16 квітня 2019 року Справа № 280/599/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (вул. Степова, буд. 10, с. Вершина, Більмацький район, Запорізька область, 71014) до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Магістральна, буд. 245, м. Пологи, Запорізька область, 70608) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
12.02.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1Д.) до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач або Пологівське ОУПФУ), в якій позивач просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо зупинення позивачу пенсії з 01.08.2018;
зобов'язати відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період з 01.08.2018 по дату винесення судом рішення по справі.
Крім того, просить зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, відповідно до ст. 382 КАС України, стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача судовий збір у розмірі 768,40 грн. на користь позивача.
Також, позивачем заявлене клопотання про відстрочення сплати судового збору та подана заява про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.
Ухвалою від 18.02.2019 у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору позивачу було відмовлено.
Ухвалою від 18.02.2019 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
25.02.2019 від представника позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків позову.
Ухвалою від 26 лютого 2019 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначене судове засідання на 21 березня 2019 року без виклику сторін.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати в Більмацький район Запорізької області, де і стала на облік як внутрішньо переміщена особа в Пологівському ОУПФУ. Проте відповідач з серпня 2018 року припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.
Відповідач позов не визнав. 19 березня 2019 року за вх. № 10692 від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що з ОСОБА_1, з жовтня 2017 року знаходиться на обліку в Пологівському ОУПФУ. З серпня 2018 року призупинено виплату пенсії у зв'язку з надходженням інформації про тривалу відсутність за місцем проживання. У вересні 2018 року на адресу відповідача надійшов витяг Протоколу №110 засідання комісії з питань призначення (відновлення) та контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 06.09.2018. Згідно вказаного протоколу позивачу відмовлено у відновленні та призначенні пенсій та інших соціальних виплат згідно п.1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням №139021 від 02.11.1997 (а.с. 19)
Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06.10.2017 №2313006506 (а.с. 14).
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Пологівському ОУПФУ, що підтверджується матеріалами пенсійної справи №9193. Зокрема згідно заяви на запит пенсійної справи з іншого району від 06.10.2017, пенсійна справа позивача запитана з УПФУ м. Волновахи Донецької області. Згідно розпорядження від 08.11.2017 №9193 відповідачем призначено пенсію за віком.
Відповідач щомісячно нараховував пенсійне забезпечення та перераховував позивачу належні до виплати суми пенсії за віком.
З 01.08.2018 виплата пенсії позивачу зупинена.
25.01.2019 до Пологівського ОУПФУ направлено адвокатський запит про надання інформації про період, з якого ОСОБА_1 призначено пенсію, про вид отриманої пенсії, про період перебування на обліку, надання документів з пенсійної справи, чи приймалося рішення щодо зупинення пенсійних виплат, надати документи щодо невиплати пенсії (а.с.12).
На вказаний запит представника позивача до Пологівського ОУПФУ, останнє, листом від 01.02.2019 за вих. №1288/05, повідомило про відсутність підстав для надання запитуваної інформації з посиланням на ч.4 ст.7, ст.11 Закону України «Про інформацію», ст. 32 Конституції України та рішення Конституційного суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 (а.с. 11).
Позивач, не погоджуючись з діями відповідача щодо зупинення виплати пенсії, звернувся до суду з даним позовом.
Розглядаючи спір по суті, суд керується наступним.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Як передбачено ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - Закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону №1058-IV, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Системний аналіз зазначених вище норм свідчить про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Між тим, рішення пенсійним органом щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії, з підстав визначених ст.49 Закону №1058-IV, не приймалося, доказів протилежного суду не надано.
У відзиві на позов відповідач обґрунтовує свою позицію з посиланням на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), а також на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова №365).
Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону України №1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно ст. 12 Закону України №1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
За приписами п. 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.
Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.
Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою № 365 встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.
Відповідно до пп.2 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою № 365 соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/ перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
Відповідачем не надано акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, який міг би підтвердити факт відсутності позивача як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання.
Як зазначає відповідач у своєму відзиві, виплата пенсії позивачу припинена з 01.08.2018 у зв'язку із отриманням інформації про тривалу відсутність позивача за місцем проживання. Проте жодного документу на підтвердження проведення такої перевірки, недостовірності зазначеної в заяві інформації, відсутності за фактичним місцем проживання/перебування, тощо суду не надано. Також відповідачем надано копію витягу з протоколу №110 засідання комісії з питань призначення (відновлення) та контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 06.09.2018, відповідно до якого комісією вирішено відмовити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, у відновленні та призначенні пенсій та інших соціальних виплат згідно п.1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
При цьому суд звертає увагу, що статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України ( пункт 51 цього рішення ).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Суд також зазначає, що дана справа є типовою в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки 03.05.2018 Верховним Судом ухвалено рішення у зразковій справі №805/402/18 щодо аналогічних правовідносин. Постановою ОСОБА_2 Верховного Суду від 04.09.2018 зазначене рішення залишено без змін.
Рішенням у зразковій справі №805/402/18 встановлено, що у таких випадках припинення виплати пенсій є незаконним, оскільки воно вчинене з підстав, не передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що саме дії відповідача щодо припинення (зупинення) виплати з 01.08.2018 пенсії позивачу є протиправними, а тому відповідача слід зобов'язати поновити позивачу виплату пенсії з 01.08.2018.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання рішенням законної сили, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Конструкція вказаної правової норми свідчить про те, що це є правом суду, а не імперативним обов'язком.
З огляду на обставини справи, суд не вбачає підстав в даному випадку для застосування ст. 382 КАС України.
Крім того, гарантія виконання судового рішення забезпечується також положеннями ст. 14 КАС України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України
Таким чином, у задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовано ст.139 КАС України.
Матеріалами справи встановлено факт сплати позивачем судового збору у розмірі 768,40 грн. (квитанція №0.0.1272992224.1 від 19.02.2019), а отже, відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, зазначена сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. Степова, буд. 10, с. Вершина, Більмацький район, Запорізька область, 71014) до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Магістральна, буд. 245, м. Пологи, Запорізька область, 70608) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Магістральна, буд. 245, м. Пологи, Запорізька область, 70608) щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (вул. Степова, буд. 10, с. Вершина, Більмацький район, Запорізька область, 71014) з 01.08.2018.
Зобов'язати Пологівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Магістральна, буд. 245, м. Пологи, Запорізька область, 70608) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (вул. Степова, буд. 10, с. Вершина, Більмацький район, Запорізька область, 71014) з 01.08.2018.
В іншій частині позову відмовити.
Присудити на ОСОБА_1 (вул. Степова, буд. 10, с. Вершина, Більмацький район, Запорізька область, 71014, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) сплачену суму судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Магістральна, буд. 245, м. Пологи, Запорізька область, 70608, код ЄДРПОУ 40386712).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.В. Кисіль