ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про повернення позовної заяви
"16" квітня 2019 р. Справа № 300/676/19
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Панікар І.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення щодо законності призову, -
27.03.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення щодо призову від 03.12.1996 року.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення щодо законності призову залишено без руху і надано позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення її недоліків шляхом:
- надання письмових доказів по справі у відповідності до вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
- надання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведенням поважності підстав його пропуску;
- надання (долучення) документа про сплату судового збору у розмірі 768,40 гривень або повторного направлення на адресу суду клопотання про звільнення від його сплати з урахуванням вимог ухвали суду від 01.04.2019 року.
11.04.2019 року на адресу суду надійшла заява з додатками про усунення недоліків у справі № 300/522/19.
На виконання вказаних вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, позивачем повторно надано клопотання про звільнення від сплати судового збору та надано на його обґрунтування належний доказ - оригінал відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків.
Водночас, на виконання вимог ухвали суду від 01.04.2019 року в частині надання письмових доказів по справі у відповідності до вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме - належним чином засвідченої копії листа-довідки з ВЧ НОМЕР_1 № 958 від 16.02.2017 року, позивачем подано «заяву про неможливість отримати доказ» від 10.04.2019 року, в якій позивач зазначає, що 10.04.2019 року звернувся для виконання вимог ухвали суду до військового комісара ОСОБА_2 із заявою засвідчити копію листа № 958 від 16.02.3017 року, оригінал якого зберігається у військовому комісаріаті м. Івано-Франківська та копію військового квитка, проте останнім йому було відмовлено в такому засвідченні.
При цьому, суд зазначає, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 01.04.2019 року, подання вищевказаного доказу витребовувалося у відповідності до положень статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто шляхом проставлення на копії доказу особистого підпису позивача із зазначенням дати такого засвідчення, що було б належним способом усуненням такого недоліку та жодним чином не вимагалося усувати зазначений недолік у спосіб на який вказав позивач.
Таким чином, суд вказує на не усунення зазначеного недоліку позовної заяви.
Окрім цього, на усунення недоліків, судом запропоновано позивачу надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведенням поважності підстав його пропуску.
11.04.2019 року від позивача на адресу суду надійшло клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку. Обгрунтовуючи поважність його пропуску, позивач зазначає, що на запит військового комісаріату (МВК) м. Івано-Франківська 01.03.2018 року було отримано інформацію про місце проходження ним військової служби для поновлення його військового квитка. 25.05.2018 року позивачем було отримано військовий квиток за № НОМЕР_2 , після чого, у лютому 2019 року йому стало відомо, що строкова служба, яку він проходив раніше має негативні наслідки для відбору для подальшої військової служби, оскільки при цьому буде враховуватись інформація щодо попереднього місця служби та здобутих навичок, які зазначені у військовому квитку.
Вирішуючи вищевказане клопотання суд зазначає наступне.
Предметом позовних вимог слугує визнаня протиправним рішення Міністерства оборони України щодо законності призову ОСОБА_1 до лав Збройних сил України від 03.12.1996 року.
Так, відповідно до частини 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Виходячи зі змісту наведених норм, початок перебігу строку звернення до адміністративного суду пов'язується з днем, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Адміністративний позов до Івано-Франківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 подано 27.03.2019 року.
Згідно змісту позовних вимог, позивач вказав на те, що під час відбування покарання за вироком Івано-Франківського міського суду від 05.07.1996 року його, згідно оскаржуваного рішення Міністерства оборони України від 03.12.1996 року незаконно призвано до лав Збройних сил України.
Отже, граничний строк звернення з відповідною заявою до контролюючого органу настав - 03.05.1997 року. Відповідно, позивачем пропущено строк на звернення із позовною заявою, в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого Кодексом адміністративного судочинства або іншими законами.
Водночас, позивачем не надано суду доказів на підтвердження факту існування обставин, які слід врахувати, як поважні, що обґрунтовують неможливість його звернення до суду з 03.05.1997 року.
Суд зазначає, що обставини, вказані позивачем в обґрунтування поважності причини пропуску строку звернення до суду з позовом, не можуть братися судом до уваги, оскільки, вказуючи на лютий 2019 року, як на час, коли він дізнався на існування негативних наслідків для його подальшої реалізації права на службу у збройних силах, які він пов'язує саме з фактом призову на військову службу у 1996 році та присвоєнням йому певної військової спеціальності, позивач, з огляду на майбутнє, фактично обґрунтовує можливу протиправність індивідуального акту, дії чи бездіяльності певної посадової особи, яка буде йому перешкоджати у такій реалізації його права, однак жодним чином не наводить причин, які завадили йому раніше оскаржити такий наказ, про існування якого йому було добре відомо, в силу проходження ним такої служби у збройних силах в минулому.
Поряд із цим, суд вважає за доцільне наголосити на практиці Європейського суду з прав людини, щодо дотримання строків звернення до суду.
Так, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючі пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Строк звернення до адміністративного суду це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
З огляду на вказане, дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовчої діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Показовою в питанні застосування строку позовної давності в контексті статті 6 Конвенції є справа "Gradescolo S.R.L. проти Молдови".
У цій справі Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпритації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн, які підписали Конвенцію.
Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язано з реалізацією права на справедливий суд.
Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
Відтак, керуючись нормами частини 2, 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За таких обставин, позовна заява ОСОБА_1 підлягає поверненню на підставі частини 2 статті 123 та пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись частиною 2 статті 123 та пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення щодо законності призову - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Панікар І.В.