Іменем України
11 квітня 2019 року м. ЧернігівСправа № 927/167/19
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Лавриненко Л.М.
секретар судового засідання Мігда Р.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №927/167/19, розгляд якої здійснюється у порядку загального позовного провадження
За позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “НИВА”
юридична адреса: вул. Кринична, б.56, с. Тимоновичі, Семенівський район, Чернігівська область, 15410;
адреса для листування: вул. Шевченка, б.11, оф.22, м. Чернігів, 14000
До відповідача: Дочірнього підприємства “Коропський сирзавод” Товариства з обмеженою відповідальністю “СИЛ”
вул. Дачна, б.25, смт. Короп, Коропський район, Чернігівська область, 16200
Предмет спору: про стягнення 1303883,69 грн
За участю представників:
від позивача: ОСОБА_1, адвокат, ордер серії ЧН №070220 від 22.02.2019, договір про надання правничої допомоги від 14.12.2018
від відповідача: не з'явився
У судовому засіданні була проголошена вступна та резолютивна частини рішення, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України.
Позивачем - Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “НИВА” подано позов до Дочірнього підприємства “Коропський сирзавод” Товариства з обмеженою відповідальністю “СИЛ” про стягнення 1303883,69 грн.
Заявлений позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору на закупівлю молочної сировини від 07.12.2017 та угоди від 12.04.2018 про врегулювання господарських відносин, що виникли за договором б/н від 07.12.2017.
Ухвалою суду від 27.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.03.2019 об 10:30.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 27.02.2019 №1400043094620, але повноважного представника у судове засідання 26.03.2019 не направив, відзиву на позовну заяву суду не надав, про причини невиконання ухвали суду від 27.02.2019 не повідомив.
До початку судового засідання від позивача надійшла письмова заява від 18.03.2019 №18-03/19 про долучення документів до матеріалів справи, а саме: заяви від 18.03.2019 про стягнення з відповідача судових витрат у вигляді наданої позивачу професійної правничої допомоги в порядку ГПК України та доказів, які підтверджують витрати на професійну правничу допомогу. Суд задовольнив заяву позивача від 18.03.2019 №18-03/19 у частині долучення документів до матеріалів справи та прийняв до розгляду заяву від 18.03.2019 №18-03/19 про стягнення з відповідача судових витрат у вигляді наданої професійної правничої допомоги.
Ухвалою суду від 26.03.2019 закрито підготовче провадження; призначено справу до судового розгляду по суті на 11.04.2019 о 10:00. Явка в судове засідання повноважних представників сторін визнана обов'язковою.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 27.03.2019 №1400043358970, але повноважного представника у судове засідання 11.04.2019 не направив.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (ч.2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).
Судом враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Застосовуючи згідно зі ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії” (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain”) від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Смірнова проти України”).
При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Зважаючи на те, що згідно ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 11.04.2019 розпочато розгляд справи по суті.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.
Заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.
Оскільки, відповідач своїм процесуальним правом участі у судових засіданнях 26.03.2019 та 11.04.2019 не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, вислухавши пояснення представника позивача, господарський суд ВСТАНОВИВ:
Відповідно до ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
07.12.2017 між Дочірнім підприємством “Коропський сирзавод” Товариства з обмеженою відповідальністю “СиЛ” (заготівельник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «НИВА» (товаровиробник) було укладено договір на закупівлю молочної сировини (а.с.32-33).
Відповідно до п. 1.1. договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017, товаровиробник зобов'язався в порядку і на умовах, визначених цим договором, передати у власність заготівельника сільськогосподарську продукцію - молоко коров'яче незбиране, що відповідає ДСТУ 3662-97 «Молоко коров'яче незбиране» вимоги при закупівлі, а заготівельник зобов'язався прийняти та оплатити сировину в порядку, передбаченому цим договором.
Пунктом 7.1. договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017 визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018. По закінченню терміну дії даного договору, у разі відсутності письмової заяви сторони про припинення або зміну умов даного договору протягом одного місяця до моменту закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим (пролонгованим) на наступний календарний рік і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, укладений між сторонами договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017 по своїй правовій природі є договором поставки.
Доказів визнання недійсним, дострокового чи одностороннього розірвання договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017 сторони суду не надали.
У відповідності до ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч.2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.
Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктами 3.1.-3.2. договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017 передбачено, що якість сировини повинна відповідати вимогам ДСТУ 3662-97 «Молоко коров'яче незбиране. Вимоги при закупівлі». Молоко повинно бути натуральним, незбираним, чистим без сторонніх, не власних свіжому молоку присмаків і запахів. В молоці не допускається вміст інгібіторів (мийно-дезінфікуючих засобів, консервантів, соди, аміаку, пероксиду водню, антибіотиків). Не допускається змішування молока від здорових і хворих корів та заморожування молока. Якість сировини визначається лабораторією заготівельника в присутності представника товаровиробника.
Відповідно до п.3.3. договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017, приймання молока остаточно по кількості та якості приймається на території ДП «Коропський сирзавод» ТОВ «СиЛ» і визначається лабораторними приладами ДП «Коропський сирзавод» ТОВ «СиЛ».
Згідно з п. 3.7. договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017, кількість сировини визначається і підтверджується супровідними документами (товарно-транспортна накладна форма № 1-ТН (МС).
При передачі сировини товаровиробник зобов'язаний надати всі необхідні супроводжувальні документи, а саме: ветеринарну довідку (до 3 числа кожного місяця) в установленій формі для засвідчення благополуччя щодо заразних хвороб поголів'я, продуктом якого є сировина; товарно-транспортну накладну форми № 1-ТН (МС) щоразу при передачі сировини; податкову накладну один раз на місяць до 5 числа наступного за звітнім (п.4.1.2. договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017).
За приписами п.3.5. договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017, за домовленістю сторін заготівельник може прийняти сировину, що не відповідає вимогам ДСТУ по якісним показникам для подальшої промпереробки за цінами нижчими, ніж обумовлено в протоколі погодження ціни, яка буде обумовлюватися шляхом переговорів між сторонами.
Ціна на сировину є договірною і формується в залежності від сезонності ринку цін на молоко, кількості та якості молока, за спільної згоди сторін і засвідчується підписанням протоколу погодження цін, який є невід'ємною частиною цього договору (п.2.1. договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017).
07.12.2017 сторонами було підписано протокол погодження ціни, в якому сторони визначили, що вільна ціна на молоко незбиране при базовій нормі жиру 3,4 % та базисній нормі білку - 3,0% за 1 тону з ПДВ: вищого ґатунку - 7000,00 грн за тону. Ціна встановлюється з врахуванням податку на додану вартість та компенсації (базисний жир - 3,4% та базовий білок - 3,0% у співвідношенні 40/60).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017, товаровиробником (позивачем) за період з 08.12.2017 по 15.02.2018 була здійснена поставка заготівельнику (відповідачу) молока, в загальній кількості 211538 кг на загальну суму 1493883,69 грн, а саме: за грудень 2017 року - 64057 кг на загальну суму 448400,67 грн; за січень 2018 року - 90366 кг, на загальну суму 639616,69 грн; за лютий 2018 року - 57115 кг, на загальну суму 405866,33 грн.
Факт поставки позивачем відповідачу молока за договором на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017 підтверджується доданими до матеріалів справи копіями наступних документів, а саме:
-за грудень 2017 року: товарно-транспортними накладними на перевезення молочної сировини від 08.12.2017, 10.12.2017, 12.12.2017, 14.12.2017, 16.12.2017, 18.12.2017, 20.12.2017, 22.12.2017, 24.12.2017, 26.12.2017, 27.12.2017, 28.12.2017, 30.12.2017 та 31.12.2017 (а.с.36-50);
-за січень 2018 року: товарно-транспортними накладними на перевезення молочної сировини від 02.01.2018, 03.01.2018, 05.01.2018, 06.01.2018, 08.01.2018, 09.01.2018, 11.01.2018, 12.01.2018, 13.01.2018, 14.01.2018, 16.01.2018, 17.01.2018, 18.01.2018, 20.01.2018, 21.01.2018, 22.01.2018, 24.01.2018, 25.01.2018, 26.01.2018, 27.01.2018, 29.01.2018, 30.01.2018 (а.с.60-80);
-за лютий 2018 року: товарно-транспортними накладними на перевезення молочної сировини від 01.02.2018, 02.02.2018, 03.02.2018, 04.02.2018, 06.02.2018, 09.02.2018, 10.02.2018, 11.02.2018, 12.02.2018, 13.02.2018, 14.02.2018, 15.02.2018 (а.с.83-95).
Як вбачається із матеріалів справи, у сторін виникли розбіжності у кількісних/якісних показниках, про що сторонами були складені акти про розходження кількісних або якісних показників між господарством і молокопереробним підприємством: за грудень 2017 року від 14.12.2017, 18.12.2017, 20.12.2017, 22.12.2017, 24.12.2017, 26.12.2017, 30.12.2017 (а.с.51-58); за січень 2018 року від 02.01.2018, 03.01.2018, 05.01.2018, 06.01.2018, 08.01.2018, 09.01.2018, 11.01.2018, 12.01.2018, 14.01.2018, 16.01.2018, 17.01.2018, 20.01.2018, 22.01.2018, 25.01.2018, 26.01.2018, 30.01.2018 (а.с.62-67, 68-70, 72, 74, 76-77, 80-82); лютий 2018 року від 01.02.2018, 03.02.2018, 06.02.2018, 07.02.2018, 09.02.2018, 11.02.2018, 12.02.2018, 13.02.2018, 14.02.2018, 15.02.2018 (а.с.96-105).
У судовому засіданні було здійснено огляд оригіналу договору на закупівлю молочної сировини від 07.12.2017, вищевказаних товарно-транспортних накладних на перевезення молочної сировини та актів про розходження кількісних або якісних показників між господарством і молокопереробним підприємством, про що відображено у протоколі судового засідання від 11.04.2019.
Також у підтвердження факту виконання взятих на себе зобов'язань щодо здійснення поставки відповідачу молока та відображення цієї операції в бухгалтерському обліку, позивачем надано податкові накладні за грудень 2017 року та січень-лютий 2018 року, квитанції про реєстрацію податкових (а.с.107-112).
На підставі вищевказаних товарно-транспортних накладних на перевезення молочної сировини відповідачем було складено приймальні квитанції на закупівлю молочної сировини № КСЗ00019244, № КСЗ00000803, № КСЗ00001287, форма яких затверджена наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 01.12.2015 №457 (а.с.113-115).
Так, у приймальних квитанціях на закупівлю молочної сировини у СТОВ «НИВА» відповідачем відображено кількість і вартість молочної сировини, а саме:
-у приймальній квитанції № КСЗ00019244 з 01.12.2017 по 31.12.2017 прийнято молока 63450,00 кг (натуральної ваги), 64057,24 кг (в перерахунку на молоко базисної жирності), на загальну суму 448400,67 грн;
-у приймальній квитанції № КСЗ00000803 з 01.01.2018 по 31.01.2018 прийнято молока 92046,00 кг (натуральної ваги), 90365,53 кг (в перерахунку на молоко базисної жирності), на загальну суму 639616,69 грн;
-у приймальній квитанції № КСЗ00001287 з 01.02.2018 по 28.02.2018 прийнято молока 57558,00 кг (натуральної ваги), 57115,26 кг (в перерахунку на молоко базисної жирності), на загальну суму 405866,33 грн.
У вказаних приймальних квитанціях на закупівлю молочної сировини у СТОВ «НИВА» наявний лише підпис головного бухгалтера зі сторони відповідача.
Позивачем було виставлено відповідачу для оплати отриманого товару за договором на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017 рахунки-фактури: №28 від 31.12.2017 на суму 448400,67 грн; №4/1 від 31.01.2018 на суму 639616,69 грн; №5/2 від 18.02.2018 на суму 405866,33 грн (а.с.116-118).
Згідно з п.2.2. договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017, оплату за молочну сировину заготівельник проводить раз на тиждень або за домовленістю сторін, що вказується в протоколі погодження ціни по жиру та білку.
Заготівельник має право здійснювати попередню оплату за молочну сировину (п.2.3. договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017).
Відповідно до п.2.4. договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017, розрахунки за молочну сировину заготівельник проводить шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок товаровиробника, у національній валюті України - гривні.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за отриману продукцію (молоко коров'яче незбиране) за договором на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017, здійснив часткову оплату в сумі 100000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №88 від 25.01.2018 та випискою банку по рахунку позивача станом на 25.01.2018 (а.с.119-120).
12.04.2018 сторонами було підписано угоду про врегулювання господарських відносин, що виникли за договором б/н від 07.12.2017 (далі - угода), згідно з п.5 якої сторони домовилися, що цією угодою вони врегулювали (внесли зміни до договору) виключно в частині порядку та строків оплати вартості продукції, поставленої за договором за період до 18.02.2018.
Пунктом 2 угоди сторони підтвердили, що станом на дату підписання цієї угоди, у відповідності до договору, товаровиробник поставив заготівельнику сільськогосподарську продукцію, вартість якої не сплачена заготівельником, за період до 18.02.2018, на загальну суму 1393883,69 грн. Загальна вартість сільськогосподарської продукції, поставленої товаровиробником за договором, яка підлягає сплаті заготівельником, станом на дату підписання цієї угоди становить 1393883,69 грн.
Відповідно до п.3 угоди, заготівельник здійснює оплату вартості сільськогосподарської продукції, зазначеної в п.2 цієї угоди, в наступному порядку: 50000,00 грн щотижня, починаючи з 15.06.2018 рівними частинами. Форма оплати: безготівкова.
Сторони домовились, що в разі дотримання заготівельником строків оплати, встановлених п.3 цієї угоди, виконання заготівельником своїх зобов'язань по оплаті вартості сільськогосподарської продукції, поставленої товаровиробником за період до 18.02.2018 у відповідності до договору, вважається своєчасним (п.4 угоди).
Таким чином, суд доходить висновку, що підписавши угоду від 12.04.2018 про врегулювання господарських відносин, що виникли за договором б/н від 07.12.2017, сторони підтвердили факт виконання відповідачем зобов'язань щодо поставки молочної продукції по договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017 на загальну суму 1493883,69 грн; факт здійснення відповідачем часткової оплати та встановили наявність заборгованості за молочну сировину, поставлену до 18.02.2018, станом на 12.04.2018 в сумі 1393883,69 грн, а також сторони змінили строки здійснення та порядок розрахунків за поставлену продукцію, а саме проведення оплати по 50000,00 грн щотижня, починаючи з 15.06.2018 рівними частинами.
Угода від 12.04.2018 про врегулювання господарських відносин, що виникли за договором б/н від 07.12.2017 є чинною, у встановленому законом порядку не розірвана та не визнана недійсною.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, виходячи з умов угоди від 12.04.2018 про врегулювання господарських відносин, що виникли за договором б/н від 07.12.2017, відповідач зобов?язаний був здійснити оплату 1393883,69 грн за поставлену сільськогосподарську продукцію (молочну сировину) протягом 28 тижнів по 50000,00 грн щотижня, починаючи з 15.06.2018, тобто повна оплата повинна була бути здійснена відповідачем в термін до 30.12.2018.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, у порушення умов договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017 та угоди від 12.04.2018 про врегулювання господарських відносин, що виникли за договором б/н від 07.12.2017, оплату за поставлену сільськогосподарську продукцію (молочну сировину) здійснив частково, сплативши 90000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №211 від 15.06.2018 на суму 50000,00 грн; №609 від 27.06.2018 на суму 20000,00 грн; №296 від 10.07.2018 на суму 20000,00 грн (а.с.121-123). Дані оплати також підтверджені виписками банку з особового рахунку позивача станом на 15.06.2018, 27.06.2018, 10.07.2018 (а.с.121-123).
Інших доказів оплати заборгованості за отриману сільськогосподарську продукцію (молочну сировину) за договором на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017 сторонами суду не надано.
За загальними принципами здійснення судочинства, що також відображені у ст. 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
За приписами ч.1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами (ч.3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Правові аксіоми визначають як загальні положення, які сприймаються як самоочевидні істини, не потребують доведення та відображають загальнолюдський зміст права.
Однією із правових аксіом у судочинстві називають, зокрема, “У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права” (Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae).
Суд при прийнятті рішення враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Враховуючи вищевикладені обставини, відсутність зі сторони відповідача заперечень щодо факту поставки позивачем відповідачу молока, а також керуючись принципами цивільного права - справедливість, добросовісність, розумність та однією із аксіом цивільного судочинства “У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права” (Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae), суд доходить висновку, що позивачем доведено та підтверджено матеріалами справи факт поставки відповідачу, на виконання умов договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017, за період з 08.12.2017 по 15.02.2018 молочної сировини в загальній кількості 211538 кг на загальну суму 1493883,69 грн, а саме: з 08.12.2017 по 31.12.2017 - 64057 кг на загальну суму 448400,67 грн; з 02.01.2018 по 30.01.2018 - 90366 кг, на загальну суму 639616,69 грн; з 01.02.2018 по 15.02.2018 - 57115 кг, на загальну суму 405866,33 грн, а також здійснення відповідачем часткової оплати в сумі 190000 грн.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем, враховуючи часткову оплату, становить 1303883,69 грн.
Як вже зазначалось судом, ухвалою про відкриття провадження у справі від 27.02.2019 було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідності до ч.1,4 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві на позовну заяву відповідач викладає заперечення проти позову. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтується позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Але відповідач своїм правом не скористався, відзив на позовну заяву не надав.
Заперечень щодо кількості та вартості поставленої позивачем відповідачу молочної сировини, а також наявності суми боргу за договором на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017 від відповідача не надходило.
Частиною 4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи.
31.10.2018 та 24.12.2018 позивачем на адресу відповідача були направлені досудова вимога позивача про стягнення заборгованості та претензія № 24-12/18 про оплату грошових коштів (заборгованості) за договором на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 31.10.2018 № 1540001338089 (а.с.125) та квитанцією від 24.12.2018 (а.с.126) Дані вимога та претензія були отримані відповідачем, однак залишені останнім без відповіді та задоволення (а.с.124, 127-128).
Згідно з ч.1,2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплати продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Крім того, ч.1,2,4 ст. 538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Оскільки, позивач виконав свої зобов'язання щодо поставки молочної сировини, а тому відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зустрічне зобов'язання розрахуватись за отриману молочну сировину.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі №910/14263/13.
Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позов.
Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов'язань за договором на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017 та угоди від 12.04.2018 про врегулювання господарських відносин, що виникли за договором б/н від 07.12.2017 або ж фактичних даних на спростування факту отримання від позивача молока за договором на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлене молоко є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтовані і підлягають задоволенню в частині стягнення 1303883,69 грн боргу по договору на закупівлю молочної продукції від 07.12.2017 та угоді від 12.04.2018 про врегулювання господарських відносин, що виникли за договором б/н від 07.12.2017.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір”, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 19558,26 грн.
У позовній заяві позивачем, відповідно до вимог п.9 ч.1 ст.162 Господарського процесуального кодексу України, було визначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач планує понести на професійну правничу допомогу у розмірі, а саме 10000,00 грн.
Позивач у заяві від 18.03.2019 про стягнення судових витрат у вигляді наданої позивачу професійної правничої допомоги в порядку ГПК України просить стягнути з відповідача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1,3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з ч.1-4 до ст.126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У відповідності до ст.13,14,15 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, адвокатська діяльність може здійснюватись адвокатом індивідуально, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням.
Згідно зі ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ч.3 ст.27 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”, до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом п.1 ч.3 ст.123 та ст.126 Господарського процесуального кодексу України, у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Крім того, відповідно до ст.56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Також слід зазначити, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом.
Відповідно до вимог ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: -договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч.2 ст.27 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”); -за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; -як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; -адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; -адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”; -відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №910/15944/17; додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 914/359/18.
У підтвердження наявності у представника позивача ОСОБА_1 статусу адвоката, суду було надано для огляду оригінал свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю серії ЧН №000143 від 19.05.2019, видане ОСОБА_1 на підставі рішення Ради адвокатів Чернігівської області №46 від 19.05.2017, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 131).
Також адвокат ОСОБА_1 внесений до Єдиного реєстру адвокатів України, що підтверджується відомостями з офіційного сайту Єдиного реєстру адвокатів України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://erau.unba.org.ua/.
Позивачем на підтвердження надання йому адвокатських послуг адвокатом ОСОБА_1 при розгляді даної справи суду надано: ордер на надання правової допомоги серії ЧН №070220 від 22.02.2019 (а.с.132); копію договору про надання правничої допомоги від 14.12.2018 (а.с.130); розрахунок понесених позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги (а.с.148); акт виконаних робіт від 14.03.2019; (а.с.149); видатковий касовий ордер №3 від 14.03.2019 на суму 10000,00 грн (а.с.150).
Відповідно до п.2.1. договору про надання правничої допомоги від 14.12.2018, укладеному між адвокатом ОСОБА_1 та Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю “НИВА”, адвокат зобов?язується надавати правову допомогу та представляти інтереси клієнта, як сторони позивача з усіх питань, що пов?язані із стягненням заборгованості за договором на закупівлю молочної сировини від 07.12.2017 із боржника - ДП “Коропський сирзавод” ТОВ “СиЛ” у Господарському суді Чернігівської області, які суді першої інстанції. Для цього адвокат зобов?язується готувати необхідні заяви, звернення та запити в суди, виступати на стороні клієнта, як сторони позивача в суді першої інстанції.
Клієнт, згідно з п.2.3. договору про надання правничої допомоги від 14.12.2018, зобов?язується здійснити оплату адвокатського гонорару в розмірі 10000,00 грн, на підставі погодженого розрахунку сам особисто чи через уповноважених осіб, а також здійснювати поточні витрати (подорожні витрати, тощо).
Адвокатом ОСОБА_1 було підготовлено і подано до суду позовну заяву від 22.02.2019, обсягом 5 сторінок з додатком; заяву №18-03/19 від 18.03.2019 про долучення документів до матеріалів справи з додатком.
При розгляді даної справи відбулося 2 судові засідання (26.03.2019, 11.04.2019), у яких прийняв участь повноважний представник позивача адвокат ОСОБА_1, що підтверджується протоколами судових засідань, наявних в матеріалах справи.
Для цілей розподілу судових витрат, представником позивача також було надано розрахунок понесених позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги від 14.03.2019 та акт виконаних робіт від 14.03.2019, у яких визначено погодинні витрати робочого часу та перелік наданих адвокатом послуг, а саме: -юридична консультація, укладення догоовру про надання правової допомоги від 14.12.2018; підготовка, направлення на адресу відповідача претензії за договором на закупівлю молочної сировини від 07.12.2017 - 3 год; -правовий аналіз дій позивача по справі, підготовка процесуальних документів, підготовка і оформлення позовної заяви, подача її до суду - 5 год; участь адвоката у судових засіданнях суду першої інстанції - 2 год.
Зазначені послуги на суму 10000,00 грн повністю виконані адвокатом ОСОБА_1 та прийняті замовником (позивачем) згідно з актом виконаних робіт від 14.03.2019, який підписано та скріплено печатками адвоката та позивача.
Відповідно до видаткового касового ордеру №3 від 14.03.2019, адвокат ОСОБА_1 отримав від СТОВ «Нива» 10000,00 грн за адвокатські послуги згідно з актом виконаних робіт від 14.03.2019.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позивачем, згідно з вимогами 74 Господарського процесуального кодексу України, було доведено надання йому адвокатом ОСОБА_1 вказаних послуг у Господарському суді Чернігівської області при розгляді справи №927/167/19 та сплату адвокату ОСОБА_1 гонорару за надання зазначеної професійної правової (правничої) допомоги.
Оскільки позовні вимоги позивача суд задовольнив повністю, а тому з урахуванням приписів ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача в розмірі 10000,00 грн.
Керуючись ст. 73, 74, 76, 77, 79, 80, 86, 129, 178, 202, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України; ст. 4 Закону України „Про судовий збір”, господарський суд
1. Позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “НИВА” (вул. Кринична, б.56, с. Тимоновичі, Семенівський район, Чернігівська область, 15410; адреса для листування: вул. Шевченка, б.11, оф.22, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 30148331) до Дочірнього підприємства “Коропський сирзавод” Товариства з обмеженою відповідальністю “СиЛ” (вул. Дачна, б.25, смт. Короп, Коропський район, Чернігівська область, 16200; код ЄДРПОУ 30894726) про стягнення 1303883,69 грн боргу, задовольнити повністю.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Коропський сирзавод” Товариства з обмеженою відповідальністю “СиЛ” (вул. Дачна, б.25, смт. Короп, Коропський район, Чернігівська область, 16200; код ЄДРПОУ 30894726) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “НИВА” (вул. Кринична, б.56, с. Тимоновичі, Семенівський район, Чернігівська область, 15410; адреса для листування: вул. Шевченка, б.11, оф.22, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 30148331) 1303883,69 грн боргу, 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 19558,26 грн судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України.
Повне судове рішення складено та підписано 16.04.2019.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
До відома сторін:
- адреса Господарського суду Чернігівської області: проспект Миру, 20, м. Чернігів, Україна;
- засоби зв'язку контактні телефони: 672-847; 676-311, факс 774-462; електронна адреса Господарського суду Чернігівської області: e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua.
Суддя Л. М. Лавриненко