15 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 909/183/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Івано-Франківської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.02.2019 (головуючий суддя Кравчук Н.М., судді Кордюк Г.Т., Хабіб М.І.) у справі № 909/183/18 Господарського суду Івано-Франківської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Розважально-відпочинковий центр "Гаразд"
до Івано-Франківської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради
про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та визнання нечинним і скасування рішення міської ради,
26.03.2019 Івано-Франківська міська рада подала безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.02.2019 у справі № 909/183/18.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Івано-Франківської міської ради, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає поверненню з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Приписами частини 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, а також обґрунтування того, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень.
Разом з цим особи, що звертаються до Верховного Суду з касаційними скаргами, мають враховувати, що Верховний Суд є судом "права, а не факту", а тому посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи чи на перевагу одних доказів над іншими не допускається.
Всупереч наведеному, касаційна скарга Івано-Франківської міської ради зазначеним вимогам не відповідає, оскільки скаржником в тексті касаційної скарги не зазначено підстави касаційного оскарження.
В касаційній скарзі скаржник зазначає, що Івано-Франківська міська рада вважає оскаржувану постанову Західного апеляційного господарського суду необґрунтованою та такою, що прийнята з неповним з'ясуванням усіх обставин справи та з невідповідністю висновків зроблених судом. При винесенні постанови неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а відтак вона підлягає скасуванню.
При цьому, зміст касаційної скарги зводиться до викладення обставин справи та цитування деяких норм права, які регулюють діяльність Івано-Франківської міської ради, однак, скаржником не зазначено, порушення або неправильного застосування яких конкретно норм матеріального та/або процесуального права припустився, на думку скаржника, суд апеляційної інстанцій і яким чином це вплинуло на прийняття оскаржуваної постанови у даній справі.
Під виглядом касаційної скарги скаржником завуальовано скаргу апеляційну, адже доводи, що наведені у ній не стосуються питань права та правозастосування, хоча формально скарга і містить посилання на норми Конституції України та декілька норм права, що регулює діяльність місцевого самоврядування, без зазначення їх неправильного застосування судом апеляційної інстанції.
Саме лише посилання на неповноту з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для її вирішення, невідповідність окремих висновків обставинам справи, цитуванням окремих норм законів, а також посилання лише на факт порушення норм матеріального та процесуального права, не є належним виконанням зазначеного вище положення Господарського процесуального кодексу України.
Суд зазначає, що в силу приписів частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а тому всі доводи скаржника про недоведеність обставин справи та про необхідність додаткової оцінки доказів Судом не приймаються.
Зазначення суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права полягає в тому, що скаржник повинен у касаційній скарзі вказати, які саме норми порушено чи застосовано неправильно, і в чому саме полягає це порушення або неправильне застосування.
Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати Суд у необхідності втрутитися у фактичну складову судового рішення, ухваленим судом апеляційної інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанцій тільки через те, що таке рішення оскаржено і скаржник вважає його незаконним.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).
За приписами пункту 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про застосування до поданої касаційної скарги Івано-Франківської міської ради наслідків, передбачених пунктом 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у вигляді повернення касаційної скарги без розгляду.
У зв'язку з наявністю підстав для повернення касаційної скарги, додане клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження залишається без розгляду.
Керуючись статтями 174, 234, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.02.2019 у справі № 909/183/18 повернути.
2. Скаржнику надіслати копію даної ухвали разом з копією касаційної скарги та доданими до скарги матеріалами, в тому числі оригінал платіжного доручення № 427 від 12.03.2019 на суму 7684,00 грн, а іншим учасникам справи - копію ухвали.
3. Касаційну скаргу залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.