про відмову у відкритті провадження у справі
16 квітня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1215/19
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Дмитрук В.В., отримавши позовну заяву ОСОБА_1 до Волинської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Волинської обласної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування підпункту 9 пункту 1 розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації №160 від 26 березня 2019 року «Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції».
Відповідно до пункту 4 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Як установлено, 24 грудня 1991 року проведено державну реєстрацію релігійної організації «Свято-Різдво-Богородична релігійна громада Української православної церкви» із місцезнаходженням у селі Сусваль Володимир-Волинського району Волинської області, у зв'язку із чим вона набула статусу юридичної особи. Позивач ОСОБА_1, вказує, що з 17 квітня 2018 року він призначений керівником цієї юридичної особи.
На підставі підпункту 9 пункту 1 розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації №160 від 26 березня 2019 року «Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції» суб'єкт державної реєстрації - Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської обласної державної адміністрації (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії) 27 березня 2019 року провів реєстраційну дію №11811050005000678: державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи в частині зміни повного найменування.
Таким чином, юридичну особу «Свято-Різдво-Богородична релігійна громада Української православної церкви» перейменовано на «Релігійна організація Релігійна громада Свято-Різдво-Богородична Православної церкви України села Сусваль Володимир-Волинського району Волинської області».
Також 27 березня 2019 року тим же суб'єктом державної реєстрації проведено реєстраційну дію №11961070008000806: внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах в частині зміни керівника юридичної особи, зміни складу підписантів.
Відповідно до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг №1005249634 від 16 квітня 2019 року) із 26 березня 2019 року керівником вказаної релігійної організації є ОСОБА_2.
Таким чином, предметом спору за даним адміністративним позовом є правомірність рішення органу виконавчої влади - Волинської обласної державної адміністрації щодо реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції, зміни керівника і найменування цієї релігійної громади.
Позивач, ОСОБА_1, вважає оскаржуване рішення відповідача протиправним, оскільки рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін та доповнень до статуту не ухвалювалось загальними зборами релігійної громади, такі збори не скликались її членами, рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалювалось менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до її статуту тощо.
Відтак, оскаржуються розпорядження №160 від 26.03.2019 саме з підстав порушення особами, які подали заяву про реєстрацію статуту, положень закону в частині дотримання порядку, способу та компетенції реєстрації таких змін. Ці обставини належать до внутрішньої діяльності юридичної особи. Як вбачається із встановлених обставин, позивач пов'язує проведену реєстрацію статуту, власне із незаконними діями осіб, які подали відповідну заяву та документи відповідачеві.
Фактичною підставою звернення до суду стали не стільки протиправні дії відповідача щодо реєстрації статуту, як дії осіб, які прийняли рішення про зміну підлеглості релігійної громади, подали відповідну заяву та документи відповідачеві.
Необхідно зауважити, що судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
При цьому, КАС України регламентує порядок розгляду не усіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. При визначенні юрисдикції справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.
Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Окрім того, згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом2 поширюється не лише на правову основу самого існування «суду» але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
У контексті наведеного необхідно зауважити, що даний спір не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване розпорядження, хоч і мав владні-управлінські повноваження щодо позивача (в частині зареєструвати або відмовити у реєстрації статуту релігійної громади), проте факт здійсненої реєстрації обумовлений наданими для такої реєстрації документами. В свою чергу, позивач власне і доводить відсутність повноважень у особи, яка подала заяву та відсутність у неї необхідного пакету документів для реєстрації нової редакції статуту, оспорює повноваження приймати рішення про зміну статуту.
Отже, наданню правової оцінки підпункту 9 пункту 1 розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації №160 від 26 березня 2019 року «Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції» передує встановлення та доказування у даному спорі обставин, які є внутрішньою діяльністю Релігійної організації Релігійна громада Свято-Різдво-Богородична Православної церкви України села Сусваль Володимир-Волинського району Волинської області.
Разом з тим, оскаржуване розпорядження зачіпає не лише права та інтереси позивача, а й усіх членів Релігійної громади.
Керуючись наведеним, суддя дійшов висновку, що у даному випадку спір виник саме між керівником (членом) Свято-Різдво-Богородичної релігійної громади Української православної церкви та релігійною громадою, яка вирішила змінити канонічне підпорядкування, подавши заяву про реєстрацію змін.
Необхідно звернути увагу і на те, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Отже, як установлено, спірні правовідносини стосуються прав та інтересів учасників релігійної громади на канонічне підпорядкування, а позовні вимоги у зазначеній справі спрямовані на захист цивільного права позивача. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
Вказана правова позиція викладену у постанові Верховного суду від 19 грудня 2018 року у справі №806/3462/14.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування розпорядження необхідно відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Згідно із частиною п'ятою статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Відповідно до частини шостої статті 170 КАС України слід роз'яснити позивачу, що розгляд даного спору віднесений до юрисдикції Господарського суду Волинської області.
Також суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», у разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, сплачена сума судового бору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Керуючись пунктом 1 частини першої, частиною п'ятою, шостою статті 170, статтями 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження.
Роз'яснити позивачу, що даний спір має вирішуватися в порядку господарського процесуального судочинства, а також, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання згідно із правилами статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Суддя В.В. Дмитрук