Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 квітня 2019 р. Справа№200/3366/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача: Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області
про: визнання протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 та поновити виплату пенсії, зобов'язання Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 заборгованість невиплаченої пенсії з жовтня 2018 року по теперішній час, стягнення на користь ОСОБА_1 завдану протиправними діями відповідача моральну шкоду у розмірі 20000 грн.
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 та поновити виплату пенсії, зобов'язання Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 заборгованість невиплаченої пенсії з жовтня 2018 року по теперішній час, стягнення на користь ОСОБА_1 завдану протиправними діями відповідача моральну шкоду у розмірі 20000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона перебуває на обліку у Маріупольському ОУПФУ Донецької області, як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком. Позивач зазначає, що з жовтня 2018 року їй припинено виплату пенсії без прийняття будь - якого рішення про припинення виплати пенсії та повідомлення про підстави припинення виплати пенсії. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки вчинені з порушенням вимог Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що згідно постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365» суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів, тобто борг за минулий період з 01 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року обліковується в органах Пенсійного фонду України та виплачується на умовах окремого порядку.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 10 квітня 2019 року.
10 квітня 2019 року розгляд справи відкладено на 16 квітня 2019 року, у зв'язку з перебуванням судді Олішевської В.В. на лікарняному.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З огляду на те, що позивач та представник відповідача у судове засідання не з'явились, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивачу - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначена пенсія по інвалідності, що не заперечується сторонами (а.с. 20).
Відповідно до копії паспорту громадянина України серії ВВ № 508780 вбачається, що ОСОБА_1 з 18 березня 2016 року перереєструвався за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7).
Позивач зазначає, що у жовтні 2018 року їй припинено виплату без повідомлення підстав припинення виплати пенсії.
16.10.2018 року позивач звернувся до управління з заявою, відповідно до якої просила повідомити підстави припинення виплати пенсії (а.с. 19).
Листом від 07.11.2018 року № КО-8613724 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило позивача про те, що за інформацією наданою Маріупольським ОУПФУ Донецької області виплата пенсії буде здійснена управлінням в листопаді 2018 року. Додатково повідомлено, що 25.04.2018 року КМУ прийнята постанова № 335 «Про внесення змін до постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365», відповідно до якої суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ. Виплата заборгованості по пенсії буде здійснена після затвердження означеного порядку (а.с. 18).
Згідно довідки Маріупольського ОУПФУ Донецької області від 21.03.2019 року про отриману пенсії по інвалідності вбачається, що виплата остання виплата пенсії позивачу проведена у вересні 2018 року та у січні 2019 року (а.с. 31).
Крім того, відповідно до витягу з Підсистеми Призначення та Виплати Пенсії встановлено, що пенсія за період з жовтня 2018 року по грудень 2018 року нараховувалась, однак не була виплачена (а.с. 31 - зворотній бік).
Отже, спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо не виплати позивачу заборгованості по пенсійним виплатам за період з 01 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту - Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за /днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або не поновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.
Згідно ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, жоден з випадків припинення виплати пенсії, визначених ст. 49 Закону № 1058 щодо позивача управлінням не застосовані та не доведені.
Крім того, вищезазначеною статтею передбачено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду. Однак відповідачем не надано доказів того, що було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплату пенсії.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що департаментом соціального захисту населення Маріупольської міської ради скасовано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, в зв'язку з чим управління мало достатні підстави для припинення виплати пенсії.
Суд не погоджується з доводами відповідача, оскільки доказів скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не надано.
Крім того, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 з 18 березня 2016 року зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, бул. ОСОБА_2АДРЕСА_2, що підтверджується паспортом громадянина України у якому зроблений відповідний запис про реєстрацію (а.с. 7 - зворотній бік).
Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р, відповідно до якого м. Маріуполь Донецької області не віднесено до населених пунктів, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
З огляду на вищезазначене, суд зазначає про відсутність у відповідача правових підстав для припинення виплати пенсії позивачу, а посилання є відповідача на скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщено особи є безпідставним, оскільки фактично позивач не є внутрішньо переміщеною особою та зареєстрований на території де органи державної влади здійснюють свої повноваження.
Суд також звертає увагу, що за положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов із врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», в якій встановлений обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Приписами части 2 статті 46 Закону № 1058 визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
З вищевикладеного вбачається, що виплата пенсії позивачу була припинена у жовтні 2018 року, однак відповідачем не надано до суду інформації стосовно підстав припинення виплати, а отже відповідачем не доведено, що припинення виплати пенсії було здійснено у спосіб передбачений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Оскільки виплата пенсії позивачу була припинена, у зв'язку з неправомірними діями УПФУ, то відповідно до статті 46 Закону № 1058, пенсійні виплати позивачу повинні бути поновлена з моменту її припинення.
Суд також зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
Тому, не виплати позивачеві пенсії за спірний період за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що не виплати пенсії позивачу у період з 01 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року включно було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а від 03 травня 2018 року.
Відповідно до ч. 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стосовно посилання відповідача на те, що згідно постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365» борг із соціальних виплат за минулий період не виплачується, суд до уваги не приймає, оскільки Конституційний Суд України у своїх рішеннях №20-рп/2011 від 26.12.2011 р. і № 2-рп-99 від 02.03.1999р. висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Крім того, суд звертає увагу, що зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Отже, враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про визнання протиправною бездіяльність Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року, зобов'язання Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області виплатити ОСОБА_1 заборгованість невиплаченої пенсії з 01 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року.
На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку про задоволенні позовних вимог в цій частині.
Стосовно позовної вимоги позивача про стягнення на користь ОСОБА_1 завдану протиправними діями відповідача моральну шкоду у розмірі 20000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 2-5 ст. 25 ЦК України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).
Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що позивачем не надано суду належних, достатніх, достовірних доказів на підтвердження розрахунку суми моральної шкоди, завданою бездіяльністю пенсійного органу.
Враховуючи викладене, суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 20000 грн., завданої протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати пенсії по інвалідності.
З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області.
Приписами частини 1 стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Нормами частини другої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до суду з двома вимогами: 1) визнати протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 та поновити виплату пенсії та зобов'язати Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 заборгованість невиплаченої пенсії з жовтня 2018 року по теперішній час; 2) стягнути на користь ОСОБА_1 завдану протиправними діями відповідача моральну шкоду у розмірі 20000 грн.
Отже, суд зазначає, що позивач звернувся до суду з однією вимогою немайнового характеру та майнового характеру, в зв'язку з чим, суд зазначає, що за звернення до суду з даним позовом позивач зобов'язаний був сплатити судовий збір в розмірі 1536,80 грн. (768,40 грн. + 768,40 грн.)
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення.
З огляду на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд приходить висновку про стягнення на користь Державного бюджету України судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, та стягнення з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судового збору в розмірі 768,40 грн.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 та поновити виплату пенсії, зобов'язання Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 заборгованість невиплаченої пенсії з жовтня 2018 року по теперішній час, стягнення на користь ОСОБА_1 завдану протиправними діями відповідача моральну шкоду у розмірі 20000 грн. - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року.
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість невиплаченої пенсії з 01 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27) на користь на Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: 87500, АДРЕСА_3) на користь на Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 16 квітня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Олішевська В.В.