Справа № 420/67/19
10 квітня 2019 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Соколенко О.М.
при секретарі судового засідання Любімовій О.Є.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Дем'янової Ю.Р. (за довіреністю),-
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження заяву представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу в частині, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
04 січня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 винагороди за тривалість безперервної військової служби за 20 календарних років у сумі 1686 грн.;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09 липня 2018 року № 107 в частині здійснення виплати на користь ОСОБА_1 щодо винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби в сумі 749,25 грн.;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 частину недоплаченої одноразової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у розмірі 843 грн. та інфляційних втрат на дату ухвалення судового рішення.
Ухвалою суду від 09.01.2019 року, судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України позовну заяву залишено без руху, та позивачу наданий десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду (з копією для відповідача).
17 січня 2019 року за вх. №1859/19 через канцелярію суду від позивача надійшов лист про усунення недоліків позовної заяви разом із уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (з копією для відповідача), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати підпункт 1 пункту 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09 липня 2018 року № 108, яким наказано здійснити виплату на користь ОСОБА_1 винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби в сумі 749,25 гривень.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити на користь ОСОБА_1 нарахування грошової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у розмірі 1686 гривень, що є 1,5 посадового окладу і окладу за військовим званням та виплату 843 гривень винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби з індексацією та врахуванням 843 гривень раніше проведених виплат.
Ухвалою суду від 22.01.2019 року судом продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви до 01.02.2019 року.
01 лютого 2019 року за вх. №3817/09 через канцелярію суду від позивача надійшов лист про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 року судом прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу в частині, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання по справі.
Ухвалою суду від 12.03.2019 року судом продовжено шістдесятиденний строк підготовчого провадження у справі №420/67/19 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання по даній адміністративній справі на 10 квітня 2019 року о 15 год. 00 хв.
03 квітня 2019 року за вх. №12069/19 через канцелярію суду від представника відповідача надійшла заява про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу в частині, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Вказана заява обґрунтована відповідачем тим, що відповідно до позовних вимог, предмет позову по даній справі пов'язаний безпосередньо з проходженням позивачем такого виду публічної служби як військова.
Військова частина НОМЕР_1 вважає, що позивачем пропущено строк звернення з даною позовною заявою до адміністративного суду, а відтак позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
На думку відповідача, для звернення до адміністративного суду з вказаним позовом позивачу відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України встановлюється місячний строк, оскільки даний позов стосуються проходження позивачем такого виду публічної служби як військова.
З посиланням на положення ч.1, ч.5 ст.122, ст.123 КАС України, відповідач зазначає, що залишення позову без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, може мати місце тільки при встановленні обставин щодо початку перебігу строку звернення до суду, зокрема, обставин, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, та з'ясування причин пропуску цього строку.
Так, як вказує військова частина НОМЕР_1 , однією з позовних вимог позивача є вимога про визнання протиправною відмови військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 винагороди за тривалість безперервної військової служби за 20 календарних років у сумі 1686 грн. Проте, позивач особисто у позовній заяві зазначив, що відповідь військової частини НОМЕР_1 від 09.11.2018 року № 1803, якою відмовлено у задоволенні заяви щодо невиплати винагороди за 20 років безперервної військової служби, в повному обсязі, отримав 22 листопада 2018 року. При цьому, як вказує відповідач, надіславши заяву до військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2018 щодо прийняття рішення про доплату винагороди, позивач «штучно» поновлював пропущений строк. А відтак, отримавши відповідь 22.11.2018, повинен був звернутися до суду не пізніше 22.12.2018 року.
Як стверджує відповідач, із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09.07.2018 року № 108, яким визначено здійснити виплату винагороди за тривалість безперервної військової служби за 20 календарних років, який у своєму позові ОСОБА_1 просить визнати протиправним та скасувати, останній ознайомився ще у відповідях військової частини від 05.09.2018 вих. №1444, 1445.
Отже, як стверджує відповідач, позивач дізнався про, нібито, порушення його прав ще у вересні 2018 року та не був позбавлений можливості вчасно звернутись до суду з даним адміністративним позовом, але звернувся до суду лише у січні 2019 року, тобто поза межами місячного строку, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України. При цьому, позивачем до суду не було надано жодних належних доказів поважності пропуску строку для звернення до адміністративного суду з даним адміністративним позовом, а обов'язковою умовою для залишення адміністративного позову без розгляду є не лише встановлення факту пропуску строку звернення до суду, а й відсутність підстав вважати, що такий строк пропущено.
У підготовчому засіданні 10.04.2019 року представник відповідача підтримала заяву про залишення позовної заяви без розгляду та просила суд її задовольнити.
Позивач у підготовчому засіданні 10.04.2019 року заперечував проти залишення його позовної заяви без розгляду, оскільки, по-перше, ним вживались заходи досудового врегулювання спору, а по-друге, позивач зазначив, що на спори щодо грошового забезпечення не поширюються строки звернення до суду, визначені ст.122 КАС України.
Розглянувши заяву представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу в частині, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що “стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права" ( рішення від 4 грудня 1995 року у справі “Белле проти Франції” Bellet v. France), Series A № 333-B, crop. 42, пункт 36).
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зазначеною статтею визначаються строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом з метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням.
Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до ч. 3, ч.4 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Предметом розгляду у даній справі є:
- правомірність прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09 липня 2018 року № 107 в частині здійснення виплати на користь ОСОБА_1 винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби в сумі 749,25 грн.;
- зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити на користь ОСОБА_1 нарахування грошової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у розмірі 1686 гривень, що є 1,5 посадового окладу і окладу за військовим званням та виплату 843 гривень винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби з індексацією та врахуванням 843 гривень раніше проведених виплат.
Таким чином, у даній справі предметом розгляду є питання наявності підстав для виплати на користь позивача частини недоплаченої одноразової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби.
В свою чергу, частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2013 року (справа № 21-389а13) дійшов висновку, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому суд повинен керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами, необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (п. 2.1 мотивувальної частини Рішення КСУ від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013).
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок №260).
Так, відповідно до п.2 Порядку №260, грошове забезпечення включає:
- щомісячні основні види грошового забезпечення;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:
- винагороди;
- допомоги.
Таким чином, винагорода за 20 років тривалості безперервної військової служби є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців.
Оскільки позовна заява містить вимогу, в тому числі, щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити на користь ОСОБА_1 нарахування грошової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у розмірі 1686 гривень, то, при вирішенні судом питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду потрібно керуватись ст.233 Кодексу законів про працю України, оскільки за своєю правою природою грошове забезпечення є різновидом оплати праці, а отже є тотожним поняттям «заробітної плати».
Таким чином, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Верховний суд у постанові від 13.03.2019 року по справі №807/363/18 зазначив: «…Щодо висновків судів про незастосування у випадку, що розглядається, норм положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України з огляду на формулювання позовних вимог інших, ніж стягнення заробітної плати, Верховний Суд зауважує, що норми цієї статті, слід тлумачити в більш широкому розумінні, а саме в сенсі відсутності строкових обмежень для звернення до суду з позовом з приводу належної працівникові заробітної плати».
Суд зазначає, що частина 5 статті 122 КАС України, якою встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, є загальною нормою, оскільки вона прямо не передбачає строк звернення до суду у справах щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення тощо).
Таким чином, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 є вимогами з приводу здійснення виплати позивачу грошового забезпечення, складовою якого є, в тому числі, винагорода за 20 років тривалості безперервної військової служби, суд доходить висновку, що право позивача звернутися до суду з позовом про виплату такої винагороди не обмежується будь-яким строком.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на проходження ним процедури досудового врегулювання спору як на підставу дотримання строку звернення до суду, оскільки, як вже встановлено судом, до спірних правовідносин не застосовуються строки звернення, визначені ст.122 КАС України, а застосовуються спеціальні положення щодо строку звернення, визначені ч.2 ст.233 КЗпП України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заява відповідача є безпідставною та недоведеною, а отже такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 120, 122, 123, 240, 243, 256, 294 КАС України суд, -
У задоволенні заяви представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу в частині, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України.
Ухвала окремо від остаточного судового рішення оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено та підписано суддею 15.04.2019 року.
Суддя О.М. Соколенко