дострокового виходу на пенсію за певних обставин (п. 2.1 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що "пенсіонер за віком" - це особа, яка набуває право на отримання пенсії не лише після досягнення загально визначеного пенсійного віку, а також після досягнення віку, встановленого спеціальним законодавством, і у разі дострокового виходу на пенсію за певних обставин.
Згідно із абзацами першим та другим пункту 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Так, ст. 2 Закону №1788 визначено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом (за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років).
Умови призначення пенсій за вислугу років передбачені ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії за вислугу років) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років незалежно від віку.
Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що особи, яким пенсії призначені зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", є пенсіонерами за віком, і це відповідає Прикінцевим положенням Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-ІV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно правової позиції, що висловлена Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.10.2011 у справі «Щокін проти України» (заява №23759/03) та від 07.07.2011 у справі «Серков проти України» (заява №39766/05) в яких європейський суд з прав людини дійшов висновку, про те що, по-перше національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство допускало неоднозначне трактування.
Таким чином, позивач, будучи фізичною особою-підприємцем, якому призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" є пенсіонером за віком у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" і тому вона звільнений від сплати єдиного внеску при здійсненні підприємницької діяльності.
Зазначені висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного суду, що викладені в постанові від 22.10.18 у справі № 805/3092/16-а.
Разом з тим, 22.01.2019 позивачем до ГУ ДФС в Сумській області самостійно сформовано та подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску Форма № Д5 за 2018 рік в сумі 9828,72 (а.с.39-41).
Таким чином, позивачем задекларовано та узгоджено єдиний внесок за 2018 рік в сумі 9828,72 грн., однак станом на дату розгляду справи дана сума єдиного внеску позивачем сплачена не була.
Тому вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13240-17 від 07.11.2018 в частині визначення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 9828,72 грн. є обґрунтованою.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що оскаржена вимога №Ф-13240-17 від 07.11.2018 в частині визначення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 5990,82 грн., винесена відповідачем без врахуванням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При поданні позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 768,40 грн. за квитанцією від 28.01.2019 (а.с.5).
Таким чином, позивачу необхідно відшкодувати витрати зі сплати судового збору в сумі 291,00 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 262-263, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Сумській області №Ф-13240-17 від 07.11.2018 про сплату боргу (недоїмки) в частині визначення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 5990,82 грн.
В задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (вул. 8-го Березня, 14, с. Верхня Сироватка, Сумський район, Сумська область, 42351, РНОКПП НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору в сумі 291,00 грн. з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 39456414).
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 16.04.2019 року.
Суддя В.М. Соколов