16 квітня 2019 р.Справа №231зп-19/160
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши у м. Дніпро заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, яка подана до подання позовної заяви ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області,-
15.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, яка подана до подання позовної заяви.
У заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зобов'язання прокуратури Дніпропетровської області поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3, до вирішення позову по суті.
Свої вимоги про забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 12.12.2018 року № 559дп-18 «Про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Криворізької місцевої прокуратури № 3 Дніпропетровської області ОСОБА_1» оскаржене до Верховного Суду й ухвалою від 08.04.2019 відкрито провадження у справі (справа №П/9901/146/19). Незважаючи на це, прокурором Дніпропетровської області видано наказ № 454к від 15.04.2019 року, яким до прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області ОСОБА_1 застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури. Таким чином вважає, що жодного рішення, яке б набуло статус остаточного, не має, тобто наказ про звільнення є - очевидно незаконним.
Згідно частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, перевіривши матеріали заяви про забезпечення позову та оцінивши їх у сукупності, вважає необхідним відмовити в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову з таких підстав.
Відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідні підстави і необхідність забезпечення позову, згідно статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні бути зазначені та обґрунтовані у заяві про забезпечення позову.
Приймаючи рішення про забезпечення позову, суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
Дослідивши заяву про забезпечення позову та долучені до неї докази, суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявність підстав, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім цього, відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" у справах про захист трудових чи корпоративних прав не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про звільнення позивача з роботи та зобов'язання відповідача й інших осіб не чинити перешкод позивачеві у виконанні ним своїх попередніх трудових обов'язків, оскільки таким чином фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті.
За таких обставин, суд зазначає, що забезпечення позову у спосіб зазначений позивачем, є втручанням у внутрішню діяльність державного органа та не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
З огляду на зазначене, суд вважає, що підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову відсутні, а заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 150-154 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, яка подана до подання позовної заяви ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України окремо від рішення суду у випадку, передбаченому пунктом 2 частини 1 статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя ОСОБА_2